Богдан повернувся додому пізно. Олена ще поралася на кухні. – Олено, – сказав він. – Я хочу за дев’ять місяців стати татом. А якщо ти проти – я подаю на розлучення. – Подавай, – сказала Олена, розвернулась і пішла спати до зали. А наступного дня вона пішла на роботу, але додому вже не повернулася
Богдан з Оленою були одружені вже сім років, і щоразу, коли чоловік починав розмову про дитину, дружина знаходила нове виправдання:
– Ми ж так хотіли з’їздити удвох у відпустку.
– Ну куди нам дитину в однокімнатну квартиру, спочатку треба взяти іпотеку…
– Милий, мене щойно підвищили, незручно зараз роботу кидати…
Богдан Олену любив і тому хотів від неї дітей. І з тієї ж причини він не тиснув і не наполягав. Але щороку під Новий рік у його душі прокидалася якась невідома туга – він із заздрістю слухав обговорення колег, куди ховати подарунки від всевидящого ока діточок і чи викликати Миколая додому. Він задивлявся на дитячі іграшки, і довго тинявся в дитячих відділах, вибираючи подарунки племінникам.
Ні, всі мінуси він теж чудово уявляв.
– Життя перестає належати тобі, тепер усе крутиться довкола них, – пояснював йому брат. – Телевізор ми тепер дивимося строго за розкладом, поки вони сплять – інакше і не подивишся. Ти знаєш, коли я востаннє бачив футбол? Ех… Або ще – в гості піти або на концерт. Це треба дитину до бабусі прилаштувати, і все одно будеш переживати, дзвонити і питати, як він там, а в результаті зірвешся посеред вечора і полетиш на всіх порах за ним, тому що він там у трубці репетує.
Брат мав вже двох дітей, і він знав, що говорив.
У них із братом та двома друзями була традиція, в один з грудневих вечорів вони збиралися в кафе, щоб посидіти поспілкуватися в кого, як рік пройшов.
Ось і зараз вони сиділи у свому улюбленому кафе. Обговорили роботу, футбол, зовнішню політику, що дарувати дружинам на Новий рік і перейшли до найнеулюбленої теми Богдана, коли всі починали хвалитися своїми дітьми.
– Уявляєте, мій учора дідусь у шахи обіграв! Лише п’ять років, а розумний який!
– Така маленька, наймолодша з-поміж усіх, а друге місце посіла. Далеко піде!
Богдан у цих випадках завжди затихав і навіть не міг видавити із себе хвалебних промов чужим нащадкам.
– А ти постав їй ультиматум – або дитина, або розлучення, – запропонував раптом брат, помітивши настрій Богдана.
– А якщо вона скаже “розлучення”?
– Ну і розлучишся! Знаєш, скільки охочих вишикується в чергу? Дев’ять місяців, і ти татко!
Може, якби Богдан і не сидів з друзями у цьому кафе, та не прийняв трохи для хоробрості, він би і не зважився на цю розмову. Але додому він повернувся впевнений та сміливий – зараз або ніколи!
– Олено, – сказав він. – Я хочу за дев’ять місяців стати татом. А якщо ти проти – я подаю на розлучення.
– Подавай, – просто сказала Олена, розвернулась і пішла спати до зали. А наступного дня не прийшла увечері з роботи. Богдан злякався не на жарт – і навіщо він тільки послухав брата! Він набрав номер дружини, боячись, що вона взагалі не візьме трубку. Але ж вона взяла.
– Оленко, а ти де?
– У Наталки.
Наталя – найкраща подруга Олени. Богдан уявляв, що вона зараз каже його Олені – розлучайся з цим невдахою, він тебе не вартий.
– Повертайся додому, га?
– А як же розлучення?
– Не треба ніякого розлучення! Ну вибач, я просто перебрав вчора.
Олена помовчала.
– Насправді, ти все правильно сказав. Я сама повинна давно подати на розлучення.
Серцю Богдана стало тісно у грудях.
– Олено, ну вибач мені …
– Зачекай, – перебила його дружина. – Справа в тому, що я не можу мати дітей. Тому нам краще розійтися.
Богдан почув, як Наталя щось намагається сказати своїй подрузі, але вона відмахується від неї.
– Ми підемо до лікарів. Найкращих! — Богдан сказав перше, що спало йому на думку, хоча, мабуть, раз вона так каже, вона вже була у них. Але чому ж тоді йому не сказала?
– Все марно, – сказала Олена і поклала трубку.
Богдан не знав, що робити. Він, звичайно, хотів дітей, але дружина для нього була куди важливіша. Він будь-що повинен переконати її, що готовий прожити все життя без дітей, аби з нею. Але Олена така вперта! От якби Наталка йому допомогла…
Він не був упевнений, що Наталя відгукнеться на його прохання, але все ж таки зателефонував їй. Напрочуд вона погодилася зустрітися.
– Я дуже люблю Олену, – одразу почав він. – Будь ласка, допоможи мені її повернути! Я готовий на все, навіть якщо у нас ніколи не буде дітей.
Наталя уважно на нього подивилася, а потім сказала:
– Я зараз тобі щось скажу, але ти не надумай їй говорити, що дізнався це від мене. Справа в тому… Олена може мати дітей.
– Що? – не зрозумів Богдан. – Але навіщо вона так сказала?
Наталя зітхнула.
– Вона боїться спадковості.
– Спадковість?
– У її батька – недуга, яка передається по спадковості. І в сестри також.
Богдан ніколи нічого не чув про її батька і, тим більше, про сестру. Виховали Олену мама та вітчим дядько Сергій. Олена мала молодшого брата Антона, а про сестру вона нічого не говорила.
– Ну ще б вона тобі про таке сказала! Про це не говорять нікому. Вона тільки по батькові сестра.
– Але тобі вона сказала!
– Мені з нею дітей не народжувати.
Вони помовчали.
– Я не боюся спадковості, – похмуро повідомив Богдан. – І скажу це Олені.
– Мені дістанеться, якщо вона дізнається, що я розповіла тобі! Ти ж обіцяв!
– Я щось придумаю, не хвилюйся.
Але що тут можна вигадати? Він вирішив, що переконає дружину не гніватися на подругу. Приїхав раніше до місця її роботи і почав чекати.
Олена вийшла за десять хвилин після закінчення робочого дня. Виглядала вона блідою та наляканою. Богдан кинувся назустріч і перегородив дорогу.
– Я знаю все, – сказав він. – І я згоден на все. Якщо ти боїшся – я жодного слова більше не скажу про дитину. Але якщо що – сам я нічого не боюсь.
Олена опустила очі, якось дуже жалісно посміхнулася і сказала:
– А тепер вже байдуже.
– Якщо ти подала заяву – її ж можна забрати, – злякався Богдан.
– Я не про заяву. Сьогодні я зробила тест. Мабуть, ти дуже цього хотів. Я вагітна, Богдане.
Він дивився на неї і не вірив.
– Правда?
– Правда.
Повз поспішали перехожі, вітрини магазинів світилися новорічними вогнями, з неба падали сніжинки, блищачи у світлі ліхтаря. У це неможливо повірити. Він підняв голову до неба і голосно закричав:
– У нас буде дитина!
А потім підхопив Олену на руки і сказав:
– Все буде добре, моя люба. Нічого не бійся.