Ірина була на кухні, готувала обід. У двері подзвонили. Жінка відчинила двері, там стояла струнка брюнетка. – Здрастуйте, ви Ірина Степанівна, мама Андрія? – запитала дівчина.  -Так, це я, а сина ще немає вдома, – відповіла Ірина. -Та він мені і не потрібний, я до вас, – раптом сказала вона. Ірина провела гостю до кімнати. -Я слухаю вас, – Ірина подивилася на дівчину. – Мене звуть Оксана, і я виховую вашого онука, – несподівано сказала дівчина. Ірина аж застигла від почутого

Увечері Ірині Степанівні зателефонувала Оксана, дружина її сина та повідомила:

 -Дорога матуся! Ми з Андрійом запрошуємо тебе в неділю на наш маленький сімейний ювілей, все-таки п’ять років минуло, а ти маєш найпряміше відношення до нашої сім’ї, можливо і сім’ї не було б без тебе. І взагалі, дякую за Андрія. Бувай. Чекаємо на тебе в неділю.

 -Бувай. А може, вам допомогти потрібно? Мені не важко приїхати. Сама впораєшся? Ну добре, тільки до чаю нічого не купуй, я спечу вам святковий торт.

Сльози набігли на очі Ірині Степанівні, вона згадала, як усе починалося.

***

Ірина була на кухні, готувала обід, скоро Андрій прибіжить додому, як завжди голодний. Знову пішов вранці на заняття без сніданку.

У двері подзвонили. Жінка відчинила двері, але замість сина там стояла струнка брюнетка, дуже мініатюрна.

 -Здрастуйте, ви Ірина Степанівна, мама Андрія?

 -Так, це я, а сина ще немає вдома, він пізніше приходить.

 -Та він мені і не потрібний, я до вас. Можна зайти?

Ірина Степанівна проводила гостю до кімнати.

 -Я слухаю вас. Цікаво, навіщо я вам знадобилася?

 -Мене звуть Оксана. Я колишня дівчина вашого Андрія, не знаю, розповідав він вам про мене чи ні. Ми зустрічалися з ним понад рік, а потім розлучилися. Також не знаю, в курсі ви чи ні, що у нас із Андрійом є син, йому три місяці. Я назвала його Олег на честь свого тата.

 -Про це я нічого не знаю, мені Андрій нічого не говорив, – здивувалася жінка.

 -А він не бажає з нами спілкуватися.

 -І чого ви хочете від нього? Аліменти? Або щоб він на вас одружився?

 -Та навіщо мені його аліменти? Я народила сина собі. Я дуже любила Андрія, але коли відчула, що ми скоро розлучимося, захотіла, щоб у мене залишилася якась пам’ять про нього, і я народила сина. Не подумайте, що дитиною я хотіла залишити його біля себе. Гроші мені його не потрібні. Ми живемо вдвох із бабусею, у нас велика трикімнатна квартира. Моя бабуся була дуже відомим дитячим лікарем, зараз вона отримує непогану пенсію, а я отримую допомогу на дитину, нам грошей вистачає на все. Не в цьому справа.

 -Чого ж ви тоді хочете, я щось не зрозумію.

 -Мене прислала моя бабуся, я вже говорила, ким вона працювала, вона попросила дізнатися про те, які недуги були у вашій родині. Про своїх родичів ми все знаємо, хотілося б знати і з боку батька, щоб у разі якихось відхилень знати, на що звернути увагу насамперед. Я б могла спитати про все у Андрія, але сумніваюся, що він знає про це. Ось і вирішила спитати особисто у вас.

 -Оксано, ти залиш мені свою адресу і номер телефону, а я подумаю, згадаю, а потім тобі повідомлю. Ти взагалі молодець, що думаєш про малюка.

Коли дівчина пішла, Ірина Степанівна місця собі не знаходила, і коли Андрій прийшов додому, вона з порога засипала його питаннями:

 -Хто така Оксана і чому ти не розповів мені про дитину?

 -Так, ми зустрічалися з нею майже рік, але зустрічалися без жодних зобов’язань, просто гуляли, ходили в кіно, але одружуватися я їй не обіцяв, про дитину взагалі не було розмови. Ми розлучилися, і я тільки недавно дізнався, що вона народила дитину. Звідки ти про це дізналася? Що вона приходила до тебе? І що вона хотіла? Аліменти? Але спочатку треба довести, що ця дитина моя.

 -Та нічого вона не хотіла, не потрібні їй твої аліменти, тим більше, ти студент, звідки у тебе гроші. А на онука я хотіла б подивитися і, якщо правда це твоя дитина, я хотіла б брати участь у долі Олега.

 -Ну як хочеш. Тільки мене в це не вплутувати, тим більше в мене інша дівчина є.

На тому й вирішили.

В один із днів Ірина Степанівна все ж таки вирішила відвідати Оксану з дитиною. Дорогою вона заскочила в пару магазинів, купила велику упаковку підгузків (вони зайвими не будуть), велику м’яку іграшку та торт.

Двері їй відчинила сама Оксана.

 -Проходьте будь ласка. Тільки дуже прошу тихіше, у мене бабуся занедужала, ледве вмовила її прилягти. Пройдіть відразу в дитячу, я думаю ви заради Олежика приїхали.

Побачивши хлопчика, жінка відразу впізнала в ньому онука, дуже він був схожий на її сина, ніяка експертиза їй була не потрібна. Малюк спав, розкинувши руки, саме так любив спати її Андрій.

Потім Оксана запросила Ірину Степанівну на кухню. Вони сиділи, пили чай із тортом і розмовляли. Дівчина розповіла, що її батьків не стало, коли їй було чотири роки, та виховувала її бабуся Ольгп Юріївна. Її чоловіка дуже давно не стало і вона більше не вийшла заміж, хоч і була дуже гарною жінкою, чимало чоловіків намагалися до неї залицятися. Але вона присвятила своє життя онучці, а тепер ще й правнукові.

З кожною хвилиною дівчина подобалася Ірині Степанівні дедалі більше, їй дуже хотілося, щоб у Андрія була така розумна, тактовна, добра дружина.

З того часу жінка стала часто приїжджати до Оксани в гості, познайомилася з Ольгою Юріївною (дами дуже сподобалися одна одній) та Олежиком. Їй дуже хотілося, щоб Андрій помирився з Оксаною та визнав сина. що ж робити?

І тоді Ірина Степанівна вирішила піти на хитрість. Якось, купивши підгузки та фрукти, вона, до приходу Андрія, перев’язала собі ногу, а коли Андрій прийшов, заголосила:

 -Хотіла сьогодні сходити до Оксани, та ось невдало ступила, а я ж обіцяла, що привезу памперси та фрукти, щоб Оксана нікуди не ходила, її бабуся занедужала. Чи не міг би ти забрати все це їй?

Трохи опираючись, Андрій все ж таки погодився. Він швидко відвіз все Оксані і повернувся додому.

Наступного разу Ірина Степанівна вмовила сина погуляти з Олежиком, бо Оксані треба терміново поїхати за якимись документами, а бабуся все ще нездужає.

Щоразу Андрій став все довше і довше затримуватися у Оксани. Йому сподобалося грати з малюком, гуляти з ним. А Оксана, певне, здогадавшись про наміри Ірини Степанівни, підіграла їй.

І ось одного разу син за обідом запитав у матері:

 -Мамо, а ти була б рада, якби я зробив пропозицію Оксані?

 -Почекай, синку, не поспішай, а раптом Оксана зустріне когось надійного, відповідального чоловіка, який покохає її і стане справжнім батьком для Олежика.

 -Що? Ти хочеш, щоб мого сина виховував якийсь чужий чоловік? Я цього не дозволю!

 -Ну а як же ти досі допускав це? Хлопчику незабаром рік, а у свідоцтві про народження у нього у графі «Батько» стоїть прочерк. Коли ж той батько зволить визнати сина, коли син на службу піде?

Андрій задумався, а за кілька днів повідомив матері, що вони з Оксаною подавали заяву до ЗАГСу.

 -Ну слава Богу, дозрів, а Оксана мабуть і справді його сильно любить, раз зуміла пробачити йому все, – подумала Ірина Степанівна.

Весілля вони відзначили скромно, просто запросили до ресторану Ірину Степанівну та кількох своїх друзів. Так і почалося їхнє сімейне життя.

Першого ж дня Оксана запитала:

 -Ірино Степанівно, можна я називатиму вас мамою? Свою маму я не пам’ятаю, у мене була лише бабуся.

 -Я буду тільки рада, я теж мріяла завжди про доньку, тепер її маю.

Поки винуватці урочистостей накривали на стіл, Ірина Степанівна спустилася з онуком у двір на дитячий майданчик. Вона любила грати з онуком, відповідати на всі його запитання, а ввечері перед сном телефоном розповідати йому казки. Як же раніше вона жила без цього.

Нагулявшись, вони повернулися до квартири, там вже все було готове до свята, за столом сиділи близькі друзі та Ольга Юріївна. Бабуся з онуком приєдналися до гостей.

Всі вітали Оксану та Андрія, бажали їм щастя та благополуччя. І ось сьогодні, дивлячись на щасливих дітей, які з любов’ю та ніжністю дивилися один на одного, Ірина Степанівна зрозуміла, що мала рацію і все, що вона зробила, було недаремно.

Коли Оксана та Ірина Степанівна залишилися одні, дівчина змовницьки прошепотіла:

 -Дякую, мамо, за все. Я вже не сподівалася, що Андрій повернеться до мене, і ми будемо щасливі. Хочете я відкрию таємницю – я чекаю на дитину і, сподіваюся, що це буде дівчинка, тільки це поки що секрет.

Ще трохи поговоривши, Ірина Степанівна почала збиратися додому, Андрій з Олежиком вирішили провести її. Вони йшли на зупинку не поспішаючи.

Я так пишаюся тобою, синку, ти стаєш справжнім чоловіком, здатним виправляти свої помилки, головою сімейства. Так тримати!

 Прощаючись, онук обійняв Ірину Степанівну і прошепотів їй на вухо:

 -Баба Іра, ти найкласніша бабуся на світі. Ніхто такої не має.

 -А ти, Олежик, найкласніший онук. Я дуже люблю тебе. А як же Ольга Юріївна?

 -Вона теж хороша, але вона мамина бабуся, а ти моя.