Сергій гордо збирав свої речі. Він йшов від дружини, з якою прожив 15 років. – Сергію, не йди, – умовляла його Оксана. – Не люблю вже тебе, – з роздратуванням відповів чоловік. Зібравши всі свої речі, він пішов. Оксана важко переживала розлучення, довго плакала. Але жінка справилася. І ось через рік у двері подзвонили. Оксана пішла відчиняти, і неповірила своїм очам – на порозі стояв Сергій

Сергій гордо збирав свої речі. Він йшов від дружини, з якою прожив 15 років. Йшов до жінки, яка молодша за нього на 12 років. Оксана дивилася на нього заплаканими очима, сподіваючись, що це жарт, і він нікуди не піде.

– Сергію, – умовляла його Оксана. – Не йди! Нам дітей ще ростити треба. Ну, заради дітей не йди!

– Діти зрозуміють! – відповів він дружині. Тепер вже майже колишній. – Не треба мене прив’язувати дітьми! Їм уже 13 років! Вони давно виросли.

– Та як виросли? У них такий вік, їм тато потрібен! – знову почала ридати Оксана. Вона намагалася схопити Сергія за рукав, але той лише відсмикував руку.

– Не прив’язуй мене дітьми! Не ламай мені життя! – з роздратуванням відповів Сергій. У ці хвилини він не думав ні про дітей, ні про те, що сам ламає комусь життя, він думав лише про своє світле майбутнє з новою молодою дружиною.

Зібравши всі свої речі, він пішов. Оксана так і залишилася лежати на підлозі в коридорі, заливаючись сльозами.

Коли Рома з Ритою прийшли зі школи, Оксана все ще лежала в коридорі. Вона вже не плакала, просто дивилася перед собою порожнім поглядом. Оксана подивилася на дітей, встала з підлоги та тихо видавила:

– Тато пішов … назавжди.

– Не плач мамо! – заспокоювала її Рита. – Нічого, без нього проживемо.

– Саме так! Впораємося, я допомагатиму! – підтримував маму Рома.

Оксана плакала, обіймала Рому з Ритою і примовляла:

– Які ж ви в мене добрі. Як добре, що ви в мене є. Ми впораємося, все буде добре…

Вони й упоралися. Щоправда, не відразу. Оксана ще довго плакала ночами, коли діти не бачать. Тужила вона за чоловіком. Хоча вже все рідше і рідше.

І що легше ставало Оксані, то гірше жилося Сергію. З Іриною було весело, але в побуті нестерпно. Вона нічого не вміла робити, а як і вміла, то не хотіла. І Сергій став ставити їй у приклад… Оксану. Тому що так він, як бачите, звик жити. Ірині це набридло і вона виставила його за двері до своєї Оксани.

І ось через рік на порозі з’явився Сергій. Очі в підлогу, весь пом’ятий, недоглянутий. Прощення став просити у Оксани та дітей, мовляв, люблю вас, не можу без вас. Якщо не приймете назад, то не переживу. І на вашій совісті це буде. Оксана раділа в душі, що все-таки любить її і дітей більше, ніж ту молодуху-розлучницю. Посварилася для пристойності, висловила Сергію все, але прийняла. Діти прийняли його без особливого ентузіазму. Юнацький максималізм не дозволяв їм пробачити батька і вони просто ігнорували всі спроби примирення.

А Оксана прямо розцвіла. Вона пишалася тим, що Сергій таки повернувся до неї. “Отже, я краща” – вважала вона. А Сергій ходив задоволений тим, що дружина його прийняла назад “значить любить його досі”. І все в них начебто налагодилося, пішло своєю чергою.

Та тільки те, що вони знову разом, не давало спокою Ірині. Сердилась вона, що Сергій і без неї добре живе. Вирішила вона знову відновити стосунки. Ну, Сергій і не втримався.

Цього разу Сергій вирушав уже не з таким гордим виглядом, як минулого разу. І знову збирав свої речі у суботу, коли у них вихідний, а дітей не було вдома. Кинувши коротке “вибач, я помилився” він пішов. Тільки Оксана цього разу не плакала, не просила його залишитися, а просто вдавала, що дивиться телевізор. Вона відчувала себе повною невдахою.

У неї не було розпачу як минулого разу, у неї була тільки злість на саму себе. За те, що піддалася своїй слабкості, повірила та прийняла назад. Вона щосили намагалася хоча б цього разу зберегти обличчя. І тільки коли за ним зачинилися двері, вона дала волю емоціям і розплакалася.

До приходу дітей зі школи вона вже заспокоїлася. Коли Оксана повідомила дітей про вчинок батька, Рома з Ритою навіть зраділи.

– Баба з воза…, – відповів на новину Рома. – Жили без нього й надалі проживемо. Без нього навіть краще!

Сергій повертався до Ірини королем: вона сама його покликала, значить любить! Став поводитись так, ніби весь світ на ньому зійшовся. А то як же – він потрібен не тільки їй, а й колишня дружина завжди його прийме! Та тільки з такими замашками він прожив з Іриною всього місяць, а потім вона знову виставила його з дому.

І ось знову стоїть Сергій на порозі будинку Оксани. І знову очі опускає. А в душі впевнений, що його знову вибачать і знову приймуть. Проте все пішло не за планом і Оксана його навіть на поріг не пустила.

– Ти мав рацію тоді, – спокійно сказала йому Оксана. – Даремно ми зійшлися з тобою минулого разу, це справді було помилкою. Те, що спричиняє біль, не завжди можна лікувати, іноді це потрібно видаляти. Не приходь більше до нас.

Сергій не міг повірити, що він виявився нікому не потрібним. Ну гаразд молодій дружині не потрібен – вітряна вона жінка. Але ж дітям! Адже він їх тато, він їх виростив! Але те, що колишній дружині не потрібне… ось такої зради він від неї взагалі не очікував. І хто розбере, що цим жінкам потрібне?