– Мама завтра до нас приїжджає, – сказала Галя чоловікові. Запала напружена тиша. Але Олег просто кивнув головою… Наступного дня, за обідом чоловік насторожено стежив за тещею. Все було начебто добре. Але Зоя Миколаївна раптом оголосила: – Ми з Галею йдемо на виставу! Відпочинете трохи від нас. – Ну, що ви, Зоє Миколаївно, я від вас не втомлююся, – сказав ввічливо Олег. – Галю, у нас же є вечеря? – спитав він дружину. – Ой ні, Олеже, я ще не готувала, я зараз швиденько… – Галю, ти що забула? – раптом сказала Зоя Миколаївна. Олег здивовано обернувся до тещі, не розуміючи, що відбувається
– Мама завтра до нас приїжджає, – буденно сказала Галя чоловікові, заносячи тацю зі сніданком у спальню.
Запала напружена пауза. Оцінивши готовність дружини до словесної суперечки, Олег утримався від коментарів. Він кивнув головою і поринув у перегляд телевізійних програм, наминаючи омлет.
– Мало солі, принеси, будь ласка…
– Солила ж наче, – знизала плечима Галина. – Зараз буде.
Жінка сходила на кухню по сільничку, дорогою віднесла пару брудних футболок у ванну, нагадала старшому синові про реферат на завтра, увімкнула чайник. Олег, отримавши сільничку, невдоволено похитав головою.
– Чого так довго? Я вже майже все доїв!
– Олеже, вас взагалі-то багато, а я одна! Я не встигаю!
– Тому що ти вважаєш, що я твій чоловік і ти мусиш мене обслуговувати, принеси-подай, – заявив Олег. – А ти ж завжди все сама робиш. У тебе двоє дорослих дітей могли б і допомогти!
– І чоловік у мене, між іншим, теж дорослий – ти міг би сам сходити! Бачиш же ж, як я кручуся, ще навіть не снідала…
– Я тобі пояснюю, як полегшити собі життя, а ти знову зі мною сперечаєшся! Івану вже п’ятнадцять, Олі дванадцять. Вони вже можуть робити все самі! Ти маєш тільки керувати!
– Я стільки енергії витрачу, поки від дітей чогось дочекаюся! Простіше самій зробити.
– Не перебивай, я не договорив. У сім’ї треба правильно розподіляти обов’язки. Давай доручення, контролюй, говори…
Про що чоловік говорив далі, залишилося таємницею. Жінка перестала його слухати, прагнучи якнайшвидше закінчити розмову і повернутися до заповітної чашки чаю.
Щоб чимось зайняти себе під час довгої промови чоловіка, вона згадувала, як у них встановилася традиція приносити один одному сніданок у ліжко.
Коли вони були молоді й закохані, то снідали у спальні разом. Це було приємно і дуже романтично. Через кілька років щось пішло не так.
– Олежику, перемкни, будь ласка, канал, я не можу їсти під такий важкий фільм.
– Тут же ж найцікавіше місце!
Або:
– Олеже, мені набридли новини, давай перемкнемо.
– Ти не даєш подивитись мені єдину передачу, яка мені цікава!
Або:
– Галю, додай цукру – чай несолодкий.
– Олежику, я ж теж снідаю!
– Тобі що складно?
Загалом, згодом дружина визнала, що їсти на кухні комфортніше і приємніше, а позиція чоловіка залишилася незмінною. Усі до цього звикли.
Як і звикли до того, що пере, прасує, готує, накриває на стіл і прибирає зі столу, приносить у спальню чоловікові сніданок і післяобідню каву, допомагає дітям з уроками, стриже коту пазурі, оплачує рахунки й передає покази лічильників, наводить порядок у домі й при цьому ще й працює з дому Галя.
Робота чоловіка та його походи по продукти, вимитий дітьми посуд прирівнювалися до подвигу, за який мала даватися якщо не медаль, то хоча б заохочення і пів дня заслуженого відпочинку.
Втім, Галина була активною жінкою, і стосунки між членами сім’ї залишалися спокійними й, на думку її чоловіка, дуже гармонійними.
На приїзд тещі Олег чекав з побоюванням. Формально йому не було в чому дорікнути освічену й тактовну Зою Миколаївну. Але якимось незбагненним і підступним чином при ній руйнувався весь їхній звичний і такий зручний життєвий розпорядок.
Цей приїзд не став винятком.
За обідом Олег насторожено стежив за тещею. Спроб змінити звичний перебіг речей він не виявив. Церемонію сімейного обіду не було порушено. Навіть каву він пив, як завжди, у спальні перед телевізором.
Пильність зятя була приспана. Чим негайно скористалася досвідчена суперниця. Жінки про щось жваво балакали на кухні після обіду. Потім оголосили всім, що йдуть увечері в театр.
– Дітям цю виставу ще рано, а ти, не дуже любиш театр, так, Олежику? Ми сходимо з Галею, відпочиньте трохи від нашої балаканини, – весело щебетала теща.
– Ну, що ви, Зоє Миколаївно, я від вас зовсім не втомлююся, – сказав Олег ввічливо. – Галю, ми ж маємо вечерю? – спитав він дружину.
– Ой ні, Олеже, я ще не готувала. У нас є кілька годин, я зараз швиденько…
– Галю, ти що забула? – раптом сказала Зоя Миколаївна.
Олег здивовано обернувся до тещі, не розуміючи, що відбувається.
– Я ж тебе вже в салон на укладку записала! Не можна виходити в люди аби як! Олежику, а давай я вам приготую вечерю, поки Галя сходить до перукаря.
Ну вже ні, ось на цей прийом він ніколи більше не поведеться!
Якось Зоя Миколаївна вже готувала у них борщ. Галі не було вдома, а Олег спокійно влаштувався на дивані з ноутбуком, чекаючи борщу, який у тещі справді був чудовим. Довго сидіти йому не довелося…
– Олежику, де у вас м’ясце?
– У морозилці, Зоє Миколаївно.
– Ой такий великий шматок! На борщ стільки не треба. Розділю навпіл. Де у вас сокирка?
Зять тут же уявив свою худеньку тещу за цим заняттям. Сцена була настільки абсурдна, що він тяжко зітхнув і пішов розділяти заморожене м’ясо.
– Зоє Миколаївно, а можна було розморозити і просто відрізати?
– Можна, але ти ж знаєш, що при розморожуванні весь смак втрачається.
Хлопцям також не довелося сидіти без діла.
– Іванку, цибульку почисти… Олечко, моркви треба більше. Іванку, якщо ми додамо болгарського перцю, борщик буде дуже смачний. Нема зовсім? А в магазинчик збігаєш? От молодець. Захопи ще петрушки. Олежику, картопля майже зварилася, а я ще із засмажкою пораюся. Наріж капусту, будь ласка. Так швидко і професійно! От молодець! Недарма кажуть, що найкращі кухарі – чоловіки…
Навіть коли Олег відчував, що теща перебирає з лестощами, все одно не міг їй опиратися. Тому вирішив про себе, що цього разу не потрапить на ту ж вудку.
– Ні, Зоє Миколаївно, відпочивайте. Ми з хлопцями щось приготуємо собі на вечерю. Не маленькі ж!
– Добре, Олежику. Я піду тоді трохи відпочину після обіду. У моєму віці пообідній сон дуже корисний.
Олег мав намір скористатися відпочинком тещі і виказати дружині за незаплановані прогулянки з мамою. Але Галя вже пішла в салон. Спробував відправити когось із дітей в магазин. Але вони відмовилися, пославшись на зайнятість з уроками.
Глава сім’ї відчув незадоволеність і з сердитим виглядом сів у крісло посеред вітальні. Але Галі не було вдома, а “цільова аудиторія”, що залишилася, мало цікавилася причинами його незадоволеного вигляду.
Олег зібрався й сам пішов у магазин.
– Подумаєш, подвиг – вечерю приготувати. Куплю вареники – швидко, ситно і смачно, – міркував чоловік.
Коли за годину він повернувся з магазину, теща з дружиною вже пішли в театр.
Віддавши дітям продукти, батько вмостився чекати вечері. Іван поклав вареники в морозилку і з почуттям виконаного обов’язку також зайнявся своїми справами в очікуванні вечері.
Оля зрозуміла, що родичі чекають від неї на кулінарні вміння. Вона засукала рукави, поставила каструлю на плиту. Тут Олег вирішив проконтролювати процес, зайшов на кухню і дав кілька слушних порад.
– Головне вчасно злити воду. Переварені вони нікуди не годяться. І варити 5-7 хвилин.
Сказано-зроблено. Тільки чоловік забув додати “після закипання”. Дочка кинула в окріп заморожені вареники, через п’ять хвилин злила воду, яка щойно закипіла. Додала масло, накрила на стіл. Спробували – сирі.
Тут Іван згадав, що їх можна посмажити. Посмажили. Пересмажили. Посолили. Згадали, що одного разу їх уже солили. Спробували – їсти неможливо. Викинули. Сходили в магазин. Магазин виявився закритим.
Перекусили печивом із кефіром. Втомлені й незадоволені лягли спати.
А ось Галина із Зоєю Миколаївною чудово провели час. Спочатку Галя нервувала через майбутні докори чоловіка. Потім відволіклася на цікаву виставу і забула про домашні негаразди. Після театру знову було занепокоєння, але тут вони із Зоєю Миколаївною зустріли давніх знайомих. Ті покликали в кафе – просто попліткувати.
Мама з донькою чудово провели час. Додому йшли зі знайомими пішки нічним містом, розмовляючи і сміючись.
Коли вся компанія підходила до будинку Галини, почалася злива. Незручно було не запросити знайомих зайти на чашку кави.
Олег побачив гостей, і зрозумів, що приготовлену викривальну промову для дружини доведеться поки що притримати.
Спочатку господар будинку із ввічливості підтримував розмову, пригощав кавою. Але незабаром загальні веселощі захопили і його. Чекали чоловіка й приємні сюрпризи.
– Олежику, Зоя Миколаївна так вас розхвалювала. Цілий вечір тільки про свого зятя й говорила. І дбайливий, і розумний, і готує смачно (при цих словах Олег згадав вареники). Загалом, ідеальний зять!
Олег і сам не зрозумів, як сказав:
– У мене і теща така, що будь-хто позаздрить!
Очі Галі вдячно заблищали, і чоловік мимоволі замилувався нею. Він і не пам’ятав, коли його дружина так привабливо виглядала і так весело сміялася востаннє. Мабуть, це було рік тому в минулий приїзд Зої Миколаївни.
Вперше чоловік задумався про те, чи щаслива його дружина у шлюбі. Олег згадував прожиті роки. Наче фільм миготіли перед очима проведені разом із дружиною дні. Здебільшого ці дні були надто схожі один на одний. І в них було так багато турботи дружини про нього та дітей, і так мало уваги чоловіка до коханої.
Коли Олег цього вечора готував усім каву, йому довелося запитувати скільки ложок кави і цукру класти їй у чашку. Він навіть не пам’ятав, із якої чашки Галя п’є каву. А вона ж пам’ятала його вподобання, улюблені чашки, номери телефонів, дні народження, імена найкращих друзів усіх членів їхньої родини та ще багато чого іншого, чим Олег навіть не цікавився.
Сиділи вони з гостями ще довго. Розійшлися ближче до першої години ночі. Галина хотіла вимити посуд, прибрати зі столу, але Зоя Миколаївна їй не дала:
– Спати, спати, спати! Сон – головна умова жіночої краси. Посуд зачекає до ранку, нічого не станеться.
На ранок Олег прокинувся як завжди о сьомій ранку. О восьмій його зазвичай уже чекав сніданок. Він подивився телевізор до восьмої, але дружина все ще спала. Спала і теща, а діти на вихідних ніколи раніше десятої не прокидалися. Голова сімейства пішов на кухню. Безлад на столі неприємно вразив. Зазвичай вранці у них було чисто.
Чоловік зрозумів, що раніше він і не замислювався про те, що ця чистота – результат постійних турбот Галі. Він прибрав зі столу, перемив чашки.
Повернувся у спальню. Дружина ще спала. Довге волосся гарним вигином лежало на подушці. Зазвичай Галина заплітала на ніч косу, щоб воно не плуталося. Але з розпущеним волоссям і нафарбованими очима (макіяж теж не змила ввечері) вона була набагато привабливішою.
Олег тихенько вийшов, зачинив двері. Зайшов у дитячу кімнату.
– Іване, Олю, доброго ранку. Пора вставати.
– Тату, сьогодні ж неділя! Дай поспати.
– У мами теж неділя, давайте будемо давати і мамі поспати. А бабуся у нас в гостях. Зробимо їм приємно – наведемо лад і приготуємо сніданок.
Діти не дуже захопилися таким татовим поривом, але розсудливо промовчали. Все одно буде так, як той сказав. Краще зробити це без читання нотацій.
Через пів години Іван уже приніс продукти з магазину. Оля прибирала. Усі разом приготували сніданок. Хотіли принести мамі в ліжко, але вирішили, що краще буде всією сім’єю поїсти на кухні. Тим більше що був вихідний, і в гостях була бабуся.
Галина прокинулася о десятій. Вона чудово виспалася і з задоволенням згадувала вчорашній вечір.
Трохи псувала настрій необхідність прибирати вчорашній безлад. Одягаючись, Галя думала, як встигнути прибрати, збігати в магазин, приготувати.
– Ще й мама в гостях і всі вже, мабуть, голодні! – думала жінка.
Але кухні на неї чекав приємний сюрприз! Все сімейство вже зібралося на сніданок. Оля заварювала чай. Іван мастив бутерброди. Зоя Миколаївна мило розмовляла з Олегом.
Після сніданку вони трохи побалакали, і теща зазбиралася додому. Зять зголосився її провести на автобус.
– Залишайтеся ще на кілька днів, – здивував сам себе Олег.
– Ні, дякую. Не хочу вам набридати. Хоча я щоразу відпочиваю у вас душею. Галі так пощастило з чоловіком!
– От хитрюга. І як вона це робить? – подумав зять і широко посміхнувся своїй улюбленій тещі.