Станіслав повернувся з відрядження раніше. У коридорі його зустріла теща. – Ой! Зятю! Ти так рано повернувся? Як знала, млинців напекла! – раптом сказала Марія Олександрівна. – Я ж з дороги. Спочатку душ прийму, – відмахнувся Станіслав. – Ну що ти Стасе! Встигнеш! Охолонуть же млинці, – підозріло сказала теща. – Добре, руки помию! – заявив Стас. Чоловіку здалася дивною поведінка тещі. Він непомітно вийшов з ванної і зайшов у спальню. В його ліжку, обнявшись спали вони… Дружина і його друг Микола

Станіслав повернувся з відрядження раніше. Йому це не часто вдавалося. У корідорі його
зустріла теща. Вона була якась дивна, дуже привітна, не бурчала, що здивувало
чоловіка.

-Ой! Зятю! Ти так рано повернувся? Як знала, млинців напекла! Ходімо на кухню! – Раптом сказала Марія Олександрівна.

-Марія Олександрівна! Я ж з дороги. Спочатку душ прийму, переодягнуся, – відмахнувся Станіслав.

-Ну що ти Стасе! Встигнеш! Охолонуть же млинці, – підозріло сказала теща.

-Добре, руки помию! – Погоджувально заявив Стас і попрямував до умивальника,
роздумуючи, що такий прийом віщує щось недобре.

-Лариса ще спить. Вона пізно лягла. Цілий вечір дивилась у свій телефон. Дзвінок від тебе чекала, – голос тещі тремтів.

Станіслав уловив тривогу у повідомленні цієї, артистичної натури, жінки. Він ще з вечорашнього вечора побажав дружині приємних снів. До того ж Лариса ніколи не
сумувала за ним. Попрямував до спальні, теща перегородила шлях, розставивши руки. Це
дратувало. Відсунувши напрочуд активну жінку, він відчинив двері. В його
ліжку, обнявшись спали вони… Дружина та друг Микола.

Взявши в коридорі в антресолях валізу, повернувся до спальні і спокійно став
збирати свої речі. Парочка прокинулася. Друг усміхнувся.

-Привіт Стасе! Вибач, не стримався. Вона така солодка, як у молодості! – як же єхидно звучали слова людини, яку він вважав своїм другом.

Лариса сховалася під ковдру, потім виринула.

-Ну і йди! Я Миколу завжди любила! – демонстративно обійняла свого коханця.

У спальню зазирнув Рома, їхній десятирічний син. Він навіть не здивувався присутності
Миколи. Кинувся до батька.

-Тату! Ти повернувся! А дядько Микола чомусь не пішов? Раніше так довго не
затримувався. Вранці мене до школи підвозив. Ах так! Субота сьогодні. – слова сина
звучали якось буденно, як у порядку речей.

Втрутилася теща. Вона зрозуміла, що треба допомогти дочці та переконати цього
пройдисвіта Миколу, нарешті, повернутися до її дочки.

-Внуче! Це не дядько? Він твій батько Микола? Рідний! Стас тобі ніхто, він
йде від тебе, – Теща, мабуть, мріяла сказати ці слова. На відміну від зятя,
Микола їх закидав дорогими подарунками, які вони від Станіслава ховали.

Хлопчик розгубився.

-Але я не хочу! Тато не йди! – Він смикав руку Станіслава.

-Синку я назавжди залишуся твоїм татом. Але ми поки що житимемо окремо.
Станеш дорослим розберешся з ким тобі краще, – з розпачем він покинув
квартиру тещі, закривши вхідні двері назавжди. Щоб не сталося, вже не
повернеться.

Станіслав тимчасово оселився у готелі. Потрібно вирішити з роботою. Перевестися в якусь філію подалі від цього міста. Прикро, але інших варіантів на даний момент не було.

А як познайомився із Ларисою? “Романтично”! Того дня він глянув у кафе.
Побачив симпатичну дівчину, що плакала. Її не випускали. Підійшов розібрався. Їй
виявляється не було чим заплатити. У студента Станіслава не густо було у кишені, але
нашкріб.

-Так, розкішне замовлення, чорна ікра, креветки! “Гарно жити не заборониш!” –
критично промовив хлопець.

Її звали Лариса. Стали зустрічатись. Якось додому запросила. Познайомила з
мамою.

• Мама! Стас у нас поживе, можна? У гуртожитку сама розумієш нічого
  домашнього.

Залишився студент. Переживав. Якщо Лариса завагітніє, не встигне інститут
закінчити, роботу доведеться шукати. Якось тонко натякнув своїй дівчині
почекати з цією справою.

-Не хвилюйся! Я це вже врахувала, розуміючи, що зарано. З нетерпінням чекаю, коли диплом отримаєш мій коханий студент.

Це він тоді познайомив Ларису з Миколою.

На своє вісімнадцятиріччя Лариса запросила подруг. А Станіслав однокурсників.
Святкували у квартирі іменинниці. Тоді у них із Миколою все й сталося.
Поки Стас гостей розважав, вони усамітнилися у спальні. Він випадково їх застав
ліжку.

-Пробач, друже, навіть не планував! Вона сама захотіла цей подарунок, – Микола,
виправдовуючись, підскочив, швидко одягнувся і вислизнув із кімнати.

-А що ти хотів? – єхидно промовила Лариса, – у злиднях жити? Що ти можеш мені дати? А я
його дитиною залишу біля себе! Іди!

Повернувся тоді Станіслав знову до гуртожитку. Гірко та прикро. Пустим місцем був
для Лариси.

Лариса з Миколою почали зустрічатись. Хлопець із забезпеченої сім’ї, водив
дівчину по ресторанах. Проводжав додому, залишався ночувати. Станіслав
йому вже не заздрив. Не міг він дати дівчині те, що вона хотіла. Розкоші,
дорогих подарунків. Через рік Микола, отримавши диплом, виїхав до Америки. Ларису не
взяв. Хоча обіцяв. Підло, безсумнівно залишив її вагітну з терміном більше
шість місяців. Вона на сина чекала. Його навіть це не зупинило.

Прийшла дівчина до гуртожитку до Стаса.

• Це ти винен! У нас із тобою добре все було! Навіщо ти його привів?

Вона розплакалася. Стас спостерігав за тим, що відбувається. Дівчина прилягла на ліжко.

-Йди до мене! Я тебе досі кохаю. Він це так для розваги!

Розгубився Станіслав, бачачи її вже дуже округлий живіт. Крім жалості до
цій наївної дівчини вже нічого не відчував. Та й кохання якось пішло, залишилася
образа. Слова Лариси, її докори довго не міг забути. Роздумував, сидячи на стільці.

-Добре! Одружуся! Тільки заради дитини. Мені роботу в місті обіцяли. Коли
розпишемося прийду до тебе. А зараз одягнись та йди додому. – прохолодно, без тіні
співчуття, видавив із себе хлопець ці слова, не розуміючи, навіщо він на це
погоджується…

І тепер, проживши з Ларисою багато років, знову поставив те саме питання. Навіщо він тоді
на це погодився? Навіть не знав, що Микола повернувся. Але чому? Чому знову
вліз у їхні з Ларисою стосунки?

Станіслав переїхав до іншого міста. Там його оформили у філії на роботу. З
молоденькою дівчиною познайомився. Одружилися. Двійнята народилися, син і
дочка.

Син Ромка приїхав до нього, коли закінчив школу.

-Тату! Не можу я із ними жити. Мама вже двох дітей дядьку Миколі народила, третього
носить, а він на ній так і не одружився. Це все поради бабусі, народжуй, народжуй. Її б
грошей більше від Миколи отримувати. А мати все сподівається, чекає на нього, ночами плаче.

Він іноді з’являється, подарунки, гроші приносить, переночує та вранці їде. Він
тоді ж з Америки дружину привіз, круту, забезпечену. Син у них. Розлучатися
йому не вигідно, багато втрачає. Мама так для розваги. Вона йому вірить. Не батько
він мені, хоч і біологічний. Так і залишився дядьком Миколою!