Тамара повернулася з роботи. – У нас гості, – заявив їй чоловік. – І хто ж? – здивувалася Тамара. Вона пройшла на кухню і побачила свекруху. – Світлано Іванівно, а чому ви так рано? – поцікавилася жінка. – Прийшла глянути як ви тут. Бачу не справляєшся. Повна раковина посоду стоїть, – єхидно відповіла свекруха. Тамарі не хотілося сперечатися. Не було ні бажання, ні сили. Вона, повернувшись до чоловіка, і попросила налити чаю. І відразу зрозуміла, яку помилку зробила

– Привіт, кохана! – Стас зустрів дружину у коридорі. – У нас гості.

– Доброго ранку любий! – Тамара поцілувала чоловіка в щоку. – І хто ж?

Вона повернулася з нічної зміни і здивувалася, кого це зранку до них занесло. Не чекаючи відповіді від чоловіка, вона попрямувала на кухню і побачила свекруху, яка поважно сиділа за столом.

– А, Світлано Іванівно, доброго ранку! Чого ж ви так рано? – Тамара була втомленою, їй хотілося прийняти душ, перекусити і лягти відпочивати. Побачивши свекруху залишки настрою миттєво зникли. Знала, що зараз знову почнуться моралі, що межують із образами.

– Вирішила заскочити до вас перед роботою. Відвідати, як ви тут, – з награною турботою вимовила свекруха. – Так і не помилилася з часом. Сама не справляєшся, мені дзвонила б. Я допомогла б.

– Я щойно з роботи. – Тамарі не хотілося сперечатися зі свекрухою через дві тарілки в раковині. Не було ні бажання, ні сили. Та й розуміла, що це безглуздо.

– Так я теж працюю, але в мене такого немає! – свекруха не збиралася заспокоюватися і вже подумки шукала іншу причину, до якої можна було б причепитися.

– Ви живете одна, Світлано Іванівно, – сказала Тамара – Дорогий, налий, будь ласка, чаю. – Додала вона, повернувшись до чоловіка. І відразу зрозуміла свою помилку. Це для свекрухи був привід.

– Ой, Тамаро, зовсім ти розлінилася. Навіть чаю сама собі налити не можеш. Мабуть, все Стас по дому й робить, – почала вона голосити.

-Мамо припини на Тамару намовляти – вже не витримав Стас – усім будинком тільки вона займається. Хоча теж працює. – Стас почав захищати дружину, але всі старання були марні.

– Воно й видно! Навколо пил і бруд, як ти живеш у таких умовах? – не вгамовувалася свекруха. І тут Тамара не витримала.

– Знаєте, що Світлано Іванівно, я не маю наміру таке вислуховувати у своїй квартирі. Навіть якщо це правда, що ви кажете – це моя справа. Я вас не запрошувала до себе. – Тамара розуміла, що свекруха чіпляється, і не хотіла цього терпіти.

– Ось, ось дивись синочок, вона вже тебе почала своєю квартирою потикати і твою маму виганяє! – Знайшла свекруха нову причину зачепитися.

Втомлена Тамара розуміла, що ця розмова може тривати нескінченно. Вона з важким зітханням підвелася зі стільця і ​​подивилася на чоловіка.

-Розбирайся зі своєю мамою сам. Я більше не можу. Піду, помиюся, – сказала Тамара і пішла у ванну кімнату.

Вона довго стояла під струменями води. Хотілося вирушити у затишне ліжко, але виходити не хотілося. Раптом вона ще не пішла. 

– Тамаро, у тебе все нормально? – Голос Стаса пролунав з коридору – Щось ти довго.

– Вже виходжу – відповіла Тамара, подумавши: «Значить пішла». Так і виявилось.

Вийшовши з ванної, Тамара побачила похмуре обличчя чоловіка.

– Що трапилося? – Запитала Тамара.

-З мамою посварився – відповів Стас. – Сказала, що більше до нас ні ногою.

“Ага, а як же” – подумала про себе Тамара, хоч і сподівалася, що це так і буде, але чоловіка вирішила підбадьорити.

-Заспокойся, знаєш свою маму. Нудно стане, прийде. Не Ані ж дошкуляти. – І постаралася посміхнутися.

– Ну так! До дочки вона так чіплятись не стане. – посміхнувся Стас і почав виправдовувати маму та вибачатися за її поведінку. – Ти вже не злись на неї сильно. Характер у неї такий. Не зі зла вона.

– Та нічого. Звикла вже. – відповіла Тамара, хоча насправді було не так, але чоловіка вона засмучувати не хотіла.

Йшов час, і свекруха справді до них не приходила, лише іноді дзвонила Стасові, щоб дізнатися, як у нього справи. Стас, звичайно, не розповідав Тамарі повного змісту розмови, але вона могла й сама зрозуміти, що може говорити її свекруха.

***

Минуло понад чотири роки. Тамара повернулася додому з роботи, але чоловік її не зустрів як завжди. Вона подумала, що він просто проспав. Тихо роздяглася і пройшла на кухню, щоб спочатку поставити чайник, а вже потім іти будити чоловіка. Але зайшовши до кімнати, вона виявила заправлене ліжко. Стаса вдома не було звечора. Думки швидкоплинно помчали в голові. Що трапилося? Де чоловік? Чому не ночував удома? Чи не зателефонував? Кинулася швидше до телефону, тремтячою рукою не одразу змогла набрати потрібний контакт.

-Алло, кохана! – Почула вона втомлений голос чоловіка. – Вибач, не став тобі не дзвонити, щоб не турбувати.

-Що трапилося? – Тільки ці слова змогла вимовити Тамара.

-Мамі стало погано. Лікарі роблять не втішні прогнози. Кажуть, що навіть якщо стане краще, буде потрібен догляд.

-Я зараз приїду. – Тамарі стало шкода свекруха.

-Не треба, Тамаро. Ти нічим зараз не допоможеш. Краще відпочинь після роботи. Зараз приїде Аня, поміняє мене, і я приїду додому. На роботі відгули взяв.

Тамара подумала, що сестра Стаса там справді буде кориснішою. Але вирішила все-таки після сну вирушити та відвідати свекруху. Так пролетів місяць. Тамара, Стас та Аня змінювали один одного. Світлана Іванівна злягла, тому їй потрібен був постійний догляд. Тамара стала помічати, що свекруха почала змінювати своє ставлення до неї, і часом могла навіть похвалити. А самій Тамарі було її жаль. Завжди енергійна та самостійна жінка в одну мить змінилася. Нікому цього не побажаєш.

Настав день виписки і Аня заявила:

– Я маму додому забрати не зможу. Олег проти. Та й часу я не маю піклуватися про неї. І так весь будинок на мої плечі ліг.

Хоча Аня жила у трикімнатній квартирі мами, в яку вони переїхали з чоловіком кілька років тому. Світлана Іванівна любила зятя і вважала, що не справа молодим по орендованих квартирах поневірятися.

-Але ж ти живеш у маминій квартирі! – почав обурюватись Стас.

Раніше розмов навіть не заходило про те, хто забиратиме Світлану Іванівну. Стас і Тамара наївно вважали, що вона повернеться додому, до дочки та зятя.

-І що? – промовила Аня. – У нас із Олегом скоро дитина буде. Ще й маму на мене? – З обуренням додала вона.

-Аня у нас однокімнатка, як ти собі це уявляєш? Мамі з нами буде незручно. – Стас намагався навчити сестру.

-Є пансіонати для таких! – від цих слів Ані, Тамара застигла. Як можна ставитися так до мами?

-Ми заберемо до себе. – Несподівано навіть для самої себе сказала Тамара.

-От і чудово, що все вирішили. – сказала Аня і, розвернувшись, пішла.

-Ти чого? – здивовано спитав Стас. Він не розумів дружину. У неї з мамою завжди складалися складні стосунки, а тут таке.

-А що? В пансіонат? Який там догляд? Накопичення є, купимо квартиру більше. – сказала Тамара, сама не вірячи, що це звучить її голос.

Коли забирали Світлану Іванівну, вона одразу зрозуміла, що дочка від неї відмовилася і почала дивитись на Тамару з вдячністю. Незважаючи на її ставлення, невістка її не покинула. Три місяці вони тулилися в одній кімнаті, а потім купили двокімнатну і стало зручніше.

Тамара сильно втомлювалася, але бачачи подяку в очах свекрухи, намагалася їй цього не показувати. Прискіпуватися вона перестала. Якось, коли Тамара вкотре читала для Світлани Іванівни її улюблену книгу вголос, свекруха вимовила:

-Дякую, доню, що не покинула.

Тамара від несподіванки випустила книгу з рук. На очі навернулися сльози.

-Та хіба я могла. – Тільки й змогла вона вимовити у відповідь.