Надя збиралася піти, прибрати могилку і вшанувати пам’ять чоловіка. Минуло три роки, коли не стало Петра. Жінка зібрала сумку, і до обіду, вирушила на могилку. Трохи прибрала, віддали шану і зібралися додому. Дорогою додому зайшли до магазину. У магазині стояли троє жінок. Двоє з них Надія знала, це були місцеві, а ось третю жінку Надя не знала. – Надя! Це ти? Привіт! – раптом вигукнула незнайомка. Надя розгубилася, але придивившись, Надя зрозуміла, хто це така

Надія була, як то кажуть, жінка з народу. Вищої освіти не мала. За спиною були курси бухгалтера, які вона, до речі, закінчила зовсім не погано.

Втім, за фахом Надя ніколи не працювала. Місцем її роботи була школа, де Надя вже багато років працювала прибиральницею.

Робота їй не подобалася, але в їхньому селі знайти іншу було проблематично і тому люди бралися за будь-які заробітки, а у неї, як би там не було, робота та заробіток були стабільні.

Надія мала непоганий будинок, який дістався їй від батьків та невелике господарство. Також до її володіння входив город та плодово-ягідні насадження. Загалом, за сільськими мірками, жила Надя зовсім не погано.

Чоловіка в неї не було. Не стало коли їх із Надею молодшій дочці було три роки. Петро, ​​чоловік Надії, чоловіком був непоганим, господарським, але дуже любив “відпочити”, після важкого трудового дня. Ось цей “відпочинок” і не привів Петра ні до чого хорошого.

Надія залишилася сама із двома дітьми. Сином Іваном, шести років і донечкою Вірою.

Спочатку було важко, а потім, нічого, звикла. Дітей у садок, школу, а сама на роботу. Увечері діток забере і бігом додому.

По будинку поралася вже затемна і одразу лягала спати. А вранці зіскакувала вдосвіта і до самого виходу, з дому на роботу, поралася по дому і по господарству.

Потім відводила молодшу дочку в сад, йшла на роботу і все повторювалося знову і знову.

Настала третя річниця від дня, коли не стало Петра.

Того дня Надя з дітьми збиралася сходити на цвинтар, трохи прибрати могилку і вшанувати пам’ять батька. З ранку напекла Надя млинців, зібрала в сумку цукерки, печиво, і до обіду, разом із дітьми, вирушили на могилку.

Були вони за селом, але місцеві жителі добре знали, як скоротити шлях і тому через двадцять хвилин Надя з дітьми була на місці.

Зазвичай вередливі та непосидючі діти, зараз поводилися тихо і смирно. Все ж, скільки б не було їм років, а розуміли, що це не те місце, де можна грати і розважатися.

Біля могилки вони пробули зовсім не довго. Віддали шану і зібралися додому.

Дорогою додому зайшли до магазину. Потрібно було купити деякі продукти, та й діти просили, що-небудь смачненьке. У магазині стояли троє жінок.

Двоє з них були добре знайомі Надії, це були місцеві, а ось третю жінку Надя одразу не впізнала. Зате та впізнала її з першого погляду.

– Надя! Це ти? Привіт! – привіталася незнайомка.

Надя розгубилася коли, здавалося б, незнайома жінка підійшла до неї з обіймами, але придивившись, впізнала в незнайомці свою однокласницю Наталку, яку не бачила вже багато років.

Одразу після школи Наталка поїхала із села до міста. Там зустріла молодого чоловіка і незабаром вийшла за нього заміж. З того часу вона була в селі один раз, приїжджала коли не стало матері, але тоді колишні подруги навіть до ладу не поговорили. Було ніколи.

З того часу Наталка в селі не була, а тут на тобі!

З крамниці жінки вийшли разом. Трохи поговорили і розійшлися, домовилися зустрітися увечері та побалакати ще. Увечері Надя уклала дітей і почала чекати гостю. Наталя прийшла вчасно.

Принесла із собою ігристе та гостинці для дітей. Подарунки прибрали до ранку, відкрили ігристе, помили фрукти та сіли на веранді за душевною бесідою.

У школі Наталка та Надя товаришували та багато чим ділилися один з одним.

Потім, з від’їздом Наталі, спілкування перервалося, але тепер обом здавалося, що не було цих минулих років і минулої юності. Немов як раніше, не бачилися деякий час і зараз намагалися поділитися з один одним подіями, що відбулися в їхньому житті.

Наталя розповіла, що розлучилася з першим чоловіком і зараз у новому шлюбі, що виховує трьох діток і, принаймні зараз, дуже задоволена своїм життям.

У село Наталка приїхала для того, щоб відкрити пасіку, якою буде займатиметься навіть не вона, а брат її нинішнього чоловіка, Віктор. Наталю попросили лише простежити, як йдуть роботи з облаштування пасіки.

Зупинилася вона у своєї дальньої родички, але вже днями збиралася їхати…

Надя дивилася на Наталку і бачила перед собою задоволене життям жінку з далекосяжними планами на життя. Наговорившись досхочу жінки розійшлися, домовившись до від’їзду Наталі зустрітися ще раз.

Після того, як Наталя пішла, Надя лягла спати. Часу до ранку залишалося зовсім мало, проте заснути так і не вдалося.

Вона лежала, розмірковувала над тим, як сумно і сіро вона живе. Надя ніяк не могла зрозуміти, чому вона раніше ніколи не задумувалася над цим. Весь наступний день розмова з Наталкою не виходила з голови Наді. Вона раптом усвідомила, що насправді й не жила зовсім. Так, існувала.

З кожним днем ​​її життя проходило за одним і тим же сценарієм, а найприкрішим було те, що і діти її могли прожити таке ж життя.

Надія нарешті зрозуміла, що треба щось міняти, але як це зробити не знала.

Однак життя саме все розставило по своїх місцях.

Передостаннього вечора перед від’їздом, Наталя знову прийшла до Наді в гості і несподівано для другої запропонувала їй роботу.

Пасіка, яку відкривав родич Наталі, обіцяла стати великим виробництвом, і для цього були всі передумови.

А як відомо, кожному виробництву, що більш-менш функціонує, був потрібен бухгалтер. Яким і була Надія. Саме цю роботу й запропонувала Наталя Наді.

Спочатку Надя запереживала, що не справиться. Все-таки за професією вона ніколи не працювала, хоча досить часто допомагала племінниці, яка працювала бухгалтером, з документами.

Виходило начебто не погано, але рахувати це справжньою роботою, звичайно, не можна було.

Всі свої переживання Надя висловила Наталці, але подруга її заспокоїла і сказала, що вірить у неї цілком.

Бачачи впевненість Наталки, Надя підбадьорилася і вирішила спробувати.

– Зрештою, – думала Надя, – Якщо щось не вийде, то я просто чесно зізнаюся і піду.

Переживання Наді виявилися марними. Вона досить швидко втягнулася в роботу і успішно виконувала свої обов’язки.

Тепер вона зовсім інакше дивилася на життя і сподівалася, що їй все вдасться змінити на краще.

Тепер вона ставила перед собою конкретні цілі і йшла до виконання семимильними кроками.

Зокрема, вона пообіцяла сама собі та своїм дітям, що вони обов’язково з’їздять на море.

Море було мрією Наді з самого дитинства і тепер вона була впевнена, що виконання її давньої мрії зовсім близько, а ще Надя вирішила, що не потрібно ставити крапку на своєму особистому житті.

Тим паче, що Віктор, родич Наталки, дуже зацікавлено поглядав на нового бухгалтера.