Наталя відкривала двері в підʼїзд. Назустріч їй вийшла сусідка. – Привіт, Наталко! Як справи? А коли це ти встигла з Михайлом розлучитися? – раптом запитала вона. – В якому сенсі? – не зрозуміла Наталя. – Ти з чого взагалі таке придумала? – Так він щовечора мою колегу зустрічає з роботи, – розгублено сказала сусідка. – А ти що, не знала? Наталя не знала, що й сказати

Наталя була заміжня двадцять років. Вперше Михайло їй зрадив через чотири роки після весілля. А може, і не вперше? Просто вона тоді вперше дізналася…

Ох, як вона тоді плакала, як горювала. Адже вона думала, що в них все добре. І що Михайло любить її.

Може й не так, як у перші роки шлюбу, але все одно любить…

А як вона його любила! Та вона б усе віддала йому, якби треба було.

Познайомилися вони на дні народженні друга. Михайло був душею компанії. Жартував, казав гарні тости, говорив компліменти жінкам.

Усі від нього були в захваті. А він чомусь на Наталю увагу звернув. Хоча на тому святі були й красивіші та цікавіші дівчата. Але тільки вона його чимось зачепила.

-Ти, Наталю, незвичайна дівчина, – казав він їй, коли проводжав її додому. – Не часто в наш час зустрінеш таку скромну дівчину.

А Наталя в ті часи і справді була, дуже скромна. Навіть подруги їй казали, що час уже якось їй жвавішою бути. А то, мовляв, заміж не вийдеш.

А ось і ні! Вийшла! Раніше за всіх! Та ще й за такого красеня!

А через рік після весілля у них народилася дитина. Ігорчик. І, здавалося, що їхнє щастя ніколи не закінчиться…

Якось Наталя відкривала двері в підʼїзд, а назустріч їй вийшла сусідка.

-Привіт, Наталко! Як справи у тебе? А коли це ви встигли з Михайлом розлучитися? – раптом запитала вона.

-В якому сенсі? – не зрозуміла Наталя.

-Чи ви не розлучилися ще? Вирішили поки що просто роздільно пожити? – продовжувала випитувати сусідка.

-А ти з чого таке взагалі взяла? – здивувалася Наталя.

-Так він щовечора мою колегу зустрічає з роботи, – розгублено дивилася на Наталку сусідка. – А ти що, не знала?

Наталя не знала, що й відповісти.

-Він працює допізна, – глухо промовила Наталка.

Сусідка, зніяковівши, почала бурмотіти, що може й помилилась вона. Хоча, звичайно, було зрозуміло, що не помилилась…

Наталя чоловікові нічого казати не стала, а пішла до матері. Щоб поплакати і попросити пораду.

Мати тоді її дуже шкодувала, але Михайлові говорити заборонила.

-Ти що, Наталко? Ігорчику три роки! Ти тільки з декрету вийшла. На що ти жити збираєшся? Ні, навіть не думай!

-Мамо, я ж на нього дивитися не зможу тепер, – плакала Наталка.

-А ти й не дивись! Чоловік не для того щоб на нього милуватися. А для стабільності. Він гроші приносить додому? Приносить! От і все! Багато жінок так живуть і нічого.

-Не знаю, мамо, чи я зможу…

-Зможеш! До того ж, може і не серйозно в нього все це. Погуляє, пограється, та й знову, як шовковий, стане.

І Наталя вирішила послухати матір, і не говорити з чоловіком про те, що дізналася. Сказала, що трохи заслабла, тому й такий настрій в неї поганий. І почала вчитися жити в нових умовах. Але все ж таки вже тоді вона іноді мріяла про те, як колись все висловить чоловіку, що думає.

Мати, втім, мала рацію. Через три місяці Михайло перестав затримуватись вечорами, посилаючись на роботу. І знову почав проводити вечори із сім’єю.

І поступово Наталка розслабилася і повірила в те, що чоловік її все ж таки любить.

Але через рік історія повторилася. Тільки вже не сусідка Наталці розповіла про те, що Михайло гуляє, а вона сама побачила Михайла з іншою жінкою. І тут вона вже не стала питати материної поради, а все чоловіку того ж дня і виклала. Так, мовляв, і так! Бачила, знаю, що невірний, давай розлучатися.

-Наталю, ну ти чого! – не розгубився Михайло. – У нас же сім’я, син! Навіщо ти все це робиш?

-Я роблю? – обурилася Наталка.

-Ну, а хто? Я чи що? Подумаєш, зустрічаюсь іноді з жінками. Але ж із жодною в мене нічого серйозного немає!

-Із жодною? – Наталка застигла від розуміння того, що насправді нічого не знає про реальні пригоди чоловіка.

-Так, з жодною! – Михайло обійняв дружину. – Ми з тобою команда! Та я ще ніяку жінку, схожу на тебе, не зустрічав. Вони всі так… Нідочого. А ти інша, ти надійна. Ти моя дружина кохана!

І таке нахабство, мабуть, іншу б жінку дуже обурила. Але Наталя на той момент зрозуміла, що неспроста Михайло саме з не одружився, а не з якоюсь красунею. Вона непоказна, неяскрава, нецікава. Зате дружина вірна та віддана…

-Ну, а що я могла йому сказати? – запитувала вона матір, коли розповіла їй про свою розмову з чоловіком. – Адже він все правильно сказав. Бо ж коли ми одружилися, всі навколо дивувалися, що такий красень з такою як я одружився.

-Ой, доню, ти ж знаєш мою думку! Не треба було тобі взагалі говорити з ним! І добре, що все обійшлося.

-Що обійшлося, мамо? – гірко плакала Наталка. – Що я чоловіка, як жінка не приваблюю?

-Наталю! Куди він вертається? До тебе! От і все! А що там у нього з цими жінками буває, тебе вже не має хвилювати. Ти королева! Зрозуміла?

-Ага, королева … – усміхнулася Наталка.

Після цього випадку вона і справді чомусь заспокоїлася і змирилася зі своєю роллю у житті Михайла.

Вона зайнялася вихованням сина. Наталка водила сина то на шахи, то в музичну школу. А ще й уроки треба перевіряти. Загалом, клопоту з виховання дитини у неї було багато…

Так минуло кілька років. Наталя знала, що чоловік гуляє, але уваги на це не звертала. А потім одного разу все змінилося.

Ігорчикові тоді було вже 10 років, а шлюбу Наталі та Михайла 11 років. І ось одного разу Михайло попросив Наталю відвезти сина до бабусі. Мовляв, розмова є.

І Наталя щось подумала спочатку, що він щось про квартиру хоче вирішити. Вони жили в двокімнатній, але чоловік періодично заводив розмову про те, що треба б у більшу переїхати. А чому для цього сина треба було до бабусі відвозити, вона навіть себе і не запитала.

А виявилося, що Михайло вирішив їй оголосити, що йде. Що, мовляв, закохався, сил нема на дві сім’ї жити. Ось і йде.

-А як же ми? – тихо запитала Наталя.

-Так я ж не залишаю вас, Наталко. І грошима допомагатиму, і спілкуватися будемо!

У Наталі навіть було сил щось відповісти. Адже вона на все погодилася! Зробила так, як чоловікові було зручно. Але ні! Все одно він іде…

Михайло пішов. А через шість місяців почав проситися назад. Ігорчик, який не знав, що тато йшов до іншої жінки, і думав, що батьки просто посварилися, був неймовірно щасливий. І Наталя, бачачи радість сина, піддалася на благання Михайла і прийняла його назад.

-Ось я ж казала тобі, Наталко, – задоволено усміхалася мати. – Він завжди до тебе повертатиметься!

Після повернення Михайло цілий рік був зразковим чоловіком. Весь вільний час він проводив із Наталею та Ігорчиком. І гуляли вони, і в кіно ходили, і квіти він їй дарував майже щотижня. Ніби другий медовий місяць у Наталі з Михайлом був.

Але потім усе повернулося до старого. Михайло почав затримуватися вечорами, їхав на вихідні. Загалом знову почав гуляти.

А Наталя навіть почала думати про те, щоб самій чоловікові зрадити. Ну, щоб неприємно йому зробити.

Але, звісно, ​​не змогла. По-перше, ніхто до неї і не залицявся. Але це й не найважливіша була причина. Набагато важливішим було те, що вона переживала за сина. А що, коли Ігорчик дізнається, що мати таке зробила?

Так і жили. Михайло гуляв, а Наталка просто махнула на все це рукою.

-Ти, Наталка, молодець, – хвалила її мати. – Зате сім’ю зберігаєш! А те, що Михайло такий, то це нехай на його совісті буде! Бог все бачить!

Вдруге Михайло пішов із сім’ї вже надовго. На цілих три роки. І, мабуть, ніколи б не повернувся, якби не те, що він дуже заслаб. Мабуть, права була мати Наталки у тому, що Бог усе бачить…

Працювати Михайло вже не міг. І нова жінка сказала, що вона надто молода, щоб витрачати своє життя на нього.

-Наталю, заберіть вашого чоловіка, – зателефонувала Наталці жінка Михайла.

-Він тепер ваш чоловік. Пам’ятаєте? – посміхнулася Наталя.

-Що ви мені голову морочите! Ви ж не розлучені! Він і прописаний у вас! – не розгубилася жінка.

І тут Наталя зрозуміла, що справді забере чоловіка назад. От тільки не для того, щоб жити з ним довго та щасливо. А зовсім для іншого…

На щастя, Михайло міг доглядати за собою самостійно. Тільки розмовляв не дуже добре.

Ігорчик на той момент вже переїхав від матері і винаймав кімнату в гуртожитку. Тож Наталя залишилася з чоловіком наодинці. Як у перший рік їхнього спільного життя. І почала йому відплачувати за все…

Наприклад, вона демонстративно при чоловікові розмовляла по телефону з придуманими шанувальниками.

Купувала нові вбрання і йшла в них гуляти наче на побачення.

Ховала пульт від телевізора, чи цукорницю. Вдавала, що не розуміє, що їй хоче сказати Михайло.

-Михайле, ну що ти там говориш, – казала вона чоловікові. – Скажи по-людськи!

Чи стала вона щасливою? Їй здавалося, що так. Що тепер, коли чоловік залежить від неї і слабкий, вона нарешті може відплатити йому за все. За всі роки його зрад…

І вона жила цим. І раділа, коли вдавалося зачепити Михайла, коли вона бачила, що йому неприємно…

Чи спадало їй на думку, що вона могла б прожити більш щасливе життя, якби не стала терпіти зради чоловіка?

Ні, не спадало. Вона вважала, що все у своєму житті зробила правильно. Та й мати їй це завжди підтверджувала…