Як же ви будете жити? Адже тобі потрібно вчитися! А якщо дитина? – голосила Анна Василівна в трубку синові. Коли єдиний син Анни Василівни, Руслан, вступив до університету, радості і гордості її не було меж. А тут така новина. Руслан повідомив матері, що він одружився
-Ви хоч не народжуйте поки що! – промовила Анна Василівна, оглядаючи невістку з голови до ніг.
Дівчина опустила очі і почервоніла, що навело жінку на нерадісні думки.
Коли єдиний син Анни Василівни, Руслан, вступив до Київського університету, радості і гордості її не було меж. Вона ні на хвилину не сумнівалася, що там, в столиці, він добре влаштується і, завдяки своїй зовнішності, розуму і доброму вихованню, знайде собі подружку-киянку, яка стане його дружиною.
Руслан дійсно познайомився з дівчиною. Але вона виявилася з такого далекого села, що страшно подумати! До того ж, дівчина не вчилася, а працювала.
“Ну нічого! Освоється Руслан і кине цю свою сільську дівчину. Знайде дівчину з пристойної сім’ї!” – втішала себе Анна Василівна.
Але Руслан продовжував зустрічатися з Оксаною. І ось зовсім недавно він повідомив матері, що вони стали чоловіком і дружиною.
-Як же ви будете жити? Адже тобі потрібно вчитися! А якщо дитина? Ти загубиш свою молодість і кар’єру! – голосила Анна Василівна в трубку синові.
-Мамо, все в порядку! Я буду підробляти після навчання.
-Яке підробляти? Тобі вчитися потрібно!
-Одне іншому не заважає.
-Ще й як заважає! А де ви жити будете?
-Ми зняли невелику квартирку недалеко від інституту. Мамо, не переживай! Моя стипендія і зарплата плюс Оксани зарплата – ми проживемо!
-Та що може заробити твоя неосвічена Оксана? – в розпачі вигукнула Анна Василівна. Повисла пауза.
-Мамо, надалі так більше не називай мою дружину! – холодно кинув Руслан і, попрощавшись, відключився.
І ось вони стояли на порозі будинку і радісно посміхалися. Анна Василівна пишалася своїм будинком, який побудував її чоловік, батько Руслана. Він був великим, двоповерховим, з великою терасою і садом. Сюди не соромно було привести і столичну гостю. Але зараз Анні Василівні хвалитися було ні перед ким.
-Анна Василівна, це вам, від чистого серця! – скромно посміхнулася Оксана і простягнула невеличкий пакунок.
-Спасибі, я потім подивлюся, – Анна Василівна недбало відклала подарунок на комод, – проходьте.
Новоспечена свекруха не стала втомлювати себе готуванням, запропонувала вчорашній суп і чай.
-Дякую, мамо. Ми поїли в поїзді, – процідив крізь зуби Руслан. Він не очікував такої зустрічі від матері, яка його дуже сильно любила. Невже їй настільки не сподобалася Оксана, що вона готова посваритися з сином?
Знаєш, мамо, ми, напевно поїдемо, – сказав Руслан через півгодини напівмовчання.
-Ви їхали цілу ніч, щоб посидіти у мене пару годин? – гордовито підняла брову Анна Василівна і презирливо глянула на Оксану.
-Я бачу, що ти нам не рада. Вибач, що потривожили! – Руслан встав, за ним піднялася зі стільця і дружина.
-Ну що ж! Воля ваша! – промовила Анна Василівна і стиснула губи. Вона вийшла за молодими в коридор і, немов ненавмисно, змахнула подарунок невістки на підлогу. Від падіння красивий папір порвався і з згортка випало щось повітряне і ніжне. Інстинктивно жінка нахилилася і підняла річ. Це виявилася вовняна шаль, в’язана складним малюнком, дуже легка і м’яка.
-Яка чарівна річ! – не зуміла приховати своє захоплення Анна Василівна. – Де ви її взяли? Вона, напевно, дуже дорога!
-Це зв’язала Оксана, спеціально для тебе, – холодно вимовив Руслан, – вона взагалі дуже добре в’яже і у неї багато замовлень на її роботи. І так, її в’язання дуже дорого коштує! – кинув він вже на порозі і, взявши дружину за руку, вийшов за двері. Анна Василівна довго стояла, втупившись на зачинені двері. Потім схопила шаль і помчала до сусідки.
-Зіно! – вигукнула вона, тільки-но переступивши поріг. – Глянь! Що це?
На її вигуки вибігла її подруга Зіна і дочка Зіни, Світлана. Вони в усі очі розглядали шаль в руках Анни Василівни.
-Ви знаєте, Анно Василівно, десь я вже зустрічала подібні речі, – задумливо промовила Світлана, – а! Згадала! Я коли брала інтерв’ю у нашого мера, його дружина сиділа поруч в подібній кофтині. Я ще подумала: треба ж так майстерно зв’язати річ! Відразу видно – другої такої немає! Я тоді, після інтерв’ю, поцікавилася у Аліни Семенівни, де вона її придбала. Виявилося, замовила по інтернету в однієї дівчини. І навіть посилання мені на неї дала. А давайте подивимося!
Вся трійця кинулася до комп’ютера. Через пару хвилин Анна Василівна здивовано розглядала фотографію своєї невістки та альбоми з її роботами. Дівчина виявилася чарівницею!
Весь вечір Анна Василівна ходила по будинку, лаючи себе за недалекоглядність. Ну що їй варто було прикинутися, що вона рада одруженню сина! Адже ось як вийшло! Цілий тиждень Анна Василівна мучилася сумнівами і будувала плани. Нарешті, взяла мобільний телефон і набрала номер сина.
-Привіт дорогий! – почала вона як ні в чому не бувало. Син прохолодно привітався. – Ти знаєш, мені призначили обстеження і я змушена поїхати в Київ. Можна до тебе на пару днів?
-Добре, – після недовгих роздумів відповів Руслан, – скинеш мені дату приїзду і номер поїзда.
___________________________________________
-Оксана, я тут вам дечого домашнього привезла. Ти б виклала в холодильник або ще куди. А то зіпсується! – Анна Василівна у всю посміхалася здивованій невістці.
-Ви вже вибачте мене, нерозумну! – нервово крутячи в руках чашку з чаєм вимовила Анна Василівна. На відміну від неї, невістка її зустріла привітно: накрила святковий стіл, спекла пиріг. – Я не очікувала, що єдиний син раптом полюбить ще когось крім мене!
-Ну що ви! – посміхнулася Оксана. – Ми все розуміємо! – Вона подивилася на чоловіка. Його напруга, пов’язана з несподіваним приїздом матері, почала спадати.
Коли на наступний день Анна Василівна прокинулася, син вже пішов на заняття. У маленькій квартирці було тихо. Оксана сиділа на кухні в невеликому кріслі і в’язала.
-Добрий ранок! – посміхнулася вона свекрусі. – Снідати будете?
-Із задоволенням! А ти зі мною поїсиш?
-Якщо тільки чай. Я тепер не снідаю …
-Даремно! Сніданок – найважливіший прийом їжі! – повчально промовила Анна Василівна і, діставши з холодильника сир і ковбасу, почала їх нарізати. Несподівано Оксана схопилася з свого місця і втекла. Повернулася вона через кілька хвилин. Обличчя її було бліде, руки тремтіли.
-Вибачте, – мовила дівчина. Анна Василівна строго глянула на Оксану і сказала:
-Ти б хоч попередила мене – я б не стала, не спитавшись господарювати.
-Та нічого страшного! Я зазвичай хусточкою закриваюсь, щоб не помічати запахи, а тут не встигла. Це пройде і через пару годин все буде нормально. Тільки вранці ось таке ….
Коли ввечері Руслан повернувся додому, то, на свій подив, виявив таку картину: його мати і дружина, схиливши голови, в’язали. Дружина чергове замовлення, а мама – маленькі пінетки.