Як же я втомилася! – з сумом промовила Олена, закінчивши з прасуванням білизни. Сіла на табуретку в невеликій кухоньці і заплакала. На годиннику вже було 12 ночі, а їй ще потрібно було зварити суп на обід для чоловіка. – Ти чого тут каструлями тарабаниш? Дай поспати, мені завтра на роботу! – відчитав Олену чоловік, виходячи з кімнати
– Як же я втомилася! – з сумом промовила Олена, закінчивши з прасуванням білизни. Сіла на табуретку в невеликій кухоньці і заплакала. На годиннику вже було 12 ночі, а їй ще потрібно було зварити суп на обід для чоловіка. Сама вона обідала на роботі.
Їй було 30 років. Все що вона мала, це 11-річний син, чоловік і однокімнатна квартира, взята в іпотеку. Ні рідних, ні друзів у неї не було. Чоловік в домашніх справах Олені не допомагав.
– Це все жіночі обов’язки, їх повинна робити дружина! – гордо заявляв він. Так він їй і в чоловічих не допомагав, йому ніколи: у нього робота і хобі – комп’ютерні ігри. Забити цвях – дружина, полагодити сантехніку теж вона, навіть меблі збирала сама …
Обидва працювали на заводі. Він в цеху, а вона економістом. Заробіток у них був рівноцінним.
– Ти чого тут каструлями тарабаниш? Дай поспати, мені завтра на роботу! – відчитав Олену чоловік, виходячи з кімнати.
– Я тобі обід готую! Ти ж у нас тільки домашню їжу їси! І, якщо що, мені теж завтра на роботу! – сердито відповіла дівчина.
– Чого ти зла така! Голодна чи що?
– Ні, не голодна, просто втомилася дуже і теж спати хочу!
– Ой, не починай цю пісню! Робота у неї … Не мішки тягаєш! Сидить весь день, то чай п’є з пряниками! Он рознесло як! Хоч би схудла трошки …
– А сам-то, вже років сім, як живіт відростив!
– Для чоловіків невеликий животик – це ознака респектабельності. А для жінки – позорище! Гаразд я пішов спати. Тихіше тут, а то пацана разбудишь.
Двері за ним зачинилися, чоловік пішов спати.
А вона залишилася зі своїми думками.
– До чого я дожилася! Я ще молода, а витрачаю своє життя на якогось .… Син, теж хороший, на тата дивиться, стає таким же. Раніше, хоч допомагав, а зараз … руки опускаються. Кинути б усе … Ех … не зможу …
Олена закінчила зі своїм справами вже ближче до першої години ночі.
На наступний день на роботі вона була сама не своя після вчорашньої розмови з чоловіком. Та й ранок не склалося: чоловік з сином накричали на неї, за те, що ввечері не встигла помити їх взуття …
– Чому така сумна сидиш? – запитала її колега Марія.
– Так, домашні справи дістали, нічого не встигаю, і отримую за це, – сумно відповіла дівчина.
– Ой, забий ти на все! Відпочиньте. Сходи куди-небудь.
– Куди? Та й на що? Сама знаєш, на нашу зарплату не розгуляєшся.
– А ти поменше витрачай на своїх телепнів! Синочок твій коханий не розвалиться, якщо ти йому не купиш черговий телефон.
– Я йому обіцяла …
– Нехай батько купує, А ти на себе ці гроші витратять.
– Це не чесно.
– Не чесно, коли вони тебе за людину не вважають, і як прислугу сприймають! Вдячності ти все одно не дочекаєшся.
У мене є подруга знайома, вона в фітнес-центрі працює, якщо хочеш, я абонемент дістану дешево. Можу, до речі, тобі компанію скласти.
-Ти теж, натякаєш, що я набрала зайвого, так?
– Так ні. Шкода мені тебе. Треба рятувати. Я, між іншим, тобі віддячити хочу. Коли я прийшла зеленим дівчиськом, тільки ти мені допомагала, хоча у тебе самої роботи хоч греблю гати. Ну, згодна?
– Ні, у мене сім’я. Що я їм скажу?
– Скажи, що взяла роботу додаткову. І все.
– Ну, можна спробувати. А ти зі мною точно підеш?
– Звісно. Ура! З понеділка почнемо!
У понеділок після роботи Олена з колегою вирушили на заняття.
– Вище ніс, подруга! Соромитися не треба. Ти прийшла сюди за гарним тілом, – підбадьорювала Марія.
– Я так багато набрала зайвого, та й одяг на мені старенький, дешевий. А тут всі такі стрункі і яскраві, – ніяковіла дівчина.
– Не така ти. Тобі кілограм п’ять скинути і буде все ОКЕЙ! А форму ти можеш в цю зарплату купити: нашому відділу премію обіцяли.
-Але, у мене ж сім’я … і …
– Треба любити себе! Ці егоїсти зовсім тебе знецінили. Розслабся. Життя одне.
– Може ти і права …
Олена послухала поради своєї подруги. Стала цінувати себе, навчилася гідно відповідати чоловікові і синові на їх випади. Знайшла собі хороший підробіток, де платили хороші гроші.
Через півроку постійних тренувань Олена підтягла фігуру і схудла, а в очах з’явився завзятий вогник. З’явилася впевненість в собі і своїх силах.
І вона зважилася на більше: на розлучення. На розлучення з чоловіком, який був для неї баластом.
– Олено, признавайся, ти закохалася? – поцікавилася подруга.
– Не вгадала. Я сьогодні подала на розлучення!
– Як?
– Так, прийшла в ЗАГС і написала заяву.
– Оце так поворот! А чоловік в курсі?
– Ще ні, але скоро дізнається.
– Ну ти смілива! Молодець! Як ти зважилася?
– Просто зрозуміла, що ця людина тягне мене вниз і смокче з мене життєві сили.
– А дитина?
– Зі мною залишиться. Буду перевиховати, поки не пізно.
– А іпотека?
– Іпотеку я на себе візьму. На другій роботі обіцяли підвищення, ну і зарплату відповідну, думаю, що через рік зможу повністю закрити кредит.
– Ух ти! Рада за тебе! Розумничка!
Чоловік Олени, звичайно, нічого не здогадувався про плани дружини. Вона оголосила про свої плани в цей же вечір. Чоловік розізлився не на жарт:
– Коханця знайшла?
– Ні, просто хочу іншого життя! Втомилася за вами прати, та прибирати!
– Втомилася вона! Моя мама за чотирма прибирала і прала …
– І де вона? Немає давно …
– Ну, просто рано пішла. У кожного своя доля!
– Рано пішла ?! Так, вона бідолаха, від такого життя і пішла. Від вас допомоги ніякої не було, тільки запити …
– Размова ні про що! Хочеш розлучення, буде тобі розлучення. Сина можеш собі залишити, разом з іпотекою, д*ра!
Через місяць вони розлучилися. Вже колишній чоловік переїхав жити до брата в квартиру матері. А Олена залишилася в іпотечній квартирі. Кредит на житло швидко закрила. Син потрохи став допомагати матарі, та змінив до неї своє ставлення.
Через півроку пішла з заводу на іншу більш престижну і добре оплачувану роботу. Там вона зустріла молодого чоловіка, який був на 4 роки молодший за неї. У них зав’язалися стосунки.