Марина йшла додому з роботи, як раптом біля підʼїзду побачила Тамару Іванівну. Сусідка її теж помітила і ще здалеку єлейним голоском почала: – Мариночко, як я тобі співчуваю. Ти тільки не нервуйся! – Та що ж таке могло статися? – подумала вона. – Твій Сергійко ж, поки ти на роботі дівок додому водить! І щотижня різних. Ох і гуляка він у тебе
Марина йшла додому з роботи, як раптом біля підʼїзду побачила сусідку, Тамару Іванівну.
Вона також її помітила і ще здалеку єлейним голоском почала:
-Мариночко, дівчинко, як я тобі співчуваю…
Марина трохи напружилася – ніяких приводів для співчуття вона щось не пригадувала.
-Ти тільки не нервуйся! – продовжила сусідка, але після цих слів Марина і справді почала нервувати.
-Та що ж таке могло статися… – подумала вона.
-Твій Сергійко ж, поки ти на роботі дівок додому водить! – сказала Тамара Іванівна.
-І щотижня різних! Ох і гуляка він у тебе…
Марина так і застигла на місці.
Вона в житті б не подумала, що її чоловік, який працює в школі вчителем, і взагалі дуже спокійний, їй зраджує. Тим більше з кількома жінками одразу!
-Дякую, Тамара Іванівна за пильність, – розсіяно подякувала вона сусідці і увійшла до під’їзду.
Чоловік дійсно частіше за неї був вдома, робочий розпорядок дозволяв йому лише кілька годин проводити в школі, а решту часу, як він сам і казав, Сергій «шукав себе».
Марині ці безглузді пошуки невідомо чого не подобалися, але вона намагалася через це не сперечатися.
Грошей він приносив у дім достатньо, хоч і небагато, а робота при цьому була не дуже важка.
От і зараз він сидів на дивані за комп’ютером і щось уважно вивчав на екрані.
Побачивши дружину в дверях кімнати, швидко закрив ноутбук.
-Як день минув? – запитала його Марина.
-Ну так, як завжди… – не став нічого розповідати чоловік.
Марина згадала, що Сергій уже давно не готував вечерю – казав все, що дуже зайнятий…
Її сумніви все більше посилювалися…
Наступного дня Марина не витримала і сказала:
-Сергію, чим ти весь час зайнятий? В тебе що хтось є?
Марина з надією дивилася на чоловіка і вже готова була розплакатись…
Сергій спочатку насупився, потім пробурчав:
-Ну от нічого не вийшло…
-Що не вийшло?! Не вийшло приховати від мене своїх дівок? Так?! – Марина вже починала кричати.
Але чоловік раптом розсміявся і запитав:
-Це тобі Тамара Іванівна розповіла? Уважна наша… Краще б вона така пильна була, коли у сусідам з квартиру затопила…
Щось далі бурмочучи чоловік поліз у шафу і дістав звідти невелику оксамитову коробочку.
-З Днем народження, кохана! – він простягнув коробочку Марині.
-От і доводиться тепер заздалегідь вітати. Я ж тобі цього року захотів на тридцять років щось серйозне подарувати. Довелося підробіток брати додому, студенток з математики підтягувати…
Марина відкрила коробочку і побачила гарні золоті сережки.
-Боже, вони ж шалено дорогі! – подумала вона.
-Заздалегідь вітати – погана прикмета! – радісно посміхнулась чоловіку.
А потім додала:
-Мабуть, привітаю завтра Тамару Іванівну з днем народження. Теж на тиждень раніше…