Віра з Андрієм приїхали у будинок бабусі жінки. Зінаїди Вікторівни не стало, і Віра вирішила розібрати її речі. – Ти поки, наведи порядок у коморі, а я приберу трохи, – попросила Віра у чоловіка. – Добре, – погодився Андрій. Чоловік почав наводити порядок в коморі. Була вже осінь. В коморі було тьмяне світло. Андрій відсунув стару тумбочку, як раптом побачив трилітрову банку, закриту пластмасовою кришкою. Чоловік витяг її на світло і здивувався. – Віро, йди сюди, – покликав він дружину. Віра прибігла на поклик чоловіка, глянула на банку у його руках і остовпіла від побаченого
Віра зі своїм чоловіком Андрієм приїхали у будинок Зінаїди Вікторівни, жінка хотіла розібрати речі бабусі після того, як її не стало. Була вже осінь. Андрій вирішив розібрати в коморі, там було тьмяне світло. Багато було інструментів, він відсунув стару тумбочку і побачив трилітрову банку, закриту пластмасовою кришкою. Коли витяг на світло, здивувався. – Віро, йди сюди, – покликав він дружину. – Ось дивись. Віра прибігла на поклик чоловіка, глянула на банку у його руках і аж рота відкрила від побаченого
– Андрію, допоможи мені розібрати речі в будинку бабусі, – попросила Віра, коли минуло декілька місяців, після того, як не стало Зінаїди. Її бабуся була дуже незвичайною людиною.
Віза була онукою Зінаїди. Вона одна з трьох онуків та двох синів ставилася до неї нормально. Андрій – її чоловік, і живуть вони теж у цьому місті у квартирі, у них син вже ходить до школи.
У Зінаїди було два сини-двійнята, вони тепер теж у віці, але матір свою не дуже любили, а батька не стало давно, коли їм було по сім років. Відносини з матір’ю зіпсувалися, коли сини вже були дорослими.
Справа в тому, що Зінаїда була завжди жадібною. Через жадібність і зіпсувалися в неї стосунки з усіма родичами та близькими. Вона була не з бідних, але своїм статком не хотіла ні з ким ділитися. І до речі достаток вона заробила не своєю працею, а так пощастило їй у житті.
Зінаїда в молодості була красунею. Струнка і статна з темним кучерявим волоссям, карими очима, з тонкою талією, яку вона завжди підкреслювала тонкими поясками або навпаки широкими. Працювала бухгалтером на одному із підприємств міста. На підприємство часто приїжджали відряджені із різних міст і навіть із Києва.
Одного дня зайшов до бухгалтерії Вадим, відряджений інженер зі столиці з приводу оплати, і остовпів, побачивши Зінаїду.
– Доброго дня, – промовив він весело. – Ось це й красуні водяться тут. Вдало я сьогодні зайшов.
– Доброго дня, – озвалася Зінаїда і теж усміхнулася у відповідь.
– А я ось із приводу оплати мого відрядження… А втім, про що це я, ви вільні сьогодні ввечері, Зінаїдо.
– Так вільна, – відповіла дівчина і повела плечем
– Тоді після роботи я вас почекаю і прогуляємось, ви не проти, дуже сподіваюся.
Зінаїда мовчала, а Ірина Сергіївна, що сидить навпроти, жінка у віці, старший бугалтер, відповіла за неї сміючись.
– Та згодна вона, згодна. Вже місяць, як зі своїм другом посварилася. Зінаїда, ну що мовчиш, Вадим питає.
– Добре, прогуляємось, – почув у відповідь він.
Після роботи зустрівши дівчину, запросив її до кіно, а наступного разу до ресторану. Зустрічалися трохи більше місяця, а потім його відрядження добігло кінця. За три дні до від’їзду Вадим запропонував:
– Зінаїдо, я тебе полюбив усією душею, поїдемо зі мною у Київ. Там одружимося, я тебе влаштую до нас на підприємство. В мене своя квартира.
Вадим був старший за неї на сім років, він їй дуже подобався, і вона погодилася. Зібрала свої речі, і через якийсь час стала жити в Києві. Вадим не обманув Зінаїду. Вони побралися, він прописав її у своїй квартирі. Влаштував на роботу, разом їздили на роботу та назад. Все було гаразд.
Але одного разу Вадиму стало погано на роботі, викликали швидку, але не довезли. Не стало його дорогою.
Після порощання Зінаїда почувалася самотньо у величезному місті. Минув час, квартира двокімнатна дісталася їй у спадок. Вона оформила і швидко продала її, повернулася до свого міста. Все ж таки там народилася і тягнуло її назад.
Квартира у Києві коштувала великих грошей, тому Зінаїда вирішила купити на ці гроші одразу три квартири. В одній почала жити сама, а дві здавала в оренду. Зінаїда – бухгалтер і гроші вміла рахувати, знала, як ними розпорядитися. У такий спосіб і жила безбідно.
Через якийсь час вона познайомилася з Павлом, він був місцевим, працював головним інженером у будівельному управлінні. Якось побачив Зінаїду і закохався. Правда він був у розлученні, з дружиною прожив зовсім небагато, виявилася надто примхливою жінкою, і він сам запропонував розлучення, а вона поїхала до себе додому до села.
Павло жив у центрі міста у великій квартирі, була машина, куди він їздив на роботу і назад. Зінаїду теж підвозив на роботу. Одружилися, а через рік у них народилися два сини-двійнята. Обидва були щасливі.
– Павло, як здорово, одразу два сини народилися, – сміялася Зінаїда. – Зараз тільки виростити їх треба, все-таки все в подвійному розмірі треба купувати.
І купували, чоловік заробляв добре, гроші від оренди квартир вона теж складала на банківський рахунок. Так прожили вісім років щасливо та безбідно. І знову доля піднесла випробування Зінаїді. Чоловік повертався з відрядження машиною і сталася біда. Павла не стало миттєво.
Знову Зінаїда залишилася вдовою. Квартира Павла залишилася їй із синами, так і жили в ній, а свої три здавала. Завдяки своїй нерухомості вона жила нормально, з часом розбагатіла. Мабуть, справді гроші людину псують. Так і Зінаїді гроші закрутили голову, і замість того, щоб допомагати своїм близьким, вона стала гордовитою навіть щодо своїх синів.
Минули роки, сини подорослішали, і майже одночасно одружувалися. Вони знали, що у матері три квартири, які вона здає в найм. Спілкувалися між собою та сподівалися:
– Добре, що в матері є квартири, тож житлом ми забезпечені. Буде де жити нам зі своїми сім’ями. Напевно, вона дасть нам по квартирі.
Коли постало питання житла після весілля одного та іншого сина, вони звернулися до неї.
– Мамо, ну ти виділили нам по квартирі, не винаймати ж нам житло, якщо в тебе є квартири, все одно здаєш чужим людям.
– Цікаво, а на що житиму я, якщо заселю туди вас із вашими дружинами? – заявила вона синам. – Я не можу втрачати дві квартири, вони мені потрібні для заробітку. Мені скоро шістдесят і на що житиму? Пенсія невелика. Тож працюйте та заробляйте самі.
Обидва сини були шоковані.
– Мамо, як це? Невже тобі для своїх дітей шкода квартири? Ми з тебе й так ніколи не просимо грошей.
– Я вже вам сказала, самі працюйте, а це мої квартири. Ось коли мене не стане, тоді й розпоряджайте, а поки що я жива, це все моє! І не вганяйте мене в бідність.
– Навіщо нам тоді квартири, коли тебе не стане? Нам зараз треба, ми молоді зараз, і нам треба із сім’ями зараз жити. Нам потрібні зараз, а не в сімдесят років, коли ми отримаємо спадщину.
Але Зінаїда дітей не чула і не впустила до квартир, не могла розлучитися з грошима. Жила вона на широку ногу, їздила відпочивати щороку до санаторію, купувала золото для себе. Подарунки дорогі близьким не робила, гроші складала кудись.
Вже з’явилися у неї онуки, але сини були в образі на матір, тому й спілкування у них з нею майже не було, а вона й не переймалася, їй було байдуже.
Минали роки, онуки вже подорослішали, Зінаїда так і жила одна у великій квартирі. Так би й жила, якби не жадібність. Якось вона дізналася, що будівельна компанія збирається зводити новий багатоквартирний висотний будинок і шукає пайовиків. Зацікавилася Зінаїда та захотіла вкластися у будівництво. Вирішила проконсультуватись.
Молодий менеджер описав всю перспективу її вкладень, заодно непомітно з’ясував під час розмови, що вона має кілька квартир. Він їй пояснив, що якщо вона продасть три квартири і вкладеться у будівництво нового будинку, а потім продасть ті квартири, то отримає неймовірну суму.
Зінаїді радитися не було з ким, із синами не спілкувалася, а менеджер був переконливим, тому й вирішила вона зробити так, як їй порадили. Продала три квартири, та ще й майже все своє золото та вклалася у будівництво.
Ішов час, будинок почав будуватися, але потім раптом все зупинилося, а через деякий час вона вирішила сходити в цю фірму, але виявилося, що її слід простиг. Не одну її обманули, люди ходили, навіть спілкувалися між собою, але нарешті зрозуміли, що їх просто «кинули», і про свої гроші їм треба забути.
Коли нарешті до Зінаїди дійшло, що вона залишилася ні з чим, вона злягла від пережитого. Все-таки вік.
А рідні думали:
– Бог дав, Бог взяв. Як прийшли до неї гроші, так і пішли.
Сспочатку доглядали її сини по черзі, їхні дружини допомагали, але потім найняли доглядальницю. Після цього стосунки потроху налагодилися, але було втрачено стільки років, тому особливої теплоти між нею та дітьми, тим більше, її онуками не було.
– Коли була здорова, сини їй були не потрібні, а тепер ось… – засуджували її знайомі.
Сини продали її велику квартиру і купили впорядкований будинок, де вона могла виходити на вулицю і більше проводити часу на свіжому повітрі. Тепер вона жила в будинку, до неї приходила доглядальниця, допомагала їй по господарству, але гроші платили сини. Зінаїда собі не зраджувала навіть зараз, відкладала гроші нишком, а близьким казала:
– Нікому не скажу, куди я складаю гроші. Ось коли не стане мене, тоді й користуйтеся, – а сини вже не звертали на її слова уваги, знаючи свою матір, її жадібність.
У будинку Зінаїда прожила ще трохи більше десяти років і її не стало. Це сталося раптово, так ніхто й не довідався, куди вона складала гроші.
І ось зараз Віра з чоловіком розбирали старі речі у будинку. Була вже осінь. Чоловік Віри вирішив розібрати в коморі, там було тьмяне світло. Багато було інструментів, він відсунув стару тумбочку і побачив трилітрову банку, закриту пластмасовою кришкою. Коли витяг на світло, здивувався.
– Віро, йди сюди, – покликав він дружину, – ось дивись.
Трилітрова банка була заповнена купюрами різних номіналів, а ті, які на самому низу вже розсипалися.
– Ось де баба Зіна ховала свої гроші, – казала внучка. – Ось не могла ці гроші віддати нам чи батькам моїм. Пустили б у діло, а тепер від них толку нуль. Половина зотліла.
Коли сини дізналися про це, то кожен із них подумав однаково:
– Ось наочний приклад того, що мати проміняла своє життя та стосунки з близькими на гроші. І ситуація зі втратою квартир і грошей нічому її так і не навчила, а гроші перетворилися на попіл, не всі звичайно, але все-таки … Так само перетворилися її відносини з близькими.