-Ольго Семенівно, я все зробила, – Лариса зняла гумові рукавички. – А пил витерла? Підлогу помила? – запитала старенька. Лариса глянула на облуплену підлогу, пошарпані штори і кивнула. Ольга Семенівна дістала з сумки двадцять гривень. – Це тобі за роботу. Бери і ні в чому собі не відмовляй, – сказала вона. Лариса глянула на гроші і сумно посміхнулася. Кожен раз те саме

-Все, Ольга Семенівно, я все зробила, – Лариса зняла гумові рукавички з рук.

-Скільки разів тобі казала, не треба мене по батькові називати. Я ще молода і звуть мене Ольга, зрозуміла? – роздратовано відповіла літня жінка.

Лариса зітхнула – зовсім вже старенька вигадує собі і покірно повторила:

-Добре. Ольга, я все прибрала…

Сухенька жінка похилого віку несподівано суворо запитала:

-Пил витерла? Підлогу вимила?

Лариса подивилася на облуплену підлогу, пошарпані штори і кивнула.

-Так, я все зробила.

Ольга Семенівна дістала з безрозмірної сумки двадцять гривень.

-Тримай. Це тобі за роботу. Пам’ятай мою вдячність. Ти, мабуть, уже непогану суму назбирала з того, що я тобі даю? Знаю, що я багато тобі за прибирання плачу, але ти заслужила. Бери і ні в чому собі не відмовляй, – жартівливо помахала вона пальцем.

Лариса глянула на гроші і сумно посміхнулася. Кожен раз те саме. На ці двадцять гривень зараз нічого й не купиш.

Вона соціальний працівник, зарплата хоч і не велика, але зараз і то добре. І не буде вона нічого старенькій говорити, вона і так горда своєю добротою.

-Спасибі, Ольго, я пішла, – взяла гроші Лариса.

-Іди. Чекаю на тебе як завжди, у п’ятницю. Срібні ложки і вилки чиститимеш, – велично махнула рукою Ольга Семенівна.

Гримнули двері, і старенька знову залишилася одна.

Вона важко встала з крісла і почала обходити свою трикімнатну квартиру.

-Небіжка мама завжди говорила – довіряй, але перевіряй, – бурмотіла вона. – Ця жінка, яка до неї приходить, начебто порядна, але раптом нечиста на руку?

Вона ледве дістала скриньку і почала її перевіряти. Начебто все гаразд, і каблучки і ​​намисто – все на місці.

Ольга почала перебирати свої скарби. Гладила їх і згадувала, як вона в них виблискувала на прийомах, які часто бували в їхньому домі…

Молоденькою дівчиною вона приїхала до столиці. Вчорашня школярка з атестатом сільської середньої школи мріяла стати кравчинею. Як її сусідка тітка Марія, котра обшивала всіх в окрузі.

Ольга шалено заздрила їй та її дочці Наталі, одягнені, як артистки, не те, що вона.

У її гардеробі на вішачках висіло всього три сукні. А виглядати гарно хотілося. До текстильного інституту вона не пройшла, балів не вистачило. Вступила до училища.

-Нічого, – заспокоювала вона себе. – Повчуся тут, а потім знову в інститут спробую вступити.

Життя в місті виявилося дуже дорогим. Добре було б і одягнутися, і тістечок вдосталь поїсти. Сусідка по гуртожитку порадила їй піти в хатні робітниці.

І їй пощастило! Влаштувалася вона таки. Прибирання тричі на тиждень їй, сільській дівчині, давалося легко.

Пил витерти, паркет натерти, вікна помити, попрати…

Хазяйка, Алла Андріївна, постійно була слаба і їздила в санаторії. Її чоловік, Олександр Іванович, чоловік хоч куди. Професор. Гарний та привітний. Ольгу він з перших днів почав називати Олечкою.

Ользі подобалася їхня квартира. Гарно, багато, порцеляна, ложки срібні.

Алла знову поїхала в санаторій. Ключі Ользі видавала сусідка, потім перевіряла прибирання та кишені дівчини.

Якось професор був вдома. Лежав на дивані.

-Заслаб трохи, – поскаржився він Олі.

Вона не розгубилася і бігом на кухню. Зварила курячий бульйон і з підносом до господаря. Він навіть розчулився.

-За мною тільки мама так доглядала, – змахнув він чоловічу скупу сльозу. На подяку обійняв дівчину. Спочатку легенько, а потім сильніше…

А Ольга, як і чекала на це! Через рік вона вже була Ольгою Семенівною, законною дружиною.

Алла, звісно пішла від чоловіка. Навколо ще довго пліткували. Особливо сусідка:

-Он, як паннами стають! Сорому у тебе немає, – говорила вона в слід Ользі.

А вона насолоджувалася життям. Олександра вона не любила, але шанувала. Якщо й мала інтрижки на стороні, чоловік про це навіть не здогадувався. Його все влаштовувало. Ольга не працювала, доглядала за домом, як вона говорила.

Пішов Олександр раптово, коли його відправили на заслужену пенсію.

Ольга трималася довгий час без роботи, розпродуючи все цінне з дому. А потім і цього не стало. І вона потроху почала ніби йти з реальності…

Спочатку рідко, потім частіше. Їй здавалося, що вона все та ж елегантна професорська дружина, одягнена за останнім писком моди.

У дзеркалі вона бачила жінку в дорогій сукні та перлах.

Зір вже підводив її і Ольга не помічала, що сукня і капелюшок вже старі і зношені.

У п’ятницю Лариса, як завжди зайшла до квартири і гукнула:

-Я прийшла!

Та вона не почула звичного відгуку. Ольга сиділа за столом, а перед нею стояла облізла стара скринька з коштовностями.

На раптом помолоділому обличчі Ольги була легка, застигла напівусмішка…

-Ну все, пішла у засвіти, – скривилася Лариса, заплющила їй очі і перехрестилася.

А потім вона не втрималася і відчинила скриньку. У ній лежали прикраси до ялинки…