У Тані з Віктором скоро весілля. Чоловік вирішив поїхати на заробітки. – Зароблю на найкраще весілля, – сказав Віктор і поїхав. Минув тиждень, Віктор писав Тані, як йому важко працювати без вихідних. На початку другого тижня Віктор подзвонив. – Алло, Таня, тут така справа. Вишли мені грошей, – раптом сказав чоловік. – Ти ж на роботі. Навіщо тобі гроші? – здивувалася жінка. – Мені на квиток не вистачає, – тихо відповів Віктор. – На який квиток? – не могла нічого зрозуміти Таня

Таня з Віктором вирішили одружитися. Але на весілля потрібні гроші. Отже треба працювати та заробити. Жити в них є де – Тані квартира від бабусі дісталася. Звичайно і в квартирі ремонт потрібен, але це також гроші.

Плани великі. Весілля. Подорож.Та й на останньому місці ремонт.

Віктор ще й машину хоче. Ну це десь у середині між рештою. Але не на останньому місці.

– Великі у нас плани, давай працювати, відкладати, – сказала Таня.

– Так. Відкладатимемо, – погодився з нею Віктор.

Жити стали разом. Віктор одразу після закінчення інституту переїхав від батьків до Тані. Вони були не проти, Таня дівчина серйозна.

Почали працювати. У Тані вже рік як гарна, постійна робота. Після коледжу одразу вступила заочно в інститут, і почала працювати. Встигає все.

Віктор роботу знайшов. Місяця йому вистачило, щоб зрозуміти – занадто важка ця робота для нього. Потім були пошуки тижнів зо два. І знов робота йому не підійшла. То тяжко, то платять копійки, то начальник не такий. Третя, четверта, п’ята,…

Тривалість роботи ставала дедалі меншою, а пошуки дедалі більшими.

– Ну, і коли вже нормальну роботу знайдеш? – Запитала Таня через півроку безуспішних пошуків.

– Та розумієш, на чужого дядька працювати – не хочеться, – сказав Віктор.

– Це як? – здивувалася Таня.

– Треба своє щось відкрити, – раптом промовив Віктор.

– Ну так відкрий, якщо ти такий розумний. Ще жодної копійки не вклав у наші накопичення, – сказала Таня,

– А скільки в нас вже є? – запитав чоловік.

– Поки що ніскільки, – розвела руками жінка.

– Як це? – здивувався Віктор.

– Ось так. Ми ж домовилися разом збирати. А ти не вкладаєш нічого, – спокійно пояснила Таня.

– Але ж ти працюєш! – вигукнув він.

– Так і ти працював іноді, але навіть хліба не купував, – не витримала Таня.

– Це жіночий обов’язок чоловіка годувати. В нас завжди цим мама займалася.

– А гроші вона на їжу, звідки брала. Чоловік має гроші в будинок приносити.

– Ось і треба свою справу відкрити.

– Ну ти поспішай, бо я вагітна, скоро в декрет піду і не буде за що жити.

– А давай кредит візьмемо. Ось і відкриємо бізнес.

– Шукай роботу. Кредит тобі ніхто не дасть.

Робота знайшлася. Віктор поїхав на заробітки. Однокласник порадив. Платять добре. “Зароблю на все”, – сказав він і поїхав.

Минув тиждень, протягом якого він скаржився Тані, як йому важко. Працювати з 6 ранку до 8 вечора та ще й без вихідних. На початку другого тижня від нього надійшов дзвінок із проханням вислати грошей на квиток.

– На квиток? Куди? Додому? А хто гроші на весілля зароблятиме? А на все інше? – здивувалася Таня.

– Ну, я знайду щось. Тут погано. Погана робота, – пояснив Віктор.

– Все. Або ти працюєш, або весілля не буде, – не витримала Таня.

– Як це? Мені що тут і лишатися? – здивувався чоловік.

– Якщо хочеш, можеш повернутися, але до батьків і за їх рахунок. Все розмова закінчена. Вирішуй щось.

Тані вже давно набридло таке ставлення Віктора до роботи і до неї теж. Таня годуй, грошей вишли, а він у пошуках гарної роботи. А хороша робота ну ніяк не знаходиться.

Віктор образився і перестав дзвонити. А Таня першою дзвонити теж більше не стала.

За два місяці він повернувся додому до мами. Повернувся не один.

Виявляється він усі два місяці жив у цієї жінки, і вона завагітніла. Вона його годувала, одягала і вирішила на собі одружити. Ось і приїхали до мами, розраховуючи жити в неї.

Все це розповіла Тані його мама. Вона прийшла поговорити, бо перед від’їздом Віктор сказав, що Таня чекає на дитину.

– Не вагітна я. Я вже не знала, як його переконати працювати йти, от і сказала. Хотіла якнайкраще, – пояснила Таня мамі Віктора.

– Жаль. Хоч онук був би. Бо тут невідомо. Може, вона вже й до нього вагітна була. Ось я не вірю їй. Навіть не уявляю, що вони будуть робити. Два ледаря. Сплять до обіду.

– Відправляйте їх на роботу, звідки приїхали. Ви звичайно мама. Вам вирішувати.

– Він сказав, що там тяжко працювати. Погана робота.

– Мені він завжди так казав.

– Гаразд. Добре, що хоч поговорили. А то навіть нема з ким словом перекинутися. Ця дедалі більше мовчить. Пробач мого.

– Все добре. Я не ображаюся.

Та й чого на нього ображатися. Бог відвів. Добре, що не одружилися.

На гроші, що відкладала, Таня зробила ремонт у квартирі. Є в неї і молода людина, але навчена гірким досвідом, вона до нього ще придивляється.