Настя поралася на кухні. Вона приготувала смачну вечерю, накрила стіл і сіла чекати Сергія. Пролунав дзвінок у двері. – А що це в нас за свято сьогодні? – здивувався Сергій. – У мене є до тебе розмова. – Яка ще розмова? – запитав він. – Про те, коли ми нарешті одружимося. Сергій раптом застиг. – Я поки що не готовий, – пробурмотів він і швидко вибіг у двері. Настя не знала, що й думати

Незважаючи на те, що Настя з Сергієм зустрічалися вже понад п’ять років, заміж він її не кликав.

Сам він жив із батьками, а Настя в орендованій квартирі.

Сергію й так було добре. Він міг сходити з Настею в кафе, чи погуляти тоді, коли йому хотілося.

Ну чи прийти до неї в гості, поїсти, відпочити душею й тілом, а потім піти додому…

Настя ж мала дві мрії – вийти заміж за Сергія і купити свою квартиру.

Якщо покупка квартири ще залежала від неї, вона відкладала гроші на початковий внесок і знала, що зі своєї зарплати вона зможе сплачувати іпотеку, то у стосунках із Сергієм її вже починала дратувати невизначеність.

Ніби наміри в нього серйозні, але розмов про сім’ю не заводить.

Настя вирішила сама поговорити з ним про сім’ю сама.

Вона цілий день поралася на кухні. Приготувала смачну вечерю, накрила стіл і сіла чекати Сергія.

Пролунав дзвінок у двері.

-Нарешті, – подумала Настя і побігла відкривати двері коханому.
Сергій зайшов на кухню і побачив накритий стіл.

-А що це в нас якесь свято сьогодні? – здивувався він.

-Я вирішила зробити тобі приємно, – посміхнулася Настя. – До того у мене є до тебе важлива розмова.

-Яка ще розмова? – запитав Сергій сідаючи за стіл.

-Щодо того, коли ми вже нарешті одружимося і створимо справжню сімʼю, – сказала Настя.

Сергій раптом застиг.

-Сімʼю? Я поки що не готовий, – пробурмотів він і швидко встав з-за столу. – Мені треба все обміркувати, – розгублено сказав Сергій і швидко вибіг у двері.

Настя сиділа не знала, що й думати. Їй було дуже соромно.

Вона сварилась на себе за те, що взагалі розпочала цю розмову. Могла б і сама здогадатися, що це взагалі не потрібно, просто сподівалася до останнього.

Тиждень Настя ходила сама не своя. Сергій просто взяв і зник із її життя.

Перестав дзвонити, а якщо дзвонила Настя, то не відповідав, або казав, що дуже зайнятий.

Вона зрозуміла – їхні стосунки закінчилися.
Переживши всі емоції, Настя розпочала нове життя.

І перше, що вона вирішила зробити – це купити квартиру. Виконати бодай одну свою мрію. Тим більше, що гроші на перший внесок у неї вже були і вона сподівалася, що хоч це відверне її від важких думок.

Через два місяці вона вже в’їжджала до своєї власної квартири. Пошуки, оформлення кредиту та переїзд справді витіснили думки про Сергія.

В перший же день після переїзду Настя пішла в найближчий магазин по продукти.

Біля магазину вона побачила маленьке сіреньке кошеня. Воно заглядало їй в очі і жалібно нявкало.

Було видно, що кошеня дуже хоче їсти. Настя дивилася на нього і не знала, що робити. Заводити тваринок в її плани не входило, а пройти повз вона не могла.

До того ж, воно так дивилося на неї… Цей погляд нагадав їй її саму донедавна.

-Візьміть його собі, шкода його, – почула вона жіночий голос.

Настя обернулася і побачила жінку, яка також ішла в магазин.

Слова жінки виявилися вирішальними у її роздумах, і вона забрала кошеня. Може, тепер можна, адже вона сама господиня у своїй квартирі.

Так у неї з’явилася не тільки квартира, а й кішка, головний член сім’ї, який щиро любив її і потребував її турботи.

І життя розмірено потекло своєю чергою.

Через півроку з’явився Сергій і запропонував відновити стосунки. Після недовгих вагань Настя погодилася.

Їй здавалося, ось воно, щастя довгоочікуване. Сергій був ввічливий, почав вести розмови про сім’ю, про майбутнє.

У Насті знову з’явилася надія, що він зробить їй пропозицію і вона матиме справжню сім’ю.

І ось настав той самий день в її житті, коли Сергій сказав ці заповітні слова. Настя була така щаслива, що не одразу почула його єдину умову:

-Тільки кішки в хаті нам не треба, бо я не переношу котів. Та й не люблю їх. Нехай по вулиці бігає, їй там краще буде.

Настя мовчки дивилася на нього, намагаючись осмислити почуте. Вона так чекала цього дня, вона стільки пережила, стільки виплакала і, здавалося б ось воно щастя.

-Можна віддати у хороші руки, – продовжив Сергій, приймаючи її мовчання за згоду. – Ну чи взагалі… Того… – зробив він багатозначний жест.

-Та ти що! – округлила очі Настя. – Це ж жива істота, член сім’ї!

-Якої сім’ї? – тихим голосом говорив Сергій. – Кішка – це тварина, а не член сім’ї. І тобі доведеться вибирати: або я, або твоя кішка.

Сльози текли з очей Насті, а Сергій ніжно витирав їх з лиця і лагідно шепотів про те, як кішці добре буде десь, але не з ними.

Настя подивилася на кішку, а та сиділа і дивилася на неї такими очима, наче все розуміє.

-Я не можу так, я люблю її, – плакала Настя.

-Або я, або твоя кішка! – поставив ультиматум Сергій.

Ультимативний тон Сергія вивів її з плаксивого стану і вона різко сказала:

-Однозначно, кішка! На відміну від тебе, вона не змушує мене плакати. І умов мені жодних не ставить. З мого боку було великою помилкою знову повірити тобі, тому я не готова вийти за тебе заміж. І не вважаю за потрібне продовжувати стосунки з тобою.

Сергій пирхнув і пішов. А кішка залізла Насті на коліна і мурчачи, почала лащитися і лизати їй руки.

Настя гладила улюбленицю і розуміла, що прийняла найвірніше рішення.

Близьких не зраджують…