Єва приїхала до матері в село. Раптом хтось постукав у двері й Марина Павлівна побігла відчиняти. Оскільки собачка на вулиці не загавкав, значить, на подвірʼя зайшов хтось із знайомих. – Здрастуйте, налийте мені вашого борщу, – почувся жвавий голос незнайомки. – Ага, зараз, люба, давай свою каструльку, – єлейним голоском сказала Марина Павлівна і загриміла посудом. Єва ледве стрималася, щоб не вийти в коридор і подивитися на непрохану гостю, її прямо розпирало від цікавості. Незабаром мати повернулася. – Це кому ти там їжу роздаєш? – запитала дочка. Мати раптом зніяковіла. Єва не розуміла, що відбувається
Єва спеціально купила собі будиночок на сусідній від батьківського будинку ділянці. Вона любила тихі сільські вулички, де виросла.
Жінка планувала рано чи пізно перебратися з міста назад на малу батьківщину й жити поряд з мамою, щоб доглядати її.
Заради цієї мети Єва оформила кредит на житло і замість старого будиночка побудувала на своїй ділянці двоповерховий будинок у стилі шале.
Після цього жінка запропонувала своїй матері Марині Павлівні переїхати в нього жити.
Однак літня жінка не захотіла міняти звичний будинок на сучасний.
Кожну відпустка Єва намагалася провести в рідному селі, але після того, як вона вийшла заміж, її поїздки скоротилися.
Чоловік любив більше відпочивати на морі і, звичайно, жінка складала йому компанію.
Щонайменше раз на місяць Єва намагалася відвідувати матір і заразом перевіряти свій будинок.
Якось під час чергового такого візиту Марина Павлівна попросила дочку про позику.
– Єво, ви цього року десь поїдете чи тут відпочиватимете? – зацікавлено запитала мати.
– Цього року ми плануємо поїхати за кордон, – безтурботно відповіла Єва.
– Пам’ятаєш Іру? Моя племінниця з боку брата, ти з нею в дитинстві один раз бачилася, – жваво сказала пенсіонерка.
– Ну так, трохи пригадую, а що? – поцікавилася дочка.
– Вона до мене зі своїм сином у гості зібралася, а мені їм постелити нема де. Можна я їх у тебе в домі поселю на якийсь час? – з надією попросила Марина Павлівна.
– На скільки днів вона приїжджає? – запитала Єва.
– Не знаю, тижнів на два начебто, – невпевнено відповіла мати.
– Ну гаразд, тільки якщо ти за ними подивишся. Не хочу, щоб моя двоюрідна сестра тут щось зіпсувала, – строго сказала жінка.
– Дякую, звісно, я за всім простежу, – радісно закивала головою Марина Павлівна.
– Слухай, а чого вона сюди намилилася? Я щось не пригадаю, щоб вона раніше приїжджала, – спантеличено запитала Єва.
– Іра сказала, що нещодавно розлучилася з чоловіком і хоче ненадовго побути у селі, де виросла, відпочити після розлучення, – пояснила мати.
– Дивне рішення. Чому вона не до матері поїхала, а до тебе? – здивовано промовила дочка.
– Не знаю, сказала, що скучила за мною. Адже я в дитинстві гляділа за нею якийсь час, – відповіла Марина Павлівна.
– Ну гаразд, ваша справа, – сказала Єва, махнувши рукою.
Незабаром вона поїхала з чоловіком у відпустку, а до її матері приїхала Іра зі своїм семирічним сином.
Досхочу відпочивши, подружжя повернулося додому. Лише за кілька тижнів після повернення Єва змогла вибратися за місто і відвідати матір.
Яке ж було її здивування, коли вона дізналася від Марини Павлівни, що Іра досі не поїхала з села.
Родичка продовжувала жити в її будинку і, зважаючи на все, повертатися до себе не поспішала.
– Ти ж казала, що твоя племінниця лише на два тижні приїхала? А виходить, що вона вже другий місяць тут мешкає? Чому ти мені по телефону нічого про це не сказала? – невдоволено запитала Єва.
– Так Іра й обіцяла, що всього на два тижні, я ж брехати не буду. Тобі не сказала, щоб не турбувати, думала, що вона незабаром поїде, – винувато промовила жінка.
– Чому тоді ти її не випроводила? Виходить, вона вже не гостює у нас, а живе, – запитала дочка.
– Іра сказала, що їй нікуди зараз іти. Вона в місті знайшла роботу і пообіцяла мені, що незабаром винайме собі квартиру, – тихо сказала мати і опустила погляд.
– І довго ти хотіла це від мене приховувати? – поцікавилася Єва, насупивши брови.
Однак Марина Павлівна не встигла відповісти, хтось постукав у двері, і вона побігла відчиняти.
Оскільки собачка на вулиці не загавкав, значить, на подвірʼя зайшов хтось із знайомих.
– Здрастуйте, налийте мені вашого борщу, – почувся жвавий голос незнайомки.
– Ага, зараз, люба, давай свою каструльку, – єлейним голоском сказала Марина Павлівна і загриміла посудом.
Єва ледве стрималася, щоб не вийти в коридор і подивитися на непрохану гостю, її прямо розпирало від цікавості.
Незабаром мати повернулася до кімнати, і Єва почала розпитувати.
– Це кому ти там їжу роздаєш? – запитала дочка.
Мати раптом зніяковіла.
Єва не розуміла, що відбувається.
– Це я Ірі борщу налила, вона ж зараз працює і їй готувати ніколи, – пояснила Марина Павлівна.
– Вона тобі платить чи просто продукти дає? – спитала Єва.
– Ні, ні те, ні інше. Я їй даю те, що собі приготувала, – сором’язливо сказала жінка.
– Нічого собі! Мало того, що твоя племінниця живе в моєму будинку задарма, так ти її ще й за свій рахунок годуєш. Вона доросла жінка, яка працює, й об’їдає пенсіонерку, – приголомшено промовила дочка.
Марина Павлівна щось пробурмотіла на своє виправдання, але Єва її вже не слухала.
Вона швидким кроком вийшла з батьківського дому і попрямувала до свого будинку.
Насамперед господиня обійшла свою ділянку, оглянула її й ахнула, кущі малини були обламані, решта ягідних посадок витоптана, а на території валялося дрібне сміття.
Не приховуючи свого роздратування, Єва зайшла у будинок. Ірина сиділа на кухні із сином і їла материн борщ.
– Ну, привіт, сестро. Як тобі живеться у мене вдома? – запитала господиня.
– Привіт, нормально… А ти коли повернулася? – здивовано запитала квартирантка.
– Питання не в тому, коли приїхала я, а в тому, чому ти досі не поїхала? – крижаним голосом сказала Єва.
– Тому що мені нема куди йти, – нахабно відповіла двоюрідна сестра.
– А мені яке діло? Забирайся звідси, поки я когось не викликала, – сказала власниця будинку.
– Викликай, у мене дитина, тому мене не можна виселити, – сказала промовила Іра.
– Це ми ще подивимося, – відповіла Єва і пішла дзвонити юристу.
Як виявилося, двоюрідна сестра не брехала, виселити її було проблематично, за умови, що їй не буде куди піти.
Тоді жінка побігла до Марини Павлівни і сказала її дзвонити до матері Іри, щоб та вплинула на свою дочку.
У ході розмови з’ясувалося, що Ірина спочатку мала жити в старому будинку, який давно дістався їм від родичів.
Однак Марина Павлівна наївно проговорилася племінниці про новий будинок, який пустує.
Звичайно, та відразу вирішила поліпшити свої житлові умови за чужий рахунок.
Буквально через годину після дзвінка Іра зі своїм сином та речами крокувала у бік їхнього сімейного будинку.
Прижитися в чужому будинку їй не вдалося, зі своїми родичами вона більше ніколи не спілкувалася і уникала зустрічей з ними…