Людмила прийшла додому пізно. Дмитро із сином уже повечеряли. Хлопчик ліг спати. У замку повернувся ключ, і Люда зайшла в коридор. Не знімаючи пальто, вона бадьоро сказала: – Дмитре, ми з тобою розлучаємося! – Це що, жарт такий? – не зрозумів Дмитро. – Ніякий це не жарт. Артем не твій син! Дмитро аж присів від несподіванки

Людмила прийшла додому пізно. Дмитро із сином уже повечеряли. Хлопчик ліг спати.

На дзвінки Дмитра Люда незмінно відповідала повідомленням:

-Затримуюсь.

Нарешті, у замку повернувся ключ, і Люда зайшла в коридор.

Не знімаючи пальто, вона бадьоро сказала:

-Дмитре, ми з тобою розлучаємося.

-Це що, жарт такий? До квітня ж іще далеко!

-Ніякий це не жарт. Ми з тобою справді розлучаємося.

-Не зрозумів. Може все таки поясниш?!

-Я знаю, що ти завжди вважав мене легковажною і навіть недалекою. Я не розвиваюся, не роблю кар’єру. І ще мене ніколи не любила твоя мама…

-А до чого тут мама? І взагалі, для жінки кар’єра не є обов’язковою. Вона просто має бути коханою.

-Ну, звісно. А ще народжувати, прибирати, прати, готувати.

-З усього перерахованого ти майже нічого не робиш. Тільки й зуміла сина мені народити.

-Так, я якраз про сина і хочу сказати: Артем не твій син.

Дмитро аж присів від несподіванки.

-Як це не мій? Десять років був моїм і раптом став не моїм!

-Знаєш, недавно я зустріла своє перше кохання. Виявилося, що він мене досі любить. Просто тоді сталося непорозуміння, і ми розлучилися. Це він батько Артема.

-Людо, думай, що говориш! Звідки він узявся? І жили ми з тобою непогано. Навіть майже сварилися.

-От якби ти мене любив, то ревнував би, і ми сварилися, а потім мирилися.

-Давай поговоримо вранці, – сказав Дмитро. – У мене від цієї розмови все перемішалося.

Вранці Люда продовжувала наполягати на розлученні.

-Як хочеш, – втомлено сказав Дмитро. – Але сина я тобі не віддам!

-Він тобі не син. Тоді, коли ми почали зустрічатися з тобою, я вже була вагітна. Тільки я цього не знала. А потім, коли дізналася, то сказала тобі, що це твоя дитина. Олег дуже радий, що має сина…

-Він сина в очі не бачив! І виховував його я, а не твій цей Олег!

Люда зажадала, щоб вони подали заяву на розлучення. Дмитро її більше не вмовляв. Та й навіщо? Він міг пробачити її зради. Але сина любив і не вірив, що той йому чужий…

Таємно від дружини Дмитро зробив тест. І з нетерпінням чекав на результат.

А Людмила форсувала події. Вона взяла та й сказала Артему, що Дмитро йому не батько, але він має справжнього тата.

Десятирічний Артем фиркнув і відповів матері:

-А я знаю, що тато і є моїм справжнім батьком. Я це відчуваю.

-Що ти можеш у цьому розуміти! – розсердилася мати. – Це Дмитро тебе налаштовує проти Олега. Ось познайомишся з ним і побачиш, який він чудовий. Він буде тобі хорошим батьком.

Але хлопчик наполегливо не хотів знайомитись із цим дядьком, який не міг бути його батьком.

Настав день суду. Людмила прийшла разом із Олегом. Вона виклала все судді і переможно поглядала на Дмитра, котрий відстоював право, щоб син жив із ним.

-На якій підставі ви хочете змінити запис у свідоцтві дитини у графі «батько»? – запитав суддя.

-Бо справжнім батьком мого сина є Олег Таращенко.
-З чого ви це вирішили?

-Я це знаю.

-Цікаво. А ось у нас є результат експертизи, що батьком вашої дитини є Дмитро Копитко.

-Як так? Не може бути! – вигукнула Людмила. – Я знаю, що батько Артема – Олег!

-Ви не вірите експертизі?

Людмила промовчала.

Суд запитав хлопчика, з ким він хоче проживати.

Артем твердо відповів:

-Я житиму з татом. Із цим Олегом мені жити не хочеться.

Після суду Олег сказав Людмилі:

-Ошуканка! Чужу дитину мені хотіла підсунути? Більше мені не дзвони!

І Людмила залишилася сама. На чужому нещасті, щастя не збудуєш…

Не думала вона, що ображає чоловіка. А тепер доведеться жити самій…