Наталя поставила важкі сумки на підлогу. – Я вдома! – вигукнула вона. Ніхто не відповідав. Жінка сіла перепочити, коли на кухню зайшов чоловік. – Коли вечеря буде готова? – одразу запитав Микола. – Ну, коли приготуєте, тоді і буде, – відповіла Наталка. – Ти що хочеш, щоб я або моя мама до плити ставали? – здивувався чоловік. Наталя, не слухаючи, пішла в кімнату і почала складати речі. – А що це відбувається? – застиг від здивування Микола

Наталя з полегшенням поставила важкі сумки на підлогу.

– Я вдома!

З кімнати долинуло якесь бурмотіння, потім з’явився і той, хто бурмотів. То був чоловік, років сорока, може трохи менше, може трохи більше. Одягнений він був у спортивний костюм, тапочки.

– Наталя, що за звичка кричати? Ти не у себе в селі. Поводься пристойно.

– Взагалі-то, ти міг би й зустріти мене, знаєш же, що зарплата прийшла, продукти треба закупити.

Чоловік шумно зітхнув:

– Господи! Ну які продукти?

Чоловік розвернувся і пішов у кімнату. Наталя важко зітхнула. Як її все дістало! Вона працює, на двох роботах, щоб у домі все було, а її чоловік, за підтримки своєї матусі, ось уже який рік пише якусь міфічну книгу. Другу. Першу не оцінили, бо ніхто й нічого не розуміє у мистецтві!

Вона роздяглася, віднесла сумки на кухню. Із завтрашнього дня у неї відпустка. Потрібно перемити всю квартиру, перепрати, перегладити і знову поскладати всі речі. Все це під наглядом свекрухи. Як вона втомилася.

На кухню зазирнула Світлана Павлівна.

– Наталко, а ти що розсілася? Чоловіка годувати збираєшся? Він весь день працював, і чекати тепер має!

– Багато заробив?

Наталка і сама не зрозуміла, як це у неї вирвалося. Колись вона з трепетом і захопленням дивилася на письменника-початківця, який розповідав їй, яким знаменитим він стане. Тремтіла від одного погляду свекрухи, і все старалася їй догодити. Потім мовчала через почуття провини, адже, поки вона була в декреті, саме свекрусі довелося утримувати їхню родину.

Світлана Павлівна, яка вже збиралася йти, різко обернулася:

– Що ти сказала?

– Я запитала чи багато заробив? Зазвичай люди коли працюють, гроші в будинок приносять.

– Та як ти смієш? Микола весь день продумував сюжет нового розділу! Куди тобі таке збагнути! Ти ж не знаєш як це – працювати головою! 

Жінка фиркнула і вийшла, а Наталка раптом подумала: – А що я тут роблю? Син у селі у її батьків вже давно. Він, бачите, шумить, грається і галасує, а це заважає Миколі зосередитися, щоб написати черговий непотрібний і нецікавий шедевр.

Наталка схопилася і почала знову викладати продукти з холодильника. Тільки тепер вона їх укладала у велику сумку. Зарплату та відпускні вона отримала. Продуктів привезе смачних, а подарунок синові по дорозі купить.

Вона вийшла в коридор, поставила сумку і пішла взяти щось із речей. Микола, не відволікаючись від телевізора, запитав:

– Коли вечеря буде готова?

– Ну, коли приготуєте, тоді і буде.

Свекруха випустила окуляри.

– Миколо, твоя дружина що хоче, щоб я встала до плити? А вона лежатиме?

Наталя, не слухаючи, взяла деякі речі і пішла до коридору. Свекруха слідом.

– А що це відбувається? Ти куди це зібралася?

– У відпустку! Бувайте!

Вона не стала чекати на те, що буде далі. Підхопила важку сумку і побігла сходами вниз, намагаючись викликати таксі. Так, 60 кілометрів, ну і що. Один раз можна!

Андрійко вже був в ліжку, коли Наталка увійшла до батьківського дому. Він прокинувся, підбіг до матер і міцно обійняв. Жінка пригорнула його до себе. Як же вона скучила…

Мати уважно дивилася на Наталку:

– Щось трапилося? Як це ти Миколу лишила? Хто ж за ним дивитися буде?

Мама завжди ставилася до зятя правильно. Тобто, не сприймала у жодному вигляді. Спочатку після весілля вони ще приїжджали на вихідні до її батьків, але теща, дивлячись на те, як він проводить дні, швидко поставила зятька на місце.

Вистачило пари приїздів, коли Ганна Вікторівна будила зятя о шостій ранку і випроваджувала працювати то на подвір’я, то на город, чим бажання відпочивати на природі у Миколи зникло в кінець.

– Все, мамо! Набридло. Я у відпустку на цілий місяць!

Мама розпливлася в посмішці:

– Ну, і дякувати Богу, хоч відпочинеш, і з сином побудеш.

Наталка лягла із сином. Довго не могла заснути, роздивляючись у місячному світлі, як виріс її хлопчик, а коли заснула і не помітила.

Вранці її розбудив запах. Так було незвично, щоб пахло їжею, коли вона спить, та ще й якоюсь випічкою. Андрійка вже не було. Наталя потяглася. Як же добре… Тут же поряд з’явився син.

– А бабуся стільки пирогів напекла! Цілий таз!

Після сніданку Наталка сказала матері:

– Ну, показуй, ​​що робити треба?

– А ти що вже відпочила?

– А мені тільки на радість, тут же інша робота.

– Он, йди до город. Капуста заросла, огірки прополоти теж треба, нічого не встигаю.

Приблизно на третій грядці Наталка зрозуміла, що робота в городі приносить їй задоволення. Вона озирнулася на чисті, прополені рядочки, і посміхнулася.

Ну, краса ж.

– Вперше бачу, щоб грядки пололи з таким щасливим обличчям!

Вона звела очі.

– Женя! Ти звідки!

Жінка кинулася на шию до чоловіка, який увійшов на город із двору.

– Та ось, зайшов до твого батька, ключ попросити, а мені кажуть – Наталка приїхала. Ну, не міг же я так піти.

Євген був її сусідом. Коли їй було 10, вона в нього природно закохалася. Ходила за ним скрізь. Щоправда, він уже майже дорослий був, йому 15 на той момент виповнилося, але її не ображав. Цукерками пригощав, і доглядав її. Потім на службу пішов. Повернувся, Наталка вже дівчина. Дивиться на нього збентежено, через що і він сам соромився. Потім одружився, до міста поїхав. І ось років з десять вони не бачилися.

Наталка запитала:

– А ти чому тут?

– Ой, не повіриш. Приїхав до мами. Розлучився місяць тому.

– Та ти що? А… Хоча це не моя справа.

Увечері Євген з матір’ю покликали їх усіх у гості. Вони смажили шашлики, балакали про все. І так Наталці добре було, що просто не розповісти. Не треба стримувати себе, не потрібно неприємності вислуховувати. Загалом, нічого не потрібно, можна просто жити.

За два тижні мама присіла перед нею.

– Наталко, доню, що ти думаєш? Повертатимешся?

– Ой, я не знаю, мамо. А як жити? Робота в мене є, а житла немає.

– То, може, щось зняти? Або залишайся. Ми знайдемо тобі роботу. Та й Женя… Ти бачила, як він дивиться на тебе?

– Мамо, і що дивиться? Це просто відлуння дитинства.

– Ну, не знаю… Євген гарний, господарський. У місті робота у нього кажуть дуже важлива.

Наталя здивовано подивилася на матір.

– Мамо, ти ніяк мене зісватати вирішила?

Жінка зніяковіла.

– А що в цьому поганого? Я ж бачу, що добре вам удвох.

Наталя розсміялася. Ну, мама й дає.

Євген поїхав на цілий тиждень. Йому треба було працювати. Наталя так сумувала, що навіть лаялася на себе. Як у дитячому садку, чесне слово. Микола діставав її дзвінками і смс. Спочатку він її соромив. Яка вона невдячна, він її витяг із села, а вона так робить з ними. Потім казав, що з квартири її випише і сина теж. Наталка навіть розсміялася. Дивно, за стільки років так і не прописав її, як виписувати зібрався? Потім дзвонила свекруха. Говорила, що через невдячну Наталку у неї тиск, і якщо та негайно не повернеться, то все що з нею станеться буде на совісті невістки.

Останніми днями якось затихли. Це було добре, хоч і дивно. Увечері приїхав Євген. Відразу зайшов до них, привіз Андрійку величезну машину. І знову запросив їх у гості. Мама відразу багатозначно подивилася на Наталку, а вона й сама відчувала, що настільки рада Євгену, що стрибати хочеться.

Шашлики ще смажилися, коли перед будинком зупинилася машина. Наталка з подивом побачила, як з неї випурхнула молода жінка і попрямувала до Жені.

– Любий, ну скільки ти ховатимешся від мене? Пограли та вистачить. Поїхали до міста.

– Оксано, ти навіщо сюди приперлася?

Наталя все зрозуміла. Це дружина Жені. Колишня, справжня, зовсім не має значення. Але вона зараз тут явно зайва. Жінка взяла Андрійка за руку і вони тихенько попрямували до свого будинку. Але пройти кілька метрів навіть не встигли. До них підкотило таксі.

З таксі вийшов Микола та його матуся.

– Подивіться на неї! Гуляє вона тут, а як її чоловік, їй і не цікаво.

– Ви чого приїхали?

Наталка стиснула губи. Тільки зараз вона зрозуміла, наскільки неприємні їй ці люди.

– Відпочила? Швидко додому! Що це таке? Чоловікові працювати треба, а вона бовтається! Не готує, не прибирає, не пере!

– А що, чоловік на роботу влаштувався?

Свекруха навіть розізлилася, але тут почав говорити Микола.

– Ну, ти знаєш, що я пишу книгу! Це тобі не залізяки на заводі перекидати.

– Знаєш, що Миколо.. Так давно хотіла тобі сказати, що ти звичайний невдаха, і взагалі, живеш ти, не як чоловік. Ти що зробив для своєї сім’ї? Що? Може, грошима забезпечив? Чи сина чогось навчив? Ні, ти разом зі своєю мамою посідали до мене на шию і сидите там. Я не повернуся. Тільки за речами. І врахуй, заберу все, що я купувала! Тобто все, що з’явилося у вашому будинку за останні 10 років!

Наталка пішла до своєї хвіртки, і з подивом побачила там Євгена. Він усміхався.

– Ого, вечір у нас. А ти молодець, відповіла, як треба.

Вони бачили, як до Миколи з мамою підійшла Оксана, і вони довго там щось обговорювали, розмахуючи руками.

У селі Наталка не лишилася. Після того, як вони з Євгеном розписалися, вона та Андрійко поїхали до міста, до нового чоловіка. Він наполіг, щоб вона поміняла роботу, не діло жінці на заводі працювати. Тепер Наталка сиділа в якомусь офісі та перебирала папірці. Їй спершу так соромно було, адже зарплата маленька. Але Женя щиро здивувався.

– Твоя зарплата це твоя зарплата. На шпильки та гудзики. А сім’ю забезпечувати має чоловік.

Микола теж був недовго один. Одружився з Оксаною. Тепер його мама мала утримувати на своїй шиї двох дармоїдів. Щоправда, Наталя чула, що швидко вона сина забути про книгу переконала і на завод працювати відправила.

Загалом, все, що робиться, все на краще. В одному місці зламалося, в іншому з’явилося.