Віра мила посуд, невдоволено зиркаючи на Іллю: – Як мені набридла твоя мама! Котлети їй пересолені! – Чому ми повинні з нею жити? – Тихіше, мама почує, – сказав Ілля. – Може відправити її в будинок для людей похилого віку, – сказала жінка. Ілля задумався: – Може ти і права. Але вирішувати все одно їй. – Добре. Пішли поговоримо з нею прямо зараз. Але увійшовши до кімнати подружжя не повірило своїм очам. Кімната була порожня, а на комоді лежала записка

Віра мила посуд і водночас, висловлювала Іллі своє невдоволення:

– Як мені набридла твоя мама! Все їй не подобатися, всім вона незадоволена! Котлети їй пересоленими здалися!

– Віра, перестань. Котлети ти і справді пересолила. Нічого страшного вона не сказала. Та й вік у неї вже похилий, от і вередує, – сказав спокійним голосом Ілля.

Чоловікові дуже не подобалося, коли дружина нервувала і тому намагався її заспокоїти. Ілля намагався не займати нічиєї позиції.

Але Віра не заспокоїлася і продовжила:

– Поясни мені, чому ми повинні з нею жити? Мені вона нічим не допомагає, зате телевізор дивиться до ночі, а нам зранку на роботу! Чому я мушу її терпіти, чим я це заслужила!

– Може ти зменшиш тон, мама може почути і образитися, – сказав Ілля.

– Та нехай чує! Свої претензії вона вголос вимовляти не соромиться. Я ж тобі вже не раз пропонувала відправити її в будинок для людей похилого віку. Їй там буде навіть краще, – гнівно вигукнула жінка.

-Ти взагалі в своєму розумі? Може ти забула, що мама свій будинок продала заради нас. Якби не ці гроші, то не бачити б нам іпотеки” – обурено відповів чоловік.

– Перестань перебільшувати. Та й ніхто не пропонує віддати її туди назавжди. Ми можемо привозити Ольгу Петрівну на вихідні, та й самі туди приїжджати.

У неї хоч спілкування з однолітками з’явитися, тут вона тільки вдома сидить і нікуди не ходить. Майже дитячий садок, тільки для людей похилого віку, – спокійно сказала Віра.

Ілля задумався, а потім відповів:

– Може ти і права. Але вирішувати все одно мамі. Може їй ця ідея не сподобатися.

Віра закрила кран із водою, зняла фартух і сказала:

– Добре. Пішли поговоримо з нею прямо зараз. Навіщо затягувати.

Ілля неохоче підвівся з стільця і ​​пішов слідом за дружиною. Але увійшовши до кімнати подружжя не повірило своїм очам. Кімната була порожня, а на комоді лежала записка:

“Прошу вибачення за те, що так вам завадила. Я не хотіла. У будинок для людей похилого віку я не поїду. Не ображайтеся на мене і не шукайте. Прощайте”

Ілля схопився за голову і закричав:

– Це все ти винна! Якби не твої претензії вона б не пішла. Де мені тепер її шукати! Куди вона могла вночі піти!

Віра стояла мовчки.

Висловившись, Ілля одягнувся та вибіг із квартири.

За кілька годин він повернувся один, матір чоловік так і не знайшов. Вірі було ніяково за ситуацію, що склалася.

Ілля вважав у всьому винною лише дружину.

– Можеш радіти, тепер ти житимеш, як хотіла! Ніхто не буде тобі вимовляти за пересолені котлети, – гнівно сказав чоловік і пішов у спальню, зачинивши за собою двері.

Віра розплакалася, вона розуміла, що винна.

Минуло два тижні, але знайти Ольгу Петрівну так і не вдалося. Її не було ні у родичів, ні у знайомих. Чоловік написав заяву в пол1цію і розклеїв оголошення з фотографією літньої жінки.

Відносини між подружжям зіпсувалися. Ілля навіть став шкодувати, що одружився з Вірою.

Для чоловіка це був другий шлюб. Саме заради Віри він колись залишив свою першу дружину та дочку. З колишньою сім’єю, на прохання Віри, він не зустрічався.

Тяжкі думки перервав телефонний дзвінок. Зирнувши на екран, чоловік побачив номер своєї колишньої дружини. Тут Ілля зрозумів, що Світлана єдина, кому він не дзвонив, коли шукав маму.

По телефону колишня дружина запропонувала зустрітися з кафе. Прийшовши туди, чоловік з подивом побачив, що крім Світлани за столиком сидить і його мати. Жінки весело про щось розмовляли.

Коли Ольга Петрівна побачила сина, радість з її обличчя зійшла.

– Дуже цікаво. А можна поцікавитися навіщо ти все це влаштувала? – Запитав Ілля маму.

Потім повернувся до колишньої дружини і запитав її:

– А ти не могла здогадатися, що я переживаю, шукаю її по всіх лікарнях! Важко було зателефонувати і сказати, що мама в тебе вдома! Я ночами не спав!

– Все сказав? – спокійно запитала Світлана.

Чоловік різко замовк і кивнув головою.

– Синку, це було непросте рішення. Але, того дня я чула все про що ви говорили. Та й не почути було неможливо, адже Віра говорила дуже голосно, явно сподіваючись, що я почую. У цей момент мені стало ясно, що ти зробиш усе, що скаже ця жінка…

Ілля спробував заперечити, але Ольга Петрівна різко зупинила його і продовжила:

– Не турбуй себе поясненнями, я знаю, що ти скажеш. Але ця жінка крутить тобою, як їй заманеться. Повір, збоку видно.

Тієї ночі я попросила Світлану мене забрати на кілька днів. Я думала, що пошукавши мене ти схаменешся. Але через пару днів Світлана запропонувала залишитися жити в неї. І в цей момент я зрозуміла, що так добре та спокійно мені давно не було. Саме у цьому будинку я стала щасливою.

Тому я не повернуся до вас. І це моє остаточне рішення

Ілля ошелешено глянув на матір і гнівно сказав:

– Світлана тобі абсолютно чужа людина! А я твій син!

– Ні сину, ти помиляєшся. Всі ці роки я не переривала спілкування зі Світланою і вона давно кликала мене до себе. Але я не наважувалася до того моменту, поки ти не вирішив відправити мене в будинок для людей похилого віку.

Ілля обернувся до колишньої дружини і заволав:

– Я все зрозумів, це ти мені мстиш за те, що я пішов до Віри!

Світлана глянула на нього із усмішкою і нічого не відповіла.

Прокричавши ще купу неприємних слів матері та колишній дружині, Ілля розвернувся і вибіг із кафе.

З того часу з матір’ю він не спілкувався, вважаючи те, що вона зробила зрадою.