– Давай замовимо зелені шпалери, – сказав Микита дружині. – Ти розумієш, що зелені шпалери взагалі не підходять до кольору підлоги? От зовсім. Давай хоча би бежеві. І то більше толку, – відповіла Віта. – Але мама не любить бежевого кольору. – Зате твоя мама любить безкоштовний ремонт, – ображено сказала Віта – це її вже давно злило
-Давай замовимо зелені шпалери, – сказав чоловік.
-Ти розумієш, що зелені шпалери взагалі не підходять до кольору підлоги? Ось зовсім. Давай хоч би бежеві. І то більше сенсу.
-Мама не любить бежевого кольору.
-Зате твоя мама любить безкоштовний ремонт, – ображено сказала Віта. Це, до речі, давно її злило.
Мама чоловіка їм якось натякнула, що непогано зробити в неї вдома ремонт. Віта промовчала. А чоловік зацікавився цією ідеєю. Адже ремонт для мами.
Віта була проти.
Але промовчала.
Все-таки це їхня справа. Якщо треба, то треба. Хай робить. І Віта погодилася на це все. Хоча мама чоловіка одразу продемонструвала, що її цікавлять лише гроші та допомога. Все. Ніяких “дякую”. Лише перелік завдань.
-Не безкоштовний, а ремонт від сина, – відповів Микита.
-Угу.
Віта дуже хотіла б відповісти. Безкоштовно вона любить. Безкоштовний. Тому й натякала Микиті постійно. Це ще добре. Ось, якщо мамі щось не сподобається, їх явно змусять переробляти.
І Віта не помилилась.
Коли вони з Микитою закінчили ремонт, лише тоді повернулася його мама. Оглянувши нововведення, вона дивно похитала головою і видала:
-Якось погано все. Шпалери точно не такого кольору, як я хотіла б. Шафки якось криво зібрані. Про кухню я взагалі мовчу. Там усе так погано зроблено, що хоч до суду подавай.
-На кого? – Не витримала Віта. – На сина, який зробив все це за своїм бажанням?
-Я ж пожартувала, Віта. Це так образно.
Розмова припинилася. Мама залишилася у поганому настрої. Віта розуміла, про що йдеться. Свекруха очікувала, що буде зроблено найшикарніший ремонт ледь не за кілька мільйонів, але побачила звичайний. Так, новий і красивий, але бюджетний. Це їй не сподобалося.
Віта і Микита не мали такої кількості грошей, щоб робити все так, як хотіла його мама. Зробили, як змогли. Могла б хоч “дякую” сказати, таки вони старалися.
-Мама не рада, – сказав Микита Віті після розмови з мамою.
-А коли вона рада?
-Хотіла краще.
-У нас немає таких грошей.
-Зате у банках дають кредити, – свекруха з’явилася у проході несподівано. Віта була впевнена, що та не чує цієї розмови. – Заради мене могли б і взяти трошки. З часом виплатили б, я б допомогла.
Все. Віта вирішила, що мовчати більше точно не буде, але Микита її випередив:
-Мамо, ти знаєш, що я не став би брати ніякі кредити. Я взагалі до цього не дуже добре ставлюся. Тим більше, заради ремонту. Тут гарно? Якісно? От і все.
-Хоч би на кухні переробіть.
Мама вийшла.
-Микито, тобі не здається, що вона знахабніла?
-Ну, ти знаєш, що мама має складний характер.
-Угу.
У магазині з матеріалами для ремонту сьогодні була черга. Там щось зламалося, тож людям довелося довго чекати. Віта тримала в руках новий килимок, а Микита ще матеріали для ремонту. Начебто небагато, а все одно вийшло майже на 3 тисячі. Одне, інше, третє. І так, мабуть, продовжуватиметься нескінченно, поки свекруха не набридне.
Раптом Віта зупинилася.
-Стривай, ти ж сказав, що із зарплати грошей вже не залишилося?
-Ну так, довелося трохи грошей у борг взяти.
У Віти він просити не став. І так її прибуток зараз йшов на всі їхні спільні потреби.
-Досить! – Віта просто залишила все, що тримала в руках на найближчій полиці. – З мене вистачить цього ремонту. Кому треба, той хай і купує! І того що ми зробили достатньо. Нехай твоя мама ще спасибі скаже. Кредити – ну ні це вже занадто! І навіть не сперечайся, – Віта пішла до виходу.
Микита схиливши голову мовчки побрів за нею. Хоч це й мама, але і справді залазити в борги це вже занадто…