– Коханий! – пролунав з кухні стривожений вигук. – Коханий, що це означає!? – Що? – Генадій швидко схопився з дивана і поспішив на голос дружини. – Генадій, що це таке?! – Люба стояла в центрі кухні і показувала пальцем на стіл. – Де? – не зрозумів чоловік. – Що лежить на цій тарілці? – Чебуреки… – знизав плечима Гена. – І що?
– Коханий!.. – пролунав з кухні стривожений вигук. – Коханий, що це означає!?
– Що? – Генадій швидко схопився з дивана і поспішив на голос дружини.
– Генадій, що це таке?! – Люба стояла в центрі кухні і показувала пальцем на стіл.
– Де? – не зрозумів чоловік.
– Що лежить на цій тарілці?
– Чебуреки… – знизав плечима Гена. – І що?
– Як це що? – Від образи у Люби затремтів голос.
– Люба, що сталося? Я не розумію. – Гена справді не розумів, що могло так образити дружину.
– Не розумієш?! Сьогодні я спеціально для тебе приготувала твої улюблені чебуреки, а ти… Ти не зміг все з’їсти?
– О, Господи… – вирвалось у чоловіка. – Налякала ти мене. Подумаєш – не доїв один чебурек…
– Подумаєш?! – Дружина заплющила очі і сіла на стілець. – Значить так от, так? Подумаєш, так?
– Люба, припини! Тобі не можна нервувати…
– Саме так, не можна, – схлипнула Люба. – Я приготувала всього шість чебуреків… Шість маленьких, скромненьких, худеньких… Хотіла тебе хоч трохи порадувати… Три з’їла сама, три залишила тобі… Лягла відпочити… Я мріяла, що коли ти прийдеш з роботи і побачиш
чебуреки, ти зрадієш… А ти… Ти навіть не зміг доїсти…
– І що тут такого? – Гена був шокований поведінкою дружини, але щосили намагався тримати себе в руках. – Що тут такого? Поясни!
– Як що? – Дружина приречено захитала головою. – Як що?! Ти у своєї матусі по десять чебуреків за один раз лопаєш. А моїми гидуєш, так?.. Я в тебе погана господиня, так?..
– Ну, Любо… – Гена обережно погладив дружину по плечу. – Я був ситий, розумієш. Ну, не зміг я все подужати…
– Не зміг з’їсти три чебуреки? – Люба підвела голову і сумно подивилася чоловікові у вічі. – Не бреши мені, Гена, не треба. Я ж розумію. Тобі вони просто не сподобалися. А ти ж прийшов голодний… Міг би і все з’їсти… Але тобі не подобається, як я готую. Ти їж тільки мамину їжу, а мою… Господи, яка я нікчема…
– Люба, тобі не можна хвилюватись!
– Так, мені не можна… – Люба почала гладити свій животик, що трохи округлився. – Ось так, малюк, твоя мамка не вміє готувати, – розмовляла вона вже зі своїм животом. – Як тобі не пощастило… Коли ти народишся, тобі доведеться жити з поганою матусею…
– Ну, Любо! – не витримав Гена. – Хочеш, я з’їм цей недоїдений чебурек.
– Не хочу.
– Чому?!
– Тому що ти вимовив “недоїдений” начебто він – недороблений. І я тепер почуваюся теж якоюсь недоробленою… Так, я в тебе – недороблена… Недороблена дружина. Мамочко, ну чому ти мене такою народила? Чому не навчила смачно готувати?
– О! – Як лось під час гону завив Гена, схопив з тарілки чебурек і запхав його в рот весь.
– Не смій це робити! – злякано вигукнула Люба. – Припини! Ти ж подавишся!
Але було вже запізно. Витріщивши очі, Гена почав жувати чебурек, і незабаром, нехай і насилу, з гучним утробним звуком він відправив його в шлунок.
– Все, – через якийсь час, віддихнувшись, пробурчав він. – Конфлікт вичерпано.
Люба, зсунувши брівки будиночком, ображено мовчала.
Гена ж підійшов до холодильника, відчинив його, витяг звідти великий пузатий пакет, і поклав його перед Любою.
– Ось…
– Що це? – Невдоволено запитала Люба.
– Це мамині чебуреки. Я по дорозі додому на хвилинку заскочив до мами в гості. Вона мені зателефонувала, попросила зайти. Мама хотіла порадувати тебе смакотою. Вона ж знає, як ти її куховарство любиш. Але я, поки від неї до метро їхав, половину пакета злапав. Приїхав додому, а тут і твої лежать. Ну, я і їх теж… Але один, вибач, не зміг… Будеш мамині чебуреки?
– Ні… – невпевнено відповіла дружина, але її рука сама мимоволі потяглася до пакета.
Рука Гени потяглася туди ж.
За півгодини від маминих чебуреків залишилися лише порожній пакет і ситий веселий настрій.