Вадим повернувся з роботи і зайшов на кухню до дружини. Ніна в цей час крутила голубці. Чоловік підозріло глянув на дружину. – Ти нічого не хочеш мені розповісти? – раптом сказав Вадим. Ніна застигла. – Невже він дізнався? – промайнуло в голові у жінки. В цей час на кухню забіг син Андрійко, і обійняв батька. Вадим усміхнувся і сказав: – Чому ти не кажеш, що нас запросили на виставку? Ніна видихнула. Адже Вадим, поки що, не підозрював, що виховує чужого сина

Вадим глянув на Ніну підозрілим поглядом і тут же засміявся. Дівчині нічого не залишалося, як видихнути – отже, чоловік нічого не запідозрив.

— Ти ж в мене найкрасивіша, — поцілував чоловік Ніну і погладив по голові сина, що стояв поруч. — І синочок на тебе схожий.

Ніна знову застигла. Маленький Андрійко справді був схожий на неї як дві краплі води. Це було дуже добре, адже Вадим не підозрював, що виховує чужого сина…

На цю виставку Ніна не хотіла йти. І річ навіть не у спогадах. Вона просто переживала, що побачить там його, справжнього батька Андрійка. Але переконати Вадима було дуже складно: якщо він вирішив окультурити сім’ю, то так і буде. Тільки коли за спиною зачинилися двері картинної галереї, вона змогла видихнути. Але спогади давно минулих днів вже наринули, начебто це було вчора.

***

…Того літа вони з Вадимом якраз подали заяву до ЗАГСу, і Ніна на два тижні поїхала до двоюрідної тітки у Київ. Тут вона купила собі весільну сукню, яку було не знайти в рідній Вінниці, а ще познайомилася з Віктором, художником. Віктор винаймав кімнату у тіткиної сусідки і з радістю запропонував Ніні свою допомогу екскурсоводом. Усі відомі місця Ніна побачила саме разом із Віктором. Він виявився майстерним оповідачем, і про кожне місце в нього обов’язково була парочка-трійка історичних історій. А ще він скрізь робив малюнки у своєму блокноті: пейзажі простим олівцем були його захопленням.

Ніна й сама не зрозуміла, як лише через кілька днів закохалася у Віктора. Він був зовсім не схожий на розсудливого та серйозного Вадима, а зовні вони взагалі були повною протилежністю. Вадим – невисокий кремезний брюнет з широкою спиною, а Віктор – високий худорлявий хлопець з волоссям білого кольору. Зазвичай Ніну не приваблювали подібні екземпляри. Але Віктор був винятком. Розумний, начитаний, талановитий – Ніна навіть забувала дзвонити вечорами майбутньому чоловікові, проводячи час у майстерні у сусіда. Тітка тільки хитала головою, бачачи, яка мрійлива стає племінниця, коли вона говорить про Віктора.

— Ніно, ти б менше з ним водилася, — сказала Катерина Федорівна Ніні. — Мені дістаниться, коли твоя мама дізнається, що я недогледіла.

Але Ніна тільки посміхалася і знову бігла до квартири Віктора. В голові крутилися думки, що вона поспішила з весіллям, що вона ще не готова до сімейного життя. Віктор дивився на дівчину з таким захопленням, що вона почувала себе найкрасивішою та найщасливішою на світі. А захопитись було чим: гордістю Ніни була велика руда коса майже до колін.

– Слухай, є пропозиція. Можеш мені попозувати для портрета? Зараз починаю одну роботу, потрібна натурниця… — відкушуючи величезний шматок морозива, запропонував Віктор.

— Натурниця? Це як? – здивувалася Ніна.

— Та загалом нічого складного. Потрібно просто посидіти, не рухаючись, поки я малюю тебе, — засміявся Віктор. — Ти така вродлива, просто чарівна… Дуже хочеться написати саме твій портрет. Такі тонкі риси обличчя, і ця коса – ти найчудовіша дівчина з усіх, яких я зустрічав.

Ніна мрійливо усміхнулася. Вадим ніколи не казав їй таких слів. Максимум, що міг сказати, це що Ніна «нічого така». Він і пропозицію їй зробив, між іншим, на зупинці громадського транспорту. Звичайно, Ніна погодилася, адже вона думала, що всі чоловіки так роблять. Але Віктор показав їй інше життя. Гуляючи київськими вуличками, вона побачила, як роблять пропозиції своїм дівчатам місцеві хлопці, і тепер наречений їй здавався не таким вже і романтиком.

Те, що позувати доведеться в простирадлі, Ніна дізналася вже згодом. Коли Віктор показав його, дівчина зніяковіла і почервоніла.

– Ти чого? — здивувався Віктор. – Сідай на підвіконня, там світло краще.

— А де можна переодягтися?

— Еее… Давай я відвернуся, — запропонував хлопець.

Ніна швидко обернулася простирадлом.

Спочатку Ніна почувала себе трохи незатишно, але робота закрутилася на кілька днів, і поступово вона перестала соромитись Віктора. А в останню ніч перед від’їздом додому дівчина залишилася в нього на всю ніч. Виїжджати не хотілося, адже вдома на неї чекало таке небажане весілля з нареченим.

***

Вадим, зустрічав наречену на вокзалі, всіляко намагався показати, що сумував. Навіть подарував букет квітів, що зовсім було на нього не схоже. Як Ніна не налаштовувала себе оголосити, що весілля не буде, зробити це у присутності батька та майбутньої свекрухи так і не змогла. Пізніше вона поділилася сумнівами зі своєю мамою. Говорити про Віктора вона не стала, звалила все на почуття, що охолонули.

— Ти що, думаєш, я за твого батька з любові вийшла? – Підняла брови мама і змовницьки підморгнула. – Та за мною такі залицялися – ого-го. Просто твій тато був із перспективами та спокійний за характером.

— То ви за розрахунком одружилися? – здивувалася Ніна. – Як же жити, якщо кохання немає?

– Ну, не зовсім так. Швидше через дружбу. А так, щоб кохання, як у кіно, такого не було. Та й яке кохання, якщо стільки років разом. А ви що? Гостей покликали, ресторан оплатили, а тепер усе скасовувати? Ну ні. Вадим – добрий хлопець, дарма ти…

У результаті весілля, звісно, ​​зіграли. А ще за кілька днів Ніна зрозуміла, що чекає на дитину. За термінами все сходилося – вона була вагітна від Віктора. Першою думкою було, що вона повинна обов’язково його потішити і, зрозуміло, розлучитися з Вадимом. Дівчина була впевнена, Віктор одразу ж покличе її заміж і вона переїде жити у Київ. Але, зайшовши в соцмережі, Ніна побачила, що її коханий зовсім не переживає від самотності і вже закинув ціле море фотографій з миловидною брюнеткою. «Моя кохана» – було підписано кілька фото.

– Невже він мене так швидко забув? Чи … чи просто для нього це все було не всерйоз? — розмірковувала Ніна, погладжуючи животик. Зваживши всі за і проти, вона вирішила нікому нічого не казати. Зрештою, може, Вадим нічого не запідозрить. Усю вагітність Ніна не знаходила собі місця, розмірковуючи про долю свого майбутнього малюка.

Але все обійшлося. Вадим був такий радий появі спадкоємця, що не помічав нічого навколо. Тільки свекруха, довго розглядаючи малюка, раптом заявила:

– Не схожий на Вадима зовсім, ніс якийсь маленький і очі не наші.

Ніна застигла, але ситуацію виправив свекор.

— Заспокойся, Галю. Це на мого діда схожий.

Минув час, і Ніна майже зовсім забула, що маленький Андрійко не син Вадима. Вона жодного разу не пошкодувала, що вийшла за Вадима. Мамин «розрахунок» виправдався, і зять став великим начальником. Іноді, від нудьги, Ніна переглядала фотографії Віктора в інтернеті, тому знала, що він став відомим художником, одружився, але так і не завів дітей.

***

– Ніно? Це ти?

Вона обернулася.

– Вікторе? – Постаралася зобразити здивування Ніна, але це у неї погано вийшло. Краєм ока вона бачила здивоване обличчя чоловіка.

– Привіт! А ти зовсім не змінилася. Як життя, як сама? — бадьоро говорив Віктор, ніби не бачачи, що поруч із Ніною стоїть її сім’я. — З виставки йдете?

— Так з виставки, все добре . Ось мій чоловік, ось син. Вадим, познайомся, це Віктор. Ми сьогодні його картини на виставці бачили… — ретельно підбираючи слова, пробурмотіла Ніна, намагаючись сховати погляд від Віктора. Але той уважно дивився на Андрійка.

— Ти не казала, що знайома з автором цих картин, — сказав їй Вадим, привітавшись за руку з Віктором.

— Так, забула, — махнула рукою Ніна. – Нам загалом час, Вікторе, вибач…

Всю дорогу Вадим тільки й випитував, звідки вона знає художника. Ніна вирішила розповісти історію, що він був сусідом по під’їзду тітки з Києва. Про бурхливий роман вона промовчала.

– Сподіваюся, у вас там нічого не було? – з усмішкою уточнив Вадим.

– Звичайно, ні! Скажеш також, — відвернулася Ніна. Їй здавалося, що Вадим здогадується, що вона його обманює. Наразі вона дуже шкодувала, що погодилася йти на цю виставку. Ворушити минуле не хотілося.

***

А ввечері їй написав Віктор. Як він знайшов її у соціальних мережах – загадка. Адже вона давно змінила прізвище. У Віктора було лише одне питання: чи не від нього дитина Ніни. Ще кілька років тому вона була б щасливою отримати таке повідомлення від Віктора, але не зараз. Час минув, почуття минули. Та й потім, рушити цілих дві родини через помилку п’ятирічної давнини не хотілося.

– Ні, не твій. Це син чоловіка. Не пиши мені, він ревнує, — написала Ніна у повідомленні у відповідь і внесла Віктора до чорного списку.

Вадим на кухні готував свій фірмовий плов, а маленький Андрійко на  йому допомагав. Ніна посміхнулася і почала накривати на стіл для своєї маленької та дружної родини.