Привітайте мене. Нарешті в мене жінка, через яку я ночей не спав. Спасибі, Костянтину, за те що він Наталю залишив, а я підібрав. А тепер кричіть “Гірко”, – сказав Антон до гостей. Та за весільним столом запала тиша. А Наталя встала і тихо вийшла з дому

-Тепер ти тільки моя. І тепер я головний в нашій сім’ї, – сказав Антон до Наталі.

Вона відсторонилася. Вперше вона бачила таким нареченого. Він ніколи не дозволяв собі зайвого. Сам інших чоловіків в селі присоромлював за таке.

-Заспокойся, Антон. Візьми себе в руки. Перед гостями не зручно, – спробувала заспокоїти його Наталя.

Але Антона було не втримати. Він встав з-за столу і гучно крикнув:

-Тихо! Я говорити буду!

Гул гостей потроху стих.

-Привітайте мене. Нарешті в мене жінка, через яку я ночей не спав. Спасибі, Костянтину, за те що він її залишив, а я підібрав. Негоже такій жінці одній залишатися. А тепер кричіть “Гірко”.

Але за весільним столом запала тиша. А Наталя встала і тихо вийшла з дому.

Її наздогнала мати.

-Донечко, куди ти? Не годиться так, встала і пішла. Ну з ким не буває. Завтра буде вибачатися.

Наталя, ніби сама до себе сказала.

-Знак це. Не можна без любові заміж іти, – і рушила додому.

-А ти йди, – гукнула матері. – Там скоро про мене і забудуть всі. Не виставляти ж усіх. Вони на весілля прийшли. Про мене запитають, скажеш недобре стало. А я піду поки речі з нашої з Антоном хати заберу. Якраз подумаю, що далі робити.

Мати прослизнула в двері. Права була Наталя, гості були зайняті самі собою. Хтось сперечався, хтось танцював. Тільки подружка Наталі підбігла, Ксенія.

-Ой, Марія Ігорівна, поки вас не було, що тут було. Антон, після того як Наталя пішла, затупотів ногами, закричав, де наречена. Потім голосно зареготав і заснув. Я такого жодного разу на весіллі не бачила. А Наталка куди пішла?

Марія стомлено сіла на лавку.

-Речі пішла збирати. Ой, Ксенія, яка ганьба. Наречена з власного весілля пішла. От завтра розмов буде.

А Наталка тим часом сиділа перед відкритою валізою і не рухалася. Антон правий, заміж за нього вона пішла від туги. Сподівалася, що з часом звикне до чоловіка і забуде Костю.

Для неї весь цей день, як в тумані пройшов. З ранку в будинку всі бігали, щось смажили, варили. А вона сиділа перед дзеркалом і дивилася на своє відображення. Напудрені щоки, чорні брови і нафарбовані губи. Біле плаття лежало на ліжку. Ксенія крутилася навколо і все примовляла:

-Ти хоч посміхнися, наречена…

З такою ж натягнутою посмішкою вона під руку йшла з Антоном по селу до сільради. Мовчки поставила свій підпис і витерпіла його поцілунок. Потім вдома застілля, привітання

І остання крапля, його слова про Костю. І ось тоді з неї начебто мана спала і вона зрозуміла, що зробила помилку. Ну не переробить вона себе. А ще вона вагітна. І з цим треба було щось робити. Народжувати від некоханого? Але і дитини було шкода, вона ж не винна, що у нього така мати нерозумна…

Вона присіла на ґанок і уявила якби сьогодні замість Антона був Костя. Вона б тоді напевно найщасливішою нареченою була. Але Костя поїхав і навіть не попрощався. Закохав у себе, покористувався і залишив. Так, поплакала вона тоді. Але через півроку вирішила, клин клином вибивають. Тому і прийняла залицяння Антона.

Тут почувся шурхіт біля воріт. Наталка підняла голову. Це була Марія.

-Мамо, що мені робити далі? – запитала Наталка, притулившись до рідного плеча.

-А що про чоловіка не питаєш? – замість відповіді запитала мати.

-Та мені все одно-байдуже зронила дочка.

-Волі у вас зараз у молоді багато стало. Захотіли одружитися, одружилися. Розлучення, будь ласка. Так мені б мій батько за таку витівку спуску не дав би. А зараз все можна. Ось як тепер людям в очі дивитися?

Сама ж знаєш які у них язики довгі. Не порадниця я тобі, доню. Як на мене, так якщо вийшла заміж, живи. Але ти ж не послухаєш, я ж знаю. Піду я, поки з дому останнє не винесли. Жартую звичайно, але гостей по людськи проводити треба – і вона втомлено пішла до воріт.

На наступний день розпатланий і пом’ятий Антон стояв перед Наталкою і вибачався.

-Ну пробач мене. Ну наговорив зайвого. Це все від радості, що ти за мене пішла. Клянуся, такого більше не повториться, – благав він.

Але Наталя обійшла його і мовчки пішла. Біля хвіртки вона озирнулася. Антон плакав.

Наталя народила дочку, яку назвала Настею. Антон перший час приходив, умовляв повернутися. Але вона була непохитною. Він поїхав, коли у неї три місяці вагітності було. Куди, нікому не сказав.

Наталя подумки побажала йому щастя. Адже жити з нелюбом це мука. І для тебе і для нього.