Віктор розумів, що влип – весілля не уникнути. І весілля буде через тиждень. Зараз Михайло прийде розповість, хто вона така моя майбутня дружина, – пролунав дверний дзвінок: – Ось і він. – Все, Вікторе, ти влип! – промовив він замість привітання. – Її батько працює в міськвиконкомі. Мати – в ресторані шеф-кухарем. Дядько – в міліції
Віктор розумів, що влип – весілля не уникнути. І весілля буде через тиждень. Так що цей тисяча дев’ятсот вісімдесятий рік залишиться в його пам’яті тим, що він став одруженим чоловіком.
«Відмовитися вже не вдасться. Той майор, який три дні тому підходив, сказав, що «закриє». Краще вже весілля. На обличчя ця Жанна, начебто, нічого. Хоча я її всього три рази бачив … ні, чотири. Четвертий – вчора заяву в ЗАГС подавали.
Пора, двадцять один вже. Рік пройшов, як ми з Михайлом з армії повернулися. Він мене сюди і переманив. Місто, звичайно, не те, що наше село. Та й нікого у мене там не залишилося, крім тітки. І та рада, що від мене позбулася. Тут є робота. Кімнату в гуртожитку дали на двох із другом
Зараз Михайло прийде розповість, хто вона така моя майбутня дружина, – пролунав дверний дзвінок: – Ось і він .
– Все, Вікторе, ти влип! – промовив він замість привітання. – Її батько працює в міськвиконкомі. Мати – в ресторані шеф-кухарем. Дядько – в міліції.
– Та-ак …, – задумливо закивав головою Віктор.
– До речі, ця твоя Жанна … Як би тобі це сказати …
– Це я вже здогадався, – важко зітхнувши, перебив наречений.
– Ось вони і намагаються її швидше заміж віддати.
– Зрозумів і це.
– Що думаєш робити?
– Одружуватися. Виходу немає. Свідком підеш? Ми вже і заяву подали.
– Звичайно, піду! – Михайло розсміявся. – Ми ж з тобою друзі. Треба до весілля готуватися.
– Ну ні! – похитав головою Віктор. – Їм весілля потрібна – нехай вони і готуються. Я палець об палець не вдарю. Копійки не витрачу.
***
Вранці Віктор прийшов на роботу. Працював він на величезній торговій базі вантажником в овочевому складі. Цілий день тягав мішки з картоплею та морквою.
Тільки прийшов, як до нього підбіг начальник складу:
– Антонов, бігом до директора бази!
– Йому я навіщо? – Віктор знизав плечима.
Дійсно, навіщо директору простий вантажник, яких на базі не менше сотні.
Зайшов до кабінету.
– Викликали? – Віктор навіть ім’я та по батькові великого начальника не запам’ятав.
– Вікторе, ось навіщо я тебе викликав. Працівник ти хороший, розумний, – директор зробив паузу. – Хочу поставити тебе бригадиром на склад кондитерських виробів. Не проти?
На склад кондитерських виробів, та ще бригадиром ?! Віктор був, звичайно, не проти. Це не мішки з картоплею тягати. Але за які заслуги? У «хороших» і «розумних» він тут, явно, не числився.
– Так ти згоден? – перепитав директор.
– Згоден! – твердо відповів Віктор.
І ось Віктор вже на новому складі. Тут чистіше і запах приємний, не те, що у них на овочевому. Шоколад і цукерки прямо на підлозі валяються, як у них картопля.
Начальник складу докладно пояснив, що він повинен робити, познайомив з бригадою і пішов. Тут один з його підлеглих підійшов:
– Сідай, бригадир, чай пити!
Сів Віктор за стіл. А на столі яких тільки солодощів немає. Але чомусь ніхто їх навіть не чіпає. Схоже, його вантажники навіть цукор собі в чай не додали. Тут один з них розсміявся:
– Ти, бригадир, давай їж скільки зможеш. Нам всі ці солодощі давно приїлися.
Після чаювання до Віктора якийсь хлопець його віку підійшов, простягнув руку для вітання і запитав:
– Ти Віктор Антонов?
– Ну, – Віктор потиснув йому руку.
– Я секретар комсомольської організації нашої бази. Звати – Микола. Мені сказали тебе в комсомол прийняти.
– Мене в комсомол?
Віктор пам’ятав, коли він навчався в школі в сьомому-восьмому класі, його однокласників всіх в комсомол приймали. Про нього, звичайно, тоді й мови не було. А тут, після армії – в комсомол! А секретар продовжив:
– Ось тобі листок, пиши заяву.
Чомусь відчув Віктор, що краще вступити в цей самий комсомол. А то раптом назад в овочевий склад вантажником переведуть. Написав заяву. Забрав його секретар і каже:
– У тебе освіта всього вісім класів – тобі вчитися треба. Пиши заяву в вечірню школу. Вона недалеко від нашої бази. Зараз разом і сходимо.
Відчув Віктор, що навколо нього якісь справи затіваються, дивні і незрозумілі. Але заяву все ж написав.
Сходили в обід в вечірню школу. Директор цієї школи заяву забрав і сказав, що тепер він учень дев’ятого класу. Розповів, коли почнуться заняття. Додав, щоб він атестат про восьмирічну освіту приніс.
На наступний день Віктора і в комсомол прийняли.
Після роботи його наречена зустріла. Поцілувала в щоку:
– Вікторе, пішли до нас! З мамою познайомишся. Вона тобі там щось приготувала.
Приїхали до майбутньої тещі на таксі. Зайшли в квартиру. А квартира чотирикімнатна. Меблі красива. На стінах килими. Хлопець зняв черевики, а під ними шкарпетки з дірками.
Назустріч жінка вийшла, така огрядна, красиво одягнена:
– Ну, привіт зятьок!
– Вітаю!
– Звати мене поки будеш Дарина Михайлівна, потім – подивимося, – і тут вона побачила ці самі дірки, посміхнулася і сказала. – Шкарпетки свої знімай і проходь в кімнату!
В кімнаті сиділа ще одна жінка, а поруч лежав красивий чорний костюм.
– Так, – скомандувала майбутня теща. – Зараз ми виходимо. Ти одягаєш цю сорочку, шкарпетки, костюм і черевики.
І вони вийшли.
Віктор відчув себе маленькою дитиною, за якою все вирішують інші. А ще він відчув, ніби його готують до життя в іншому світі. Переодягнувся. До нього підійшла, та інша жінка, як він зрозумів кравчиня, і стала, щось чаклувати над його костюмом. А Дарина Михайлівна стояла осторонь і з посмішкою дивилася на це.
Після того, як костюм став ідеально сидіти на Вікторовій фігурі, його запросили вечеряти.
Якраз майбутній тесть з роботи прийшов. Усміхнувся поблажливо:
– Ну, привіт, зять!
– Вітаю! – і Віктор щосили стиснув йому руку.
– О! Так ти сильний хлопець! – чоловік схвально поплескав його по плечу. – Поки звертайся до мене дядько Ігор. Потім – видно буде. Пішли вечеряти!
Якщо сказати, що всі страви були смачні – це нічого не сказати. Віктор подібного ніколи не пробував і навіть не підозрював, що існує така смакота.
Повернувся в свій гуртожиток пізно. Михайло спати лягав:
– Де ти ходиш? – пробурчав він.
– У майбутньої тещі в гостях був.
– Я тобі там макарони залишив. Їж! Правда, вони холодні.
Але макаронів Віктору не хотілося, ні холодних, ні гарячих.
***
У турботах і клопотах пролетів тиждень. Настала субота. З ранку до їх гуртожитку під’їхала, нова «Волга» білого кольору, прикрашена стрічками і з кільцями вгорі. Віктор з Михайлом були готові до приїзду весільної машини. Але, щоб нова «Волга» …
З машини вийшов водій і якийсь чоловік. Привітався і простягнув нареченому якийсь листочок:
– Ось, приблизно, що ти повинен говорити, – простягнув перегнуту пачку грошей. – Це наречену викуповувати.
Пояснив все нареченому і свідку, і вони поїхали за нареченою.
***
Все було красиво. «Викупили» наречену. Поїхали в ЗАГС. Там теж все було урочисто і красиво: квіти, музика, фотограф, який фотографував на кольорову плівку. Довго каталися по місту і приїхали …
Приїхали в найдорожчий ресторан міста. Ось чого вже Віктор, точно, не очікував, що його весілля буде тут проходити. А як все оформлено! А як столи накриті! Які високі гості! А які подарунки!
Коли урочиста частина була закінчена і всі традиції дотримані. Його тесть, який стояв осторонь з якимось чоловіком, покликав нареченого:
– Віктор, ось Олег Петрович, голова міськвиконкому, хоче з тобою познайомитися.
– Привіт! – той простягнув руку.
– Вітаю! – і хлопець міцно її стиснув.
– Ну, Ігор Олександрович, я тобі заздрю, – з поблажливою посмішкою сказав голова. – Дочка красуня, скромниця. Зять – богатир.
– Він у мене з народу. На базі працює. Комсомолець, недавно бригадиром поставили.
– Ігор Олександрович, – розсміявс начальник, – вся міська торгівля в твоїх руках, а ти свого зятя в простих бригадирах тримаєш.
– Всьому свій час, Олег Петрович, – по-діловому став міркувати тесть Віктора. – підучиться, досвіду набереться …
– Ну, суворий ти з ними! І квартиру тільки однокімнатну вибив. Міг би і двокімнатну.
– Ми з дружиною давно про онуків мріємо. Ось як перший з’явиться, я до вас, Олег Петрович, з цього питання обов’язково підійду.
Про квартиру Віктор нічого не зрозумів.
***
Але після весілля їх привезли в нову квартиру, де вже стояло ліжко, шафа. На стіні килим, на підлозі килим. Занесли весільні подарунки.
– Це що? – здивовано запитав Віктор у молодої дружини, коли вони залишилися одні.
– Це тепер наше життя! – радісно посміхнулася Жанна.
«Але ж все непогано! Хіба я міг мріяти про таке життя? – подумав Віктор, але тут в голову прийшла інша думка. – А любов? Кохання…”
І раптом, несподівано навіть для себе, Віктор підняв радісно усміхнену дружину на руки і закрутив по кімнаті.