– Алла! У нас радість, – урочисто почала мама розмову по телефону, – Олег, здається, знайшов роботу! Алла, слухаючи захоплений голос матері, підняла очі до стелі. “Сотий раз вже його ось так от “повинні були” взяти. Але не взяли. Так він, і не ходить на жодні співбесіди! А матері бреше.” – думала Алла, слухаючи по телефону захоплення мами

– Алла! У нас радість, – урочисто почала мама розмову по телефону, – Олег, здається, знайшов роботу! Офіс поруч з будинком, зарплата – закачаєшся! Ось. На співбесіду сьогодні пішов. Чекаю. Повинні взяти!

Алла, слухаючи захоплений голос матері, підняла очі до стелі. «Сотий раз вже його ось так от «повинні були» взяти. Але не взяли. Щось пішло не так. Так він, швидше за все, і не ходить на жодні співбесіди! А матері бреше. Йому ж так зручно сидіти на її шиї! Але якщо скажу про це, знову посваримося», – думала Алла, слухаючи по телефону захоплення мами.

Олег – молодший брат Алли. Різниця у віці у них пристойна – одинадцять років. Аллі тридцять чотири роки, вона давно заміжня, народила дочку, живе в окремій квартирі з чоловіком.

Олежик – мамин улюбленець, дуже схожий на батька, якого вони втратили рано: нещасний випадок. Аллі тоді було вже двадцять, вона вчилася в інституті, а брат ще тільки в третій клас пішов. Мама дуже горювала. Родичі та знайомі всі в один голос твердили їй, що потрібно бути сильною, потрібно піднятися і жити далі, заради сина. Аллу в розрахунок не брали, тому що вважали дорослою. Та й характер у неї був сильний, вольовий – сльозам волю ніколи не давала. Ставила собі за мету і йшла до неї напролом. Не любила «розпускати нюні» – як вона сама говорила, не в приклад братові. Той ніколи не проти був поплакатися батькам, і вони швиденько бігли виконувати його забаганки. Олежик рано просік цю справу і нещадно користувався всіма вигодами, які приносила така поведінка.

Прийшовши до тями, десь через рік після нещастя, мама всю свою подвоєну любов і турботу направила на обожнюваного сина. Їй здавалося, що вона це робить ще й в пам’ять про чоловіка, якого дуже любила, і який теж безмежно любив сина.

Олежику купувалося все найкраще, не дивлячись на скромний достаток. Мама, Ольга Ігорівна, працювала на держпідприємстві, простим інженером. Найбільше вона боялася, що Олежик відчує себе «безбатченком», тому старалася, як могла. На відпочинок возила, дорогий модний одяг купувала, гаджети купувалися за допомогою одного кліка пальця. Ольга Ігорівна влазила в борги і кредити, але син «виглядав гідно і презентабельно». До слова сказати, Алла ні на який відпочинок не їздила – на всіх путівки обійшлися б занадто дорого. Крім того, вона вже закінчувала інститут і збиралася заміж. Розмовляючи зі своїми подругами, мама часто повторювала, що дівчинка вже «відрізана скиба» – доросла, сама все може, а син – мамина гордість, красень, вимагає турботи і уваги.

Олег і справді був гарний. Атлетична фігура, аристократичні риси обличчя, високі вилиці, рівний ніс, яскраво-зелені очі, чітко окреслені губи, які часто кривилися в незадоволеній усмішці. Йому все було мало. Принесе мама з магазину шніцель для улюбленого синочка на обід (сама-то вона більше кашами харчувалася і овочами, це ж корисно і дешево), а він скривиться невдоволено, відвівши погляд від комп’ютера і повідомить, що, мовляв, знову «в тому магазині» купила? М’ясо ж там жорстке продається! Хоча, може, його треба якось по-особливому готувати … Мама сумки покидає і біжить в інший супермаркет, купує рубаний біфштекс. Так і жили.

Алла вийшла заміж, переїхала до чоловіка. Весілля зіграли скромне. Так молоді і не хотіли, – чоловік Алли теж з простої сім’ї був, жити звик скромно і за коштами. Йому квартира двокімнатна від бабусі дісталася, там і оселилися. А мама Аллі напередодні весілля сказала, розвівши руками, що, мовляв, грошей немає, дочка, звідки вони у мене, ти ж бачила мою зарплату? А сама незабаром після весілля, комп’ютер Олежику оновила, і крісло нове купила комп’ютерне. Дороге, як літак, але Олежик захотів, сам вибирав в інтернеті. Мама сказала, що, мовляв, сидить цілими днями, спину псує, поставу, – треба гарне.

А сидів він тому, що школу закінчив, але в інститут не пішов. І в коледж не пішов. Нікуди не пішов. Ольга Ігорівна довго всім розповідала, як важко було в школі, які жахливі були вчителі, і тепер синочку потрібно від усього цього відпочити, подумати і усвідомлено вибрати свій життєвий шлях. Таке з бухти-барахти вирішувати не можна. Нащо поспішати – все життя попереду. Ось Олежик і сидить. Вибирає життєвий шлях.

Досидів до двадцяти трьох років і все ніяк не вибере. Професії так і немає у нього ніякої. Вивчитися не спромігся. Ольга Ігорівна не хоче, щоб він на непрестижні спеціальності йшов. «Який сенс потім за копійки працювати?» – каже вона. А на престижну теж щось ніяк. Алла намагалася пояснити, що для престижної потрібно хоча б палець об палець вдарити, але і цього Олежик не зробив. Йому і не потрібно. Ясна річ, що таке життя під крилом у матері його цілком влаштовує.

І з грошима все гірше у них. Маму на роботі скоротили. Пішла на пенсію, зовсім жорстко стало. У Олежика запити не зменшилися, а навіть зросли. Алла намагалася допомагати. Але так, щоб тільки матері. Тому що одного разу дізналася, що всі делікатеси, які вона привозила, коли заїжджала в гості, з’їдаються братом, а на переказані нею гроші для матері йому ж купуються різні «плюшки». Він, до речі, від такого життя свою атлетичну фігуру загубив вже. Алла помітила у нього дебелий «животик». Але маму все влаштовує. Любить і обожнює синочка. Так що тепер Алла купує тільки що-небудь саме мамі: одяг або техніку побутову, синку не допомагає зовсім.

Одного разу вони з мамою сильно посварилися. Алла запропонувала їй приїхати до них з чоловіком пожити на деякий час, щоб Олежика «виховати». Нехай відчує, як це, коли самому про себе дбати треба, може тоді б він швидко знайшов роботу. Хоч престижну, хоч не престижну, яку захоче. Мама назвала Аллу безсердечною. Хіба можна так? Рідний, кровиночка. Як він один буде?

– Та ніяк, звичайно! Що це я кажу ?! Він же маленький ще, – в серцях кинула Алла, – Та зрозумій же! Він тебе використовує! Сів і ніжки звісив.

Але маму переконати не вдалося. Вона була впевнена, що Алла злиться, а може просто ревнує, і їй наплювати на долю брата, ось і наговорює гидоти. Хіба можна так до рідних ставитися? Так і посварилися. Телефонувати стали рідше, тільки у свята. Під час однієї з розмов мама розповіла, що Олежик знову на роботу не взяли. «Незрозуміло чому», – щиро дивувалася Ольга Ігорівна. І тоді вона сама вирішила влаштуватися на півставки. Важкувато звичайно, і вставати рано доводиться, але хоч якась надбавка до пенсії. Алла тільки похитала головою.

… Якось прийшовши з роботи, Ольга Ігорівна виявила, що в квартирі гості. На кухні за столом сиділа молода дівчина і пила чай. Олежик дістав тістечка з холодильника і виклав перед гостею на тарілку. Він завжди любив, щоб удома було що-небудь до чаю.

– Знайомся, мамо, це Окасана. Треба було раніше звичайно вас познайомити, але все якось ніколи було. Вона тут жити буде. Зі мною. У неї вдома дуже тісно, ​​ще троє братів молодших, навіть кімнати своєї немає, а у нас-то місця повно. Оксана талант! Вона добре співає, але ти ж знаєш, як зараз в шоу-бізнесі, не пробитися. Ось і доводиться поневірятися молодим даруванням.

Оксана сиділа, скромно опустивши очі в кухоль з чаєм.

Ольга Ігорівна так і застигла з пакетом молока в руках, який дістала з сумки і збиралася покласти в холодильник …

– Мама! Вони тобі на шию удвох тепер сядуть! – Алла майже кричала, коли мама подзвонила їй з такими новинами, – Схоже, вона теж не працює. Вони обидва «шукають себе»! Тебе на двох не вистачить!

– Знаю дочка, – плакала мама, – Але як її вигнати? Вона ж вагітна. Каже, від Олеижка.

Алла втомлено прикрила очі. Сталося те, чого вона боялася найбільше …

… Оксана залишилася жити у Ольги Ігорівни та Олега. Вони одружилися. Мама впряглася в ще один підробіток. Потрібно було приходити на кілька годин в невеликий офіс, працювати за комп’ютером. Зовсім недалеко від будинку, тому й погодилася. Фірма була тутешня, філія. Власник, Юрій Семенович, – імпозантний чоловік пятдесятивосьми років, сам проводив там багато часу. Адже в цьому місті бізнес він тільки-тільки починав. Він теж довго сидів за комп’ютером, дзвонив, домовлявся і часто кудись їздив. Ольга Ігорівна приходила на роботу після обіду на три-чотири години, – згодилося її освіта економіста, зарплату отримувала невелику, але її це влаштовувало.

Якось так вийшло, що бізнесмен став довго розмовляти з Ольгою Ігорівною. Йому подобалася її старанність, гострий розум, завжди рівний позитивний настрій. А витончена природна краса жінки з роками анітрохи не зблякла, і навіть навпаки засяяла новими гранями. Вона завжди стежила за собою, незважаючи на невисокий достаток. Ольга звикла довіряти натуральним засобам і часто робила для обличчя маски з простих продуктів, ретельно доглядала за волоссям, ну і, звичайно ж, зіграли важливу роль гени.

І самій Олі подобався бізнесмен. Він був самотній – недавно втратив свою дружину. З головою поринув у бізнес, щоб забутися, став розширювати фірму і ось так виявився тут. Непомітно їх ділові відносини переросли в щось більше.

Через кілька місяців Оксана народила дитину – Ольга стала бабусею. Олежик так ніде і не працював, зате мама влаштувалася до Юрія Семеновича на повний робочий день і стала отримувати дуже непогану зарплату. Вона літала, як на крилах. Життя засяяло для неї яскравими фарбами. Все частіше вона стала залишатися ночувати в квартирі бізнесмена, а потім зовсім перебралася до коханого. В один із днів вона прийшла додому, щоб забрати свої речі і заявила синові:

– Ми з Юрієм Семеновичем одружилися. Я їду. Офіс в нашому місті більше не вимагає його присутності, і ми будемо жити в його рідному місті. Це далеко, чотириста кілометрів звідси. Так що відвідувати вас не зможу, допомагати теж. У квартирі живіть. Тільки не забувайте, що за неї треба вчасно платити.

Син був дуже здивований і ошелешений. Він і уявити собі не міг, що все може так повернутися. Гроші, як і раніше в їх дивному сімействі приносила в будинок мама, але правда з появою на її горизонті «цього бізнесмена» з кожним разом все менше …

Вони довго розмовляли з Юрієм про сина Ольги. Юрій щиро не розумів, чому той сидить на її шиї, адже його власний син давно подорослішав і тепер допомагає батькові, бере участь в сімейному бізнесі. Інфантильність Олега дуже дивувала Юрія, але він вважав, що не має права втручатися, та й крім того, скоро вони з Ольгою повинні були виїхати.

Алла була дуже рада за матір. Нарешті вона побачила в житті щось, крім обслуговування забаганок дорослого телепня. Дочка побажала матері щастя і з легким серцем відпустила її з Юрієм. Бізнесмен теж подобався Аллі. Він виявився добрим, серйозним і дуже надійною людиною.

***

– Мамо, – плаксивим голосом промовив син по телефону, – Ти не могла б приїхати? Я не справляюся. Оксана нічого не вміє, ні готувати, ні прибирати не хоче, малюк постійно нездужає, грошей не вистачає. Стоїмо на чергу в садок, але не знаю, коли дадуть. Я намагаюся працювати, влаштувався кур’єром, дуже важко. Оксана не хоче працювати, та й зрозуміло, поки дитину ні з ким залишити, але вона і потім не хоче. Каже, що сім’ю повинен утримувати чоловік. Мамо, приїжджай, га?

Ольга Ігорівна сиділа на терасі симпатичного заміського будинку разом з Юрієм. Вони пили чай і милувалися на троянди, які Юрій посадив спеціально для неї.

– Ні, синку, я не можу. Це твоя сім’я, твій вибір. А моє місце тепер тут, поруч з чоловіком. Я досить тебе балувала. На жаль, я не помітила, що ти виріс, і продовжувала тебе опікати, але тепер вистачить. У мене своє життя. А ти чоловік. Ти сильний, я вірю, ти впораєшся. А тепер вибач, мені пора. Нам треба їхати на презентацію.

Син з розчарування натиснув на кнопку припинення розмови, забувши навіть попрощатися. Він зрозумів, що допомагати йому більше ніхто не збирається. Настало доросле життя.