Віка стояла в молочному відділі. Вона гарно вдяглася, бо ще мала зайти на співбесіду. Нарешті вона вибрала молоко і тут чоловічий голос, прямо під вухом запитав: – Сьогоднішнє? Від несподіванки Віка впустила пакет і бризки потрапили їй на одяг. – Ну все, тепер на роботу точно не візьмуть, – подумала дівчина

Віка стояла біля молочного відділу, вибираючи молоко подешевше. З минулої роботи вона звільнилася, а на нову ще не влаштувалася. Сьогодні їй треба було на співбесіду і вона причепурилася для цього випадку.

Нарешті вона вибрала молоко і тут гучний голос прямо під вухом запитав.

-Сьогоднішнє?

Від несподіванки вона впустила молоко. Пакет лопнув і бризки потрапили їй на темні штани і замшеві туфлі. Вона мало не заплакала.

-Ви чого так кричите? Тепер через вас я залишилася без вечері і роботи.

Молодий чоловік почав сперечатися:

-По-перше я не кричав. А по-друге, не можна ж бути такою незграбною.

Віка подивилася на нього і крикнула.

-От, нахаба. Ще й брехун на додачу, – і пішла, хлюпаючи молоком в туфлях.

Вийшовши з супермаркету, вона дістала серветки і спробувала відтерти плями. Якось почистивши одяг, звіривши адресу, вона пішла на співбесіду.

Літня жінка оглянувши її з ніг до голови, байдуже сказала:

-Ви нам не підходите.

-Ну ви ж навіть ні про що мене не запитали, – вигукнула Віка.

-Жінка кинула погляд на її штани і взуття.

-Нам і так все зрозуміло.

Віка мало не заплакала.

Вдома доїдаючи залишки батона з несолодким чаєм, вона думала, що робити далі. І тут зателефонувала подруга, Яна.

-Ти що робиш? На роботу влаштувалася?

-Ага, влаштувалася, – жалібно сказала Віка. – Тільки зганьбилася через одного… Нахабу…

І вона розповіла про пригоду в магазині.

-Бідненька ти моя. Ну нічого. Давай, приїжджай до нас на дачу. Відпочинеш, зберешся з силами і я впевнена відразу знайдеш роботу. Мама з бабусею раді будуть тебе бачити, – вмовляла її Яна.

-Добре, все одно вдома їсти нічого, – жартівливо погодилася Віка.

Вона йшла по дачному селищу звичною дорогою. До Яни вона приїжджала багато разів і її батьки були раді їхній дружбі. А після того, як батьки Віки розлучилися і завели нові сім’ї, делікатно її підтримували.

Підходячи до дачі подруги, вона помітила зміни. По-сусідству замість старезного будиночка, виріс непоганий особнячок.

Деякі дерева спиляли, але стара яблуня стояла. Поки там ніхто не жив, вони з Яною часто ласували найсмачнішими яблуками в селищі. А тепер не залізти – новий будинок охороняла величезна вівчарка, яка бігала по ділянці.

Віку зустріли як і завжди радо. Баба Олена спекла булочки з корицею, які вона обожнювала.

-Слухай, сьогодні на площі дискотеку затіяли, пішли потанцюємо, – запропонувала Яна.

Віка, розморена від їжі, хотіла відмовитися.

-Та ну, Яно, там одна молодь. А ми з тобою пані вже у віці.

В двадцять п’ять і пані? – засміялась Яна. – Ну давай, Віка, пішли.

-Ну добре, – погодилась та. – Тільки одяг з тебе. Я ж в джинсах і топі не піду, давай плаття і туфлі.

Яна кивнула.

Увечері, погойдуючись на високих підборах, вони прийшли на невеликий танцмайданчик. Як і передбачала Віка, там були зовсім молоді дівчата і хлопці.

-Я ж тебе попереджала, – сказала вона Яні.

Та тільки загадково посміхалась.

Вони таки пішли танцювати. Раптом Віку хтось зачепив і вона зламала каблук.

-Та що ж це таке? Дивитися треба, – крикнула вона танцюючій парі і раптом почула знайомий голос з магазину:

-А треба, по сторонам дивитися.

-А вам якщо танцювати не вмієте, треба геть на тому полі потренуватися. Хам, – сказала Віка і відійшла в сторону.

-Он які, навіть не вибачилися, – підійшла до неї Яна.

-Цьому не звикати, – сказала Віка. – Це через нього я молоко в магазині розлила. Пішли додому, не босоніж же мені танцювати.

Яна кивнула і вони пішли.

Прийшовши додому вони сіли на ґанку.

-Слухай, а давай яблук нарвемо у вашого нового сусіда? – запропонувала Віка.

Яна змовницьки захихотіла: – А хто полізе? Я не зможу.

-Давай капці якісь, я полізу, – сказала Віка.

Вони сміючись, підтягли драбину до паркану і Віка полізла, хлюпаючи не за розміром великими капцями. Сяк-так сівши на гілку, вона стала рвати яблука і кидати їх через паркан, де Яна в темряві нишпорила в траві і збирала їх у купку.

І тут у Віки з ноги зліз один з капців, та так голосно, мабуть на відро втрапив.

Загавкала собака і Віка зачаїлася на дереві. Яна махала руками, злазь, а вона як застигла. У дворі засвітилося світло і господар вийшов на вулицю.

-Що, Цезар, сторонні на ділянці? Підемо, подивимося, – і увімкнувши ліхтарик, став світити по кутах.

Віка ненавмисно ворухнулася і другий з капців також злетів з її ноги.

Господар підійшов до яблуні і посвітив вгору.

-Ага, он воно що. Ану злазь.

Віка почала спускатися і зачепилася сукнею за дерево.

-Ну чого так довго?

-Не можу, – жалібно сказала Віка. – У мене плаття зачепилося.

Він засміявся.

-А я думав, хлопаки бавляться, а тут панянка. Зараз залізу і допоможу.

Віка заметушилася, плаття нарешті відчепилось і вона стрімко сповзла вниз.

-Ти? – одночасно вигукнули вони.

-Ти що за мною всюди ходиш? – запитала хлопця Віка.

-Ні. Це ти постійно снуєш у мене перед очима, – почав сперечатися він.

-Хто там? Ігор, з ким ти розмовляєш? – вийшла з дому молода дівчина в халаті.

-Та так, впіймав тут одну, – заусміхався Ігор.

Віка огризнулася:

-Дивись, від пари яблук не збіднієш, скнара. Краще проведи мене від собаки, я додому піду.

Він оглянув її, хмикнув і провів до воріт.

На ранок Віка почала збиратися додому. Яна відмовляла її, але Віка твердо сказала:

-Досить з мене пригод. Поїду в місто, роботу шукати. Та й сусідові твоєму соромно в очі дивитися.

Тільки зайшла в квартиру, а тут дзвінок. Яна емоційно тараторила в слухавку:

-Ти уявляєш, приходить сьогодні до нас сусід з повним відром яблук. І каже, що це для тебе. Ми йому сказали, що ти поїхала і він здається засмутився. Але адресу та телефон ми йому не дали, хтозна, що в нього на думці, хоча він і просив.

Віка втомлено сказала спасибі і пішла спати.

Прокинулася вона пізно ввечері і майже всю ніч сиділа у ноутбуці, розсилаючи свої резюме.

Через день їй зателефонували і покликали на співбесіду. Фірма була престижна і Віка йшла туди на напівзігнутих ногах від хвилювання. Приємна молода жінка, дружелюбно задала стандартні питання, а потім встала.

-Я вас вислухала. Ви мені подобаєтеся. Але треба, щоб з вами поговорив наш керівник. Ходімо, я вас проведу.

Вони піднялися на поверх вище і опинилися біля високих дверей.

-Вам туди, – сказала вона і постукала.

-Заходьте, – почувся голос, і Віка несміливо зайшла в кабінет.

-Доброго дня, я щодо роботи, – сказала вона й осіклася.

Назустріч їй піднявся усміхнений Ігор.

-А ось і моя давня знайома прийшла. А чого так швидко поїхала? Соромно було? – єхидно запитав він.

Віка, почервонівши, повернулася до дверей.

-Ти куди? – Ігор раптом опинився поруч і посадив її на стілець. – У нас співбесіда, ти не забула, Вікторіє?

Дівчина знизала плечима.

-А для чого. Адже все одно не візьмеш.

-Чому ж? – здивувався він. – Резюме у тебе прекрасне. Чому б і не влаштувати хорошого фахівця, – і пішов на своє місце. – Завтра о дев’ятій, і не спізнюйся.

Через півроку Віка звільнилася.

Негоже чоловікові і дружині в одному офісі працювати. Так вирішив Ігор.

-І ще я хочу дитину, бажано сина і якомога швидше, – сказав він відразу після весілля.

-Ну ти і хам. Я хочу у весільну подорож, а він одразу – народжуй. Нещастячко ти моє кохане, – поцілувала вона його.

-А те, що мені в руки впало, ніколи не пропаде, – відповів він і закружляв її по кімнаті.