Оксана приготувала вечерю і покликала чоловіка їсти. – Це неможливо їсти. Все-таки господиня з тебе ніяка, – раптом сказав Дмитро, одягнувся і вийшов з квартири. Оксана опустилася на табуретку. По щоках потекли сльози. Дмитро повернувся наступного дня лише увечері. Оксана не наважилася питати, де він був. Але сварки все ж, уникнути не вдалося

Коли Дмитро пішов, голосно закривши двері, Оксана безсило опустилася на кухонну табуретку. По щоках потекли сльози. І вона навіть не намагалася їх стримати.

– Ну, що зі мною не так? Чому я така? Навіть нормальну вечерю не можу для чоловіка приготувати, – переживала жінка.

Дмитру було важко догодити. Але Оксана старалася. І вірила, що обов’язково колись вона все зробить правильно, і на обличчі коханого нарешті з’явиться посмішка. Але за 3 роки шлюбу поки що їй це жодного разу не вдалося.

Робота у чоловіка була відповідальна та добре оплачувана. Оксана ж працювала викладачем музики і заробляла вкрай мало.

– Ти можеш хоча б будинок в чистоті підтримувати? – питав Дмитро, коли знаходив десь пил. – Не будинок, а сарай якийсь!

Оксана дуже засмучувалася і влаштовувала генеральне прибирання. Однак їй ніяк не вдавалося встежити за всім в домі.

– Мда… Все-таки господиня з тебе ніяка, – казав чоловік.

Іноді їй вдавалося приготувати більш менш смачну вечерю. Вона це розуміла, бо Дмитро з’їдав. Але найчастіше він мовчки відсунув тарілку, робив собі бутерброд із ковбасою і йшов у кімнату дивитись телевізор.

На початку їхніх стосунків Оксана намагалася, щось казати чоловіку. Вона наводила в приклад своїх подруг, які на відміну від неї прибирають тільки у свята або наймають хатніх робітниць. Але чоловік починав так злитися, нагадувати їй про всі її промахи, що поступово вона змирилася з вічним невдоволенням чоловіком.

Найстрашніше було, коли Дмитро ображався і переставав розмовляти з нею. Він ніколи не казав їй, чим саме вона його образила. І Оксана не знаходила собі місця, перебираючи останні події, щоб виявити свій промах.

Мовчати він міг кілька днів. Оксана цими днями переставала спати.

А потім чоловік раптом «вибачав» її і поводився так, ніби нічого не сталося.

Якийсь час тому Оксана почала набирати зайвого. Чоловік, звичайно, не втрачав нагоди висловити свою думку.

– Оксано, можливо варто їсти поменше? Мені вже соромно з тобою на очі друзям показуватись.

Оксана чесно намагалася взяти себе в руки та скинкти зайве. Але після кожної сварки з чоловіком на неї насувався такий розпач, що вона йшла до холодильника, щоб хоч якось втішити себе.

Сьогодні ж трапилося щось надзвичайне. Дмитру не сподобалася вечеря, і він пішов, грюкнувши дверима.

***

– Діма мій прийшов! – Інна кинулася на шию коханцю. – Як тобі вдалося від своєї позбутися?

– Ой, не питай. Ледве пішов!

– Бідолашний ти мій!

– А є щось поїсти?

– Ні, рідний, я сьогодні не в настрої готувати.

– Ну нічого, давай замовимо що-небудь.

– А ти надовго?

– Думаю, що сьогодні зможу навіть залишитися на ніч. Вона завтра навіть не наважиться спитати, де я був.

– Так сильно образила тебе? – Співчутливо запитала Інна.

– Навіть розповідати не хочу, з ким мені доводиться жити.

– Бідолашний ти мій, – притулилася до коханця Інна.

***

Не дочекавшись чоловіка опівночі, Оксана зателефонувала сестрі.

– Ну все… тепер він точно від мене піде. Що мені робити, Аню?

– Оксано, та чого ти паришся? Ну піде і фіг із ним. Мало ще чоловіків у світі?

– Ой, Аню. В тебе все так легко. Ти ж знаєш, я не можу, як ти.

– Знаю…

Оксана була старшою дочкою. І, коли народилася Аня, вона, як і багато дітей, почала ревнувати батьків до маленької сестрички. І щоб утримати їхню увагу та любов маленька Оксана вирішила стати найкращою дівчинкою на світі.

Вона допомагала мамі по господарству, добре вчилася і справді отримувала від батьків і похвалу і любов. Мама часто говорила: «Ох пощастить твоєму чоловікові, Оксано. А ти, Ганусю, приклад би з сестри брала! А то тебе заміж взагалі ніхто не покличе!

Але насправді вийшло зовсім не так. Аня вийшла за доброго та чуйного чоловіка, який поділяв із нею домашні обов’язки. А ось в Оксани чоловік був завжди і всім незадоволений.

***

Дмитро повернувся наступного дня лише увечері. Оксана не наважилася питати, де він був. Але сварки все ж таки уникнути не вдалося.

– Тобі так начхати на мене? – почав він.

– Ну, я думала…

– Що ти думала, Оксано? Ну ось які думки мають з’явитися у голові, щоб не поцікавитися, де був чоловік?

– Ну добре! Де ти був, Діма?

– О Боже! Ну, за що мені це? Ось правильно мені друзі всі казали, що не треба було з тобою одружуватися. Але ні, одружився.

– Знаєш що! Не подобається – йди! – Зірвалася Оксана і відразу пожаліла. Але було пізно.

– Ось так значить… – тихо сказав чоловік, і це було гірше, ніж якби він закричав. – А може, це тобі варто піти? Квартира моя!

Через 4 години Оксана вже сиділа на дивані у сестри.

– Оксано, ну не плач, будь ласка. Він не вартий цього.

– Розумієш, Аню, адже я так і не дізналася, де він був тієї ночі. А раптом йому справді була потрібна моя допомога, а я навіть не шукала його.

Аня гладила сестру по голові, і ледве стримувалась, щоб не висловити все, що думає про Дмитра.

Через пів року Оксана з Дмитром розлучилися.

***

– Інно! Ну невже не можна було прибратися до мого приходу?

– Діма, ну я ж теж працюю! У мене часу не вистачає.

– Дивно. Ось у моєї колишньої дружини чомусь вистачало часу на все. Вона ще й готувати встигала. Даремно я, мабуть, пішов від неї до такої поганої господині, як ти!