Ольга зробила гарну зачіску, вдягнула свою найкращу сукню, нафарбувалася. Вона покрутилася перед дзеркалом і щаслива пішла на зустріч із Василем. Вони гарно провели вечір. – Олю, я хотів тобі дещо сказати. Навіть не знаю з чого почати, – промовив Василь. Оля обняла його. – Давай просто поїдемо додому, – сказала вона. – Я скоро одружуюся, – раптом сказав Василь. Ольга застигла від несподіванки

Квартира Олі була схожа ніби на якийсь музей. Всюди лежали, стояли, були розкидані речі її коханого Василя.

Торкатися до речей, чи прибирати їх було не можна, бо ось-ось, мабуть завтра, він до неї повернеться… Так, принаймні, думала Оля.

Якось одного вечора Василь прийшов додому мовчазний. Він про щось мовчки міркував, сидячи в кріслі, а потім раптом сказав:

-Олю, давай поживемо окремо?

Оля аж стрепенулася від несподіванки. А потім просто знизала плечима.

-Ну, добре, – тільки й сказала вона.

Останнім часом вони часто сварилися через всілякі дрібниці. І сварилися серйозно. А коли мирилися, то здавалося, що у них все чудово. Правда тривали такі моменти дуже недовго…

Василь зібрав найнеобхідніші речі і переїхав до друга. Вони з Ольгою домовилися, що кожен подумає, як їм бути далі.

А потім вони знову будуть разом, і все буде добре…

У всіх бувають складні періоди у стосунках. Якщо пара пройде їх з гідністю, то їхнє кохання тільки зміцниться. Оля у це вірила…

У перші дні вона почувала себе чудово. Ніяких причіпок, ні під кого не потрібно підлаштовуватися, готувати, прасувати сорочки.

З Василем вони обмінювалися повідомленнями протягом дня, він бажав їй надобраніч, вона відправляла йому смайлики з поцілунками. Так, ніби вони щойно познайомилися – все було мило і навіть романтично.

Через тиждень Оля вже подумала і була готова до повернення коханого чоловіка. Але от він – ні… Попросив ще трохи часу. Рідше почав писати і дзвонити. Часто не брав слухавку.

Ще через тиждень Оля почула: «Номер абонента не дійсний».

Василя можна було знайти через соцмережі, чи друзів, але дівчина вирішила цього не робити. Образа на нього змінювалася образою і на себе. Оля вирішила, що бігати за ним вона не збирається, тому й зв’язку з ним шукати не стала.

-Як захоче – сам подзвонить, – твердо вирішила вона.

Але вона чекала. І вірила, що їхній поганий період закінчиться…

-Тебе він не міг покинути, – сказала Оля жартома гітарі, яку Василь залишив у неї. – Хотів би піти назавжди, то забрав би й тебе з собою.

Всі речі Василя в квартирі Оля залишала на тих місцях, де їх залишив він. Зубна щітка у ванній, туалетна вода із незакритим ковпачком на поличці у коридорі, кофта, недбало кинута на стілець у спальні. Оля ні до чого не торкалася.

-Він скоро приїде, – точно знала вона.

Через кілька місяців Оля почала реально дивитися на те, що відбувається – під приводом «давай поживемо окремо» Василь просто від неї втік.

Подруги переконували Олю жити далі без спогадів і оглядок на Василя.

Вона навіть почала знайомитися з чоловіками і приймати залицяння. Але після кожного побачення вона поверталася до свого «музею» з речами колишнього.

Оля вже так не сумувала, але викинути їх не піднімалась рука…

-Алло, Олю? Привіт! Не хочеш зустрітися? – дівчина мало не випустила телефон.

Дзвонив Василь!

Так! Так! Вона знала! Вона вірила! Все в них буде добре!

Оля зробила гарну зачіску, вдягнула свою найкращу сукню, нафарбувалася. Вона покрутилася перед дзеркалом і щаслива й задоволена собою пішла на зустріч із Василем.

Вони зустрілися в кафе і гарно провели вечір. Оля наче забула про ці пів року, на які Василь зник з її життя. Ось же ж він! Повернувся! Вона була права і дочекалася його!

-Олю, я хотів тобі дещо сказати. Навіть не знаю з чого почати… – раптом промовив Василь.

Оля обняла його.

-Давай поїдемо додому, – сказала вона.

-Олю, пробач. Але я скоро одружуюся… – просто сказав Василь.

Оля застигла від несподіванки. Вона не вірила своїм вухам.

Вона мовчки встала і пішла. Оля не пам’ятала, як дісталася додому.

Так само мовчки вона складала у величезний пакет для сміття зубну щітку, його парфуми і все, що хоч якось нагадувало про Василя.

Вона винесла на смітник пакет і поклала зверху улюблену гітару колишнього.

Повернувшись додому, Оля зупинилась в дверях, оглянула кімнату і посміхнулася.

Вона зробила глибокий вдих. У її світі раптом стало так багато простору і повітря, що їй стало приємно і легко.

Вона відчула, що давно готова до нових стосунків і тепер нічого вже їй не заважає…