Катя приїхала в село, відкрила хвіртку. Мама сиділа на ґанку. – Катю! – мама сплеснула руками, побачивши на порозі старшу дочку. Ти чому не сказала, що приїдеш? Я б суп твій улюлений, щавлевий приготувала. Катя якось дивно глянула на матір. – А ти чому не сказала? – раптом вигукнула Катя. – Ти про що? – здивовано подивилася мама на дочку, не розуміючи її запитання

– Вибач, моя відпустка скасовується. Мама занедужала. Їду додому, – Катя зателефонувала Віктору, оформляючи водночас квитки на найближчий рейс.

– Щось серйозне? – стурбувався Віктор.

– Так, – коротко відповіла Катя.

– Може, мені з тобою? – запропонував молодик.

– Не варто. Вибач, що так сталося. Добре вам відпочити. Будь акуратним,- Наставляла Катя. Віктор і Катя збиралися з друзями в тижневу відпустку. — І… Я сумуватиму. – Додала вона.

– Я теж. Обов’язково пиши, як буде зв’язок, перевірятиму. Якщо що, одразу приїду. – відповів Віктор.

– Добре. – Катя вкотре подумала, їй з Віктором пощастило. Вони розуміли одне одного буквально із півслова. І завжди могли покластися один на одного. Але батькам вона поки що не хотіла розповідати про нього. Катя мала спершу сама переконатися, що з ним буде раз і назавжди. Що вона на собі не відчуває, як зраджують люди і що таке нещасливий шлюб.

Дорога була важкою. З двома пересадками. Улюблена робота закинула її далеко від рідного села. Тому вдома за останні два роки Катя була лише кілька разів. На душі було важко, що цього разу подорож додому з такого сумного приводу. Зателефонувала Анюта, молодша сестра, сказала, що мама занедужала. Як так, адже Катя буквально кілька днів тому розмовляла з нею по телефону. Мама не хотіла розповідати Каті. Не хотіла турбувати раніше, чим все дізнається сама. “Що за нісенітниці! – обурилася Катя, закінчуючи розмову із сестрою. – Виїжаю завтра. Нічого батькам не кажи».

Катя пам’ятала маму тихою, розгубленою, мовчазною, такою, якою вона вперше з’явилася в їхньому домі. Так. Мама була Каті з Анею мачухою. Але сестри називали її лише мамою. І вважали за маму.

Батько Каті після школи навчався у місті. Там він зустрів рідну матір Каті. Забрав із собою у село, зіграли весілля. Батько був людиною мало емоційною, але надійною та практичною. Спочатку він працював трактористом. За два роки, після весілля, з’явилася Катя, а ще через чотири Анюта, батько, вирішив, що краще забезпечить сім’ю, якщо поїде на заробітки. Мама спочатку працювала в магазині, а коли пішли діти звільнилася. Катя пам’ятала, коли мама була ще веселою, смішною, лагідною, любила розповідати казки. Як батько повертався з заробітків, завжди був радісний, із подарунками обіймав своїх дівчаток. А між поїздками на заробітки намагався зробити по дому все, щоб за його відсутності дружині було легше справлятися. За першої ж нагоди, батько першим у селі провів додому воду. Загалом усе було добре, але потім мама почала гуляти. Спочатку тільки коли батька не було, потім і при ньому запрошувала гостей, або сама вирушала в гості. Батько не схвалював таких частих застіль та посиденьок. Почалися сварки. Мама почала йти в гості одна. Так минув ще рік. Сварки у сім’ї стали постійними. Батько переконував, умовляв, але все безрезультатно. Закінчити з поїздками на заробітки не наважувався – у селі з роботою було туго. На дочок мама звертала уваги дедалі менше. У проміжках між гулянками її було соромно за це, і вона намагалася приголубити дівчаток. Але виходило якось неприродно та фальшиво. Дівчатка це відчували.

У чергову поїздку батька на заробітки мати зібрала сестер і повезла до міста. Тут у матері були старі друзі. І саме звільнилася квартира – не стало двоюрідної бабусі. Гуляли просто на квартирі, за рахунок нескінченних гостей. Каті було десять. Анюті шість. Під час таких зборів вони сиділи в шафі в сусідній кімнаті і сиділи обійнявшись, тихо-тихо, щоб про них не згадували. Гості та мама їх сварила. На щастя тривало це не довго. Коли батько повернувся, він знову спробував напоумити дружину, але зрозумівши, що це марно, вирішив забрати дочок і піти від неї.Дівчата повернулися до батька у село. А мама так довго не протягнула, невдовзі її не стало.

Залишати їх одних батько не міг. Довелося міняти роботу. Грошей було менше, зате спокійніше. Тато як умів намагався замінити дівчинкам матір. Але Катя бачила, як йому непросто. Якщо з будь-якою чоловічою роботою по дому він справлявся на раз-два, то приготування, прибирання, метушня на городі, а тим більше вирішення різного роду дівчачих проблем йому давалося важко. Наприклад, він завжди допомагав робити уроки, але зовсім не знав, як важливо піти на лінійку в першому класі найкрасивішою дівчинкою. А Анюта якраз пішла в перший клас і майже тиждень плакала через те, що з таким коротким волоссям гарної зачіски не вийде. Мама постригла ще влітку, щоб зайвий раз не мити і не розчісувати. Отут і довелося Каті допомагати батькові замінювати матір і для себе, і для Анютки, та й для нього самого. Якщо святкову зачіску вдалося зробити за допомогою гарного обідка, то з рештою довелося важче. Але Катя впоралася. До дванадцяти років вона освоїла ведення господарства, виховання дітей у вигляді молодшої сестри на рівні дівчини. Ось тут і з’явилася в житті Каті та Анюти нова мама.

Раїса з чоловіком та трьома дітьми оселилася по сусідству. Будинок кілька років був порожній. Старі господарі перебралися до міста. Нові приїхали із міста. Раїса колись працювала вчителем, але зараз доглядала малюків, молодшій доньці не було ще двох, старшим синам чотири і шість. До того ж у їхньому селі дитячого садка й не було. До того моменту, як вони переїхали до села, чоловік Раїси постійної роботи не мав, жив випадковими заробітками і то з лінню. Все хотів бізнес чи раптове багатство. У проміжках між своїми мріями він любив влаштувати гулянку. Катя бачила з вікна, як щовечора Раїса кілька разів ходить на колонку з великими відрами. Хлопчики старанно допомогли, встигаючи слідом із невеликими відерцями. Молодша дівчинка намагалася не відставати від усіх. Катя дивувалася, коли батько був вдома, нікому з них, ні матері, ні сестрам не доводилося робити по дому важку роботу. Катя бачила, як Раїсі важко, але, не дивлячись на це, жінка намагалася ласкаво підбадьорювати дітей, посміхатися їм та дякувати за допомогу. Катя бачила, як батько насупив брови, якось побачивши процесію з відрами.

Закінчилося тим, що якось увечері молодший із хлопчиків у сльозах прибіг до сусідів.

– Там тато! Свариться з мамою! – вигукував він, показуючи у бік будинку.

Батько побіг за браму. Катя заспокоювала заплаканого хлопчика, не пускаючи його слідом.

– Тихо, тихо, все буде добре, підемо в будинок. – заспокоювала вона.

За півгодини Раїса і діти сиділи на кухні сусідів. Катя з Анюткою розливали чай, діставали з шафи солодощі.

– Тобі не можна до нього повертатися, – Катя чула, як батько розмовляє з Раїсою.

– У нас нікого більше немає. – зітхнула Раїса. – Та навіть якби і був хтось із родичів, не допомогли б. Не заведено у нас так, скаржитися, розлучатися. Мене й заміж видавали, не питали. Хлопців шкода. Проспиться ще й за те, що ти нам допоміг сваритиметься. Але все одно дякую. – подякувала Раїсі.

– Я все залагоджу. – Пообіцяв батько. Він завжди був небагатослівним.

Як батько все залагодив, Катя так і не дізналася, але незабаром чоловік Раїси поїхав. Катя бачила, як за ним приїхала машина, і він, весело привітавшись із водієм, завантажив пару сумок у багажник.

– Що скажете, якщо одружуся з тіткою Раїсою? – Запитав того ж дня батько у Каті з Анюткою.

– Чудово! – зраділа Анютка. – Тьотя Раїса добра. І з хлопцями ми потоваришували.

Батько посміхнувся і перевів погляд на Катю. Катя мовчала. Одна річ допомогти, інша прийняти в сім’ю. Потім вона згадала, як батько дивився на сусідку. Батько хороший, якщо сподобалася йому Раїса, нехай одружується – вирішила Катя.

– Я не проти. – відповіла вона і постаралася посміхнутися.

Насправді Катя не хотіла, щоби хтось сторонній з’явився в їхньому домі. Зайняв місце поряд із батьком. А якщо Раїса ще почне виховувати саму Катю? Катя вже велика, її виховувати не треба. І батькові вона допомагає і за сестрою дивиться – думала Катя. Вже потім вона зрозуміла, що просто переживала, що Раїса займе місце Каті у житті сестри та батька. Спочатку Катя трималася з Раїсою відсторонено, але чемно. А потім занедужала. Занедужала сильно. Уся сім’я була переживала, від Каті не відходили ні на крок і вдень, і вночі. Особливо Раїса. Катя прокинулася рано-вранці, стало трохи краще. Раїса сиділа на підлозі біля ліжка, вона, мабуть, задрімала, цілу ніч просиділа біля Каті. Катя спробувала підвестися. Раїса миттю прокинулася.

– Лежи, лежи. – сказала Раїса. – Вже краще, добре. – шепотіла вона. – Ось компот, попий, тобі треба.

– Ти завжди будеш такою? – Запитала Катя.

– Якою? – Не зрозуміла Раїса.

– Такоб… – Катя не знала, як пояснити. – Ми так довго були нещасливі. А згодом стали щасливими. А зараз ти.

– Можливо, я не зможу замінити вам маму, але я обіцяю, що вас ніколи не ображу. – Раїса зрозуміла, що хвилює Катю.

Катя закрила очі і знову заснула.

Через тиждень, коли Катя зовсім стало краще, вона стояла на кухні і пекла млинці.

– Я що проспала? – Здивувалася, увійшовши, Раїса. З того часу, як вона переїхала, Раїса завжди вставала раніше за всіх і готувала сніданок на велику родину.

– Ні. Це мені набридло лежати. – усміхнулася Катя.

– Допомогти? – посміхнулася у відповідь Раїса. Катя хитнула головою.

– Млинці! – раділи хлопчики, що вже зібралася за великим столом у вітальні. У кухні всім тепер було тісно і сніданки, обіди та вечері перетворилися на маленьке свято, коли стіл накривали у кімнаті.

– Сама приготувала? – похвалив батько.

– Мама допомагала. – відповіла Катя, ставлячи на стіл величезну тарілку. Вона крадькома подивилася на батька. Очі його стали за секунду такими теплими та світлими. Зирнула крадькома і на Раїсу, та у відповідь вдячно кивнула головою, очі були вологими, але щасливими.

Так у Каті з Анюткою знову з’явилася мама. Мама, яка їх любила і яку вони любили. Мама, яка дбала, яка знаходила час, слова та тепло на всіх та для всіх. А ще два братики Максимка і Сергійка, і сестричку Соню. І ось зараз Катя дізналася, що мама занедужала. Скасувавши всі плани, вона їхала додому.

– Катю! – Мама сплеснула руками, побачивши зранку на порозі старшу дочку. – Ти чому не сказала, що приїдеш? Я б суп твій улюлений щавлевий приготувала. – Розгубилася вона.

– А ти чому не сказала, що занедужала? – Катя подивилась на маму. – Що кажуть?

– Ще нічого не підтвердили. Відповідь лише завтра. – Мама винувато опустила очі. – Завтра буде завтра, а сьогодні он яке щастя, ти приїхала. – Мама відразу постаралася перевести тему. Не хотіла, щоб дочка бачила її хвилювання. – Ось усі зрадіють!

Усі були раді. Увечері за вечерею сім’я так само сиділа у вітальні, як за святковим столом. Для всіх це, справді, було свято. І всі намагалися сховати свої переживання за маму. Анюта закінчила інститут та працювала вчителем у місцевій школі. Мама шепнула Каті по секрету, що молодий голова сільської адміністрації, який нещодавно прийняв посаду, поглядає на Ганну з великим інтересом. Максим допомагав батькові вести справи на пилорамі, яку батько налагодив ще кілька років тому. Сергій закінчував школу та планував вступати до юридичної. Соня – мріяла, що стане відомою актрисою, але поки що ходила в школу. Мама нещодавно завела кізок, нарікаючи на те, що діти виросли надто швидко, а онуків чекати ще надто довго, і тепер у неї багато вільного часу.

– В’язати навчилася. Нароблю костюмчиків, тож з кожного по три онуки. – казала вона, підморгуючи батькові. Батько погоджувався, посміхаючись.

Пізнього вечора Катя і мама сиділи на кухні вдвох.

– Тільки не накручуй. Все добре буде. Ось побачиш, що завтра скажуть, що нічого срйозного. – заспокоювала Катя. – А то хто ж онукам костюмчиків нав’яже? – підбадьорювала вона.

– Дочекаєшся від вас онуків. У роботі всі. – махнула рукою мама.

– Дивись, це Віктор. – Катя відкрила на телефоні фото, де вони з Віктором стояли обійнявшись.

– Невже? Красивий! – Похвалила, мама.

– Як дісталася? Все добре? Може, мені все ж таки приїхати? – прочитала мама, розглядаючи фото. – Тут якраз Віктор тобі повідомлення надіслав. Дбайливий.

– Дбайливий. – посміхнувшись, погодилася Катя. І поспішила відповісти, поки Віктор мав зв’язок. Так, тепер вона була впевнена, що саме час розповісти про нього мамі.

Наступного дня Катя поїхала з мамою за резултатами. Не підтвердився. Мама розплакалася. Катя обіймала її, витираючи сльози, що крадькома покотилася.

– Ну от, даремно лише відпустку витратила. – сказала мама.

– Не даремно. – відповіла Катя, і це було правдою.