Зіна постояла біля воріт батьківського будинку і несміливо увійшла в хвіртку. Ольга Іванівна в літній кухні смажила пиріжки з чорницею, побачивши доньку вигукнула: – Зіна, дочко? Чому не подзвонила. Віктор також приїхав? Зіна опустила очі. – Мамо, я одна приїхала. Без Віктора. Я вирішила з ним розлучитися. – Розповідай, що сталося, – сказала мама. Зіна сіла поряд, нахилилася до мами, і почала щось говорити на вухо. Мама Зіни застигла, коли дочка почала їй щось шепотіти

Зіна постояла біля воріт батьківського будинку і несміливо увійшла в хвіртку. Ольга Іванівна в літній кухні смажила пиріжки з чорницею, побачивши доньку вигукнула: – Зіна, дочко? Чому не подзвонила. Віктор також приїхав? Зіна опустила очі. – Мамо, я одна приїхала. Без Віктора. Я вирішила з ним розлучитися. – Розповідай, що сталося, – сказала мама. Зіна сіла поряд, нахилилася до мами, і почала щось говорити на вухо. Мама Зіни застигла, коли дочка почала їй щось шепотіти

Зіна постояла біля воріт батьківського будинку і несміливо увійшла в хвіртку.

-Зіна, дочко? Ми не чекали на тебе. Чому не подзвонила, не повідомила, що приїдеш?

Мама Зіни, висока повненька жінка, в літній кухні смажила пиріжки з чорницею. Свіжі ягоди вона викладала на кружечок тіста, поверх ягід насипала ложку цукру і заліплювала краї.

– Клич Віктора чай пити, – зняла з себе фартух мама і виставила на стіл тарілку з пиріжками.

Зіна опустила очі.

-Мамо, я одна приїхала. Без Віктора. Я вирішила з ним розлучитися.

Краще б Зіна цього не казала.

-Як це розлучитися?! – вигукнула жінка. – Всього півроку тому весілля вам зробили! Навіщо тоді виходила за нього, плакала “люблю не можу”?

Зіна замружилася і почекала поки мама видасть порцію гнівних докорів і виговориться.

Але та заспокоюватися не збиралася. Сіла на табуретку і гірко зітхнула:

– Ну що у вас там сталося, ти мені хоч розкажи.

***

– Він зрадив тобі? – запитала мама.

-Та ні, що ти мамо, – відповіла дочка.

– Ну а що тоді? – вголос занервувала Ольга Іванівна. – Що сталося?! З чоловіком можна розлучитися у двох випадках: якщо він гуляє чи зраджує. Решту можна пережити, в межах розумного.

-Ма-а-ам … Ну не можу я з ним. Він нестерпний, – сказала Зіна.

-Налий ще чаю і розкажи. Я хочу пояснень. Я тільки почала до твого Віктора звикати. У чому? У чому він нестерпний?

Зіна налила матері ще чашку чаю. Сіла поряд, взяла мамину руку в свою долоню. Притулила її до своєї щоки.

-Мамо. Я все розповім тобі. Із ним жити неможливо. Кожен ранок у нас починається з його бурчання. То йому терміново потрібні шкарпетки, то куртку свою десь кидає. Він ніколи не складає речі у шафу. Він розкидає шкарпетки.

Ольга Іванівна головою похитала:

-Ну а в чому проблема не розумію. Виховуй його на свій смак.

-Та не можливо його виховати, мамо, я намагалася, тільки нерви даремно витратила!

І Зіна почала говорити. Мама, Ольга Іванівна слухала і головою хитала: за словами дочки, Віктор виявився справжнім нечепурою.

Що далі Ольга Іванівна слухала, то більше дивувалася.

-Вся раковина в брудна, він так зранку голиться! – обурювалася дочка. -У шафах на поличках безлад, все розрите. Скрізь його залізячки! Тягне в будинок всякий непотріб! У ванну зайти неможливо без здригання! Я навіть у гості подруг не хочу запрошувати!

– Я як хатня робітниця, постійно прибираюсь!

Ольга вислухала доньку і шумно видихнула.

-Відкрию тобі велику таємницю дочка: чоловіки вони всі такі. Ця поведінка у них викликається розподілом обов’язків у будинку. Суть їхніх думок проста: вони смітять і тестують, чи зможе дружина утримувати будинок у чистоті.

Зіна нетерпляче махнула рукою і тупнула ногою:

-Ти зовсім мене не зрозуміла, мамо! Ну добре. Не хотіла говорити, та доведеться мабуть.

Ольга схопила миску з часником і почала чистити часник на зубчики. Зіна нахилилася до матері і почала їй пошепки:

-У нас відро стоїть у кутку кухні. Туди я зливаю відходи. Каналізації ж у будинку немає, туалет на вулиці. А він! А він!..

…Мама Зіни застигла, коли дочка почала щось шепотіти їй на вухо. Часник відклала, і миттєво сказала:

-Правда, дочко? Боже! Уф, аж недобре стало мені… А на вигляд і не скажеш же! Правильно, що ти від нього пішла! Через нього у вас у домі завжди пануватиме бардак. Як у таких умовах ви онуків мені народжуватимете? Вам однозначно розлучатися треба!

***

Віктор примчав на машині до будинку Зіни. Припаркував авто біля воріт і вийшов. Задні дверцята своєї машини він відчинив і став поруч. Оперся об машину…

Зіна біля вікна за шторою ховалась. Виглядала тихенько з укриття. Поруч мама встала. Обидві жінки нахилилися до кута вікна і виглянули: у салоні автомобіля, де двері відчинені, букет квітів лежить. Білі лілії.

Ольга відійшла від вікна, випросталась, і видала:

-Квіти красиві і сам теж як із картинки. Але який же нечепура!

Зіна відійшла від вікна і сіла в крісло. Дістала пилочку і почала нігті підпилювати.

-Зіна! Де ти там? – вбіг у будинок і затупав босими ногами батько Зіни, Іван. Він пробіг у залу і втупився в дружину й дочку. Він шумно дихав:

-Зіно, ти що, не бачиш чи що? Там же зять приїхав. Виходь давай!

Чоловік не міг зрозуміти, чому дочка не ворухнулася навіть, а дружина стоїть біля столу і горішки ласує.

-Ну? – уривчасто пробурмотів чоловік. І заходився крутити головою: то на дочку подивиться, то на дружину.

-Ну Приїхав і приїхав, що тепер. Не хочу його бачити, – заявила Зіна.

Дівчина встала, обтрусила на собі сукню. Хмикнула:

-Хай стоїть!

І до спальні пішла.

Батько обурився:

-Ні, ти бачила, Оля? Ти бачила? Ну зараз я…!

-Куди ти? Ти не лізь до них! Самі розберуться! – зупинила Ольга чоловіка.

Іван насупився.

-Та ти що Оля? Вона ж вийшла заміж! Ми їй весілля зробили. Машину вскладчину купили. Продукти он, мішками возимо. А вона що робить!

-Ну значить їй так хочеться!

Ольга побігла вперед чоловіка, загородила собою двері до дочки.

-Не пущу, не смій! Нехай “цей”, постоїть трошки!

-На сонці? Ти дивися дружина, довигороджуєш дівчину! Залишиться у нас жити, розлучена!

***

Дружина вивела Івана на ганок і двері зачинили.

-Ех, зятю, сину, – схаменувся він. І побіг до воріт.

-Ти б це, – почав Іван, – Не міг би, на рибалку зі мною?

-На рибалку?

Віктор застиг і подивився на букет квітів, який для дружини купив, щоб миритися.

-Та ти не переживай! Рибалка – це одна назва. Відвезеш мене на берег, посидимо там із вудками.

-Але я… Мені до Зіни б, поговорити хочу.

-Та залиш, сину, – обхопив зятя за плечі чоловік. І підморгував:

-Повз магазин поїдемо. Поговорити треба.

***

Зіна ходила біля вікна.

-Мамо, куди Віктор поїхав, ти не бачила?

-Я не знаю. А хай їде.

Мама пригладила волосся дочки і засюсюкала:

-Я скучила. Ти як заміж вийшла та поїхала, зовсім тихо стало в нас вдома. Сумно. Залишся тут.

-Але мама …

Зіна переживала.

-А можливо…

Очі Ольги раптом забігали.

-А може ну його? Твого Віктора? Пожила і вистачить, додому вернися. Все одно кажеш, він нестерпний.

Очі Зіни теж забігали. Такого повороту вона не чекала.

-А як же шанс дати?

-А пізно. Ну який шанс, дочко, він же ледар, як з ним жити будеш? Ти молода в мене, вродлива, іншого зустрінеш. Тільки, скажімо так, не зараз, а потім років до тридцяти. Даремно ти рано заміж вийшла. Пожила б ще в нас вдома…

…Зіна вибігла з дому.

-Зіна!

-Ну вже ні, мамо! – побігла вулицею Зіна. -Не хочу я жити з вами! Мені й одруженій живеться зовсім непогано.

***

Віктор із тестем йшли пішки і обійнявшись. У відерці плюхалася всього одна-єдина рибка, маленька. Але незважаючи на це, обличчя у “рибалок” були задоволені.

-А за машину ти не переживай, – заявив тесть, – її Зіна забере, прижене. Вона ж вихвалялася, що водити може.

Віктор зупинився. Невдоволено брови зсунув:

-От через це, дядьку Іване, ми з Зіною і посварилися. Машину просить, Зіна.

Іван здивувався. Повернуло своє обличчя до зятя. Кепка на Івані була надіта криво.

-Яку машину?

-Так Яку? Мою звичайно. Тобто нашу, спільну.

Постояв Іван, задумливо похитався Погладив зятя по плечу суворо:

-А навіщо їй? Обійдеться! Їй машину – не давати! Вона ж водить погано! Я її сам вчив, то все знаю. Поїхати поїде, та тільки машину після неї – відразу в брухт здавати. У жодному разі не підпускай до своєї ластівки, ти їй стареньку купи, і нехай водить!

-Дядьку Іване, так вона ж ображається. Так ображається, що одразу свої речі зібрала і до вас поїхала. А я ось, за нею звісно. Не можу без неї, дуже люблю.

-Цікаво. А машина їй навіщо?

-Та вона дядько Іван і народжувати не хоче! Сказала, дитина народиться, її ж всюди без кінця возити треба буде, а я щодня пропадаю на своїй роботі. А потім, мовляв, коли дитина виросте, їй її до дитячого садка возити треба буде.

***

Коли Іван із зятем прийшли, Зіна поводилася скромно. Ходила опустивши очі, на чоловіка свого косилася.

-Сідайте вечеряти.

Віктор сів за стіл. На дружину, Зіну, спідлоба поглядає, дивується: така смирна, просто диво. Мовчки їжу подає. Подає ложку. Поводиться виховано при батьках.

А в них то вдома, свариться і весь час дме губи. Часом і погодувати його навіть не хоче.

***

Мама ходила біля Зіни:

-Доню не ображайся на батька. Він якнайкраще хоче.

-Мамо, а я водити хочу. Прямо дуже.

-Так права отримай і сідай за кермо.

-Ну отримаю, а що толку? Віктор машину мені не дає, тато йому підтакує. От би мені самій машину купити окремо.

-Так, проблема … А машини скільки коштують?

Зінаїда подивилася спідлоба на матір:

-Багато

– Та як же багато, он Дмитро сусід, купив за невеликі гроші хорошу машину.

-Так він купив стару. Вона тільки на вигляд хороша, а сама вся фирчить як трактор.

-Дочко, ми ж із батьком ще за кредит на ваше весілля не розплатилися.

-Та зрозуміла я, – зітхнула Зіна. – А я ж водити вмію, лишилося тільки іспит скласти. Хочеш, я тобі покажу?

Вночі обидві жінки не спали. Зіна встала, пройшла до коридору, пошарилася там у речах чоловіка, потім вийшла з дому у двір навшпиньки і в машину чоловіка сіла. Також безшумно з дому, навшпиньки, вийшла мама Зіни, Ольга. Сіла у машину на переднє пасажирське сидіння. Засвітилися фари автомобіля і сам автомобіль рушив потихеньку з двору на дорогу.

***

Віктора розбудила Зіна о п’ятій ранку.

-Вітя, – слізно просила дівчина. -Вставай дорогий …

-Що? Що сталося?

-Машина застрягла. Твоя.

-Де застрягла?

Зіна тихенько витерла заплакані очі в хусточку.

-Там. Біля дороги.

-Зіна! Ти що, машину взяла без дозволу? – підскочив із ліжка чоловік.

-Та не сварися ти! А то тато почує! Тато спить, не буди його, прошу…

***

Віктор біг з усіх ніг. Біля виїзду з села він побачив тещу, що сиділа на узбіччі дороги. Та сиділа навпочіпки, обхопивши свою голову.

Машину, улюблену “ластівку” Віктор теж побачив. Вона з’їхала з дороги і вперлася передньою частиною в канаву.

-Тааак … Фара все. Бампер все, – ходив біля машини чоловік. – подряпала весь передок. Ну як же так, Зіна?

Зіна розплакалася і жалісно видала:

-Я хотіла маму покатати, похвалитися… Ой, зроби що-небудь, Вітя. Головне щоб тато ні про що не дізнався… Я більше не водитиму машину. Не хочу більше. Не буду навіть заїкатися…

Підскочила раптом і Ольга. Встала і подивилася на зятя:

-А я вам грошей дам, полагодити. У мене є, я дам, тільки ти не кажи нічого Івану.

Віктор збігав до сусідів батьків Зіни, ті підігнали трактор і витягли машину. Подряпана та була звичайно, але тим не менш працювала.

***

Іван прокинувся і не зрозумів, чому всі в будинку так усміхаються йому і підлещуються. Дружина йому чай у ліжко бігла нести, дочка, Зіна, носилася по дому з віником і прибирала, пульт з люб’язною усмішкою йому подавала. І чогось загадково чоловікові дзвонила.

-Помирилися вже? – зрадів Іван.

-Помирилися, – повідомили і матір, і дочка.

-А мій улюблений зять де?

-А машину поїхав мити. І справи в нього там невідкладні.

-Зрозуміло.

-Я залишуся у вас погостювати на кілька днів, тату, – обняла батька Зіна.

-Залишайся Зіна.

Іван подивився на доньку і зітхнув: молоді то сваряться, то назад миряться. Не зрозуміти їх, не зрозуміти…

Ольга Іванівна теж подивилася на дочку. Розмова у них із дочкою була нещодавно.

-Я все одно дочка не розумію … Тобі ж все одно з таким нечепурою неможливо жити. А тепер ще й завинила перед чоловіком. Може піти тобі від нього? До нас із батьком повертайся. Його ж не перевиховати, якщо він у душі нечепура.

Ховаючи очі від матері, Зіна заявила:

-Та що ти почала мамо, нечепура, нечепура. Зате людина хороша. Люблю його і чекаю з нетерпінням.

-Ну а чого ти тоді приїхала і скаржилася?

-А це мама вже не ваша справа. Самі знаємо.

Зітхнула Ольга Іванівна, рукою махнула:

-Тоді до мене більше скаржитися на чоловіка не бігай.