Таня з Миколою повернулися додому пізно увечері. На порозі їх зустріла Ірина Павлівна. – Таня, до тебе прийшов гість, – сказала свекруха. – Гість? – Здивувалася Тетяна. – До мене? В такий час? – Він на кухні, – сказала Ірина Павлівна. – Вечеряє. – Хто вечеряє, мамо? – поцікавився Микола. – Іван, – відповіла Ірина Павлівна. Почувши це ім’я, Тетяна застигла. – Тільки не це, – тихо сказала жінка

– Мамо! – вигукнув Микола з коридору. – Ти мій телефон не бачила?

Ірина Павлівна вийшла з кухні.

– А куди ти його поклав? – спитала вона.

– Та тут він лежав, – відповів Микола, – на тумбочці. Куди він міг подітися?

– Може, він не в коридорі? – спитала Ірина Павлівна.

– Я скрізь подивився, – сказав Микола. – Але я точно знаю, що півгодини тому він лежав на цій самій тумбочці. Я сам його сюди поклав. Відразу після сніданку.

– Може, Тетяна його взяла? – Запитала мама.

Микола застиг на місці.

– Тетяна? – здивованим голосом промовив Микола. – Але… Цього ще тільки не вистачало…

Ірина Павлівна знизала плечима.

– Помилково, мабуть? – припустила вона. – Зателефонуй їй, – порадила Ірина Павлівна і простягла синові свій телефон.

Він був вимкнений, коли я поклав його на тумбочку, – подумав Микола. – Але спробувати можна. Раптом вона його ввімкнула.

Микола набрав номер свого телефону. Телефон було вимкнено.

– Тетяні подзвоню, – сказав Микола.

Він подзвонив дружині. Її телефон також вимкнено.

– Що ж робити, – тихо сказав Микола. – Я знав, що рано чи пізно, все саме цим і закінчиться. Ну чому мені так не щастить, мамо? І треба було такому статися. Саме сьогодні.

Ірина Павлівна дивилася на сина і не впізнавала його. Вона зрозуміла, що сталося щось справді погане! Щось непоправне! Вона почала переживати за сина.

– Може, все ще владнається, синку? – сказала Ірина Павлівна. – Може, не все так погано, і не треба хвилюватися раніше?

Микола у відповідь лише похмуро посміхнувся і вийшов із квартири.

– Боже мій, – сказала Ірина Павлівна, зачиняючи за сином двері. – Цього нам зараз тільки не вистачало. І саме зараз? Коли все так добре.

Микола одружився з Тетяною три з лишком роки тому, коли йому було вже тридцять. І цей шлюб Ірина Павлівна вважала не просто щасливою подією в житті Миколи, а в прямому розумінні – для нього порятунком. В невістці своїй вона душі не чула.

На думку Ірини Павлівни, спосіб життя, який вів Микола до одруження з Тетяною, інакше як поганим, назвати було не можна. Поруч із ним постійно були якісь сумнівні жінки, які серйозно непокоїли Ірину Павлівну своєю поведінкою.

Чи намагалася Ірина Павлівна хоч якось вплинути на сина, переконати його змінити спосіб життя? Намагалася, звичайно. Але, що толку?

Але її переживання розвіялися, як тільки у житті Миколи з’явилася Тетяна.

– Мила, чудова дівчинка! Не те, що всі ці, які були до неї! – говорила про Тетяну Ірина Павлівна. – А як вона говорить! А її вчинки, її поведінка! Не те що у цих! У Тані одразу бачиш чесну та порядну жінку. З неї вийшла б чудова дружина для Миколи. Як йому пощастило, що він її зустрів.

Чи кохав Микола Тетяну? Ну, що означає в цьому випадку «кохав»? Тетяна подобалася Миколі. Можна навіть сказати, що дуже подобалася. Інакше б він із нею й не зустрічався. Але чи кохав він її? Складне питання.

Тетяна була однією з багатьох, з ким Микола зустрічався. Але що з того? Він з багатьма зустрічався, хто подобався йому не менше, а може, й більше. Але про одруження не йшлося. І, напевно, з Тетяною було б так само, вони незабаром розлучилися, якби вона не повідомила Миколі, що чекає дитину.

Найголовніша відмінність Тетяни від інших жінок, з якими зустрічався Микола, було те, що вона зробила все можливе, щоб сподобатися його мамі. І зробила вона це дуже вдало.

Інші жінки Миколи, які були до Тетяни, просто не помічали Ірину Павлівну. Навіть коли ночували у неї в будинку. Ні «Доброго дня», ні «До побачення».

А ось Таня не така була. І привітається, і порозмовляє. І охоче допоможе у чому завгодно. Свого житла у Тані не було. Вона приїхала до міста вчитися з далекого маленького містечка. Жила у гуртожитку. А коли почала зустрічатися з Миколою, то переїхала до нього та до його мами.

І чи не з першого дня Тетяна взяла на себе весь домашній клопіт, пов’язаний із прибиранням, пранням, готуванням і так далі.

Ірина Павлівна тільки й могла, що дивуватися та руками розводити. Ірина Павлівна почала мріяти тільки про одне, щоб у Тані та її  сина все б склалася. Дуже хотіла Ірина Павлівна, щоб Микола одружився з Тетяною.

А тут Таня повідомляє, що мамою скоро буде. Вона Ірині Павлівні повідомила про це навіть раніше ніж Миколі.

– Ти ж, моя доню, – радісно вигукнула Ірина Павлівна. – Ну яка ж ти розумниця. А я все думаю, як долю сина влаштувати, а ти вже вирішила.

Ірина Павлівна не сумнівалася у порядності свого сина. От і вийшло так, що Микола одружився з Тетяною тільки тому, що та дуже сподобалася Ірині Павлівні і чекала на дитину.

Чи кохав він її? Судіть самі.

Одружитися він, звичайно, одружився, але щодо кохання все було не ясно. Як сам собі казав Микола, йому тепер не залишається нічого іншого, як покохати її. Тому що вона тепер його дружина, а незабаром стане і мамою дитини.

І ось тепер, коли вже минуло більше трьох років після весілля, коли дитині – синочку – було два з половиною роки, Тетяна взяла телефон чоловіка, поспіхом йдучи на роботу.

Ірина Павлівна не сумнівалася, що в цьому телефоні Таня обов’язково виявить, якісь повідомлення від жінок.

– А інакше, – думала Ірина Павлівна, – чого йому так було переживати. І щасливому шлюбу кінець. Тому що Таня – не та жінка, яка житиме зі зрадником і ошуканцем.

І ось коли Ірина Павлівна думала, як удопомогти сину від неминучого розлучення, вона виявила під диваном у вітальні телефон.

– Так ось він, – радісно вигукнула Ірина Павлівна.

Але, розглянувши телефон, Ірина Павлівна зрозуміла, що це телефон не Миколи, а Тетяни.

– Отже, Тетяна взяла його телефон замість свого, – подумала Ірина Павлівна. – Вона просто їх переплутала.

Ірина Павлівна задумалася. Вона пішла до дитячої кімнати, щоб перевірити онука, а заразом вирішити, що їй робити далі.

А в цей час Тетяна виявила, що прихопила телефон чоловіка.

– Спокійно, Таня! – сказала вона собі. – Тільки спокійно. Поки що нічого поганого не сталося. Мій телефон швидше за все у вітальні. Зараз повернуся і візьму його. Вона навіть не почала включати телефон чоловіка, а одразу поїхала додому.

Вона увійшла до квартири. Назустріч їй вийшла Ірина Павлівна.

– Таня? – здивувалася Ірина Павлівна. – Чому ти повернулася?

– Уявляєте, Ірино Павлівно, телефон забула, – спокійно відповіла Тетя. – взяла телефон Миколи замість свого.

Ірина Павлівна у відповідь тільки посміхнулася і знизала плечима.

– Він, мабуть, у вітальні, – сказала Тетяна.

Тетяна одразу знайшла свій телефон під диваном. Переконалася, що він вимкнений, полегшено зітхнула і вийшла до коридору.

– Ось телефон Миколи, – сказала вона. – А мені час.

Ірина Павлівна у відповідь знову лише усміхнулася, але нічого не сказала.

Приблизно за годину додому прийшов Микола, сподіваючись, що Тетяна повернула його телефон.

Справа в тому, що в його телефоні були відомості для дуже важливого клієнта, з яким у Миколи сьогодні призначено зустріч і якому Микола і мав їх передати. Зустріч була призначена на ранок і на Миколу чекали великі неприємності у випадку, якщо ці відомості не були б надані клієнту вчасно. Але! Сталося якесь диво, і зустріч із важливим клієнтом перенесли на вечір.

Від радості, що його телефон знову з ним, Микола поцілував маму та вибіг із квартири. А Ірина Павлівна всерйоз задумалася.

Наступного дня Микола та Тетяна пізно увечері повернулися додому з кіно.

– Таня, до тебе прийшов гість, – сказала Ірина Павлівна.

– Гість? – Здивувалася Тетяна. – До мене? В такий час?

– Він на кухні, – сказала Ірина Павлівна. – Вечеряє.

– Хто вечеряє, мамо? – поцікавився Микола.

– Іван, – відповіла Ірина Павлівна.

Почувши це ім’я, Тетяна застигла.

– Ну, що ж ви стоїте у коридорі, – сказала Ірина Павлівна. – Ідіть на кухню.

Іван приїхав дві години тому. Він сміливо увійшов у квартиру, озирнувся, зняв пальто і тільки після цього вирішив уважніше розглянути Ірину Павлівну, яка й впустила його до квартири.

– Ти хто? – поцікавився Іван.

– Я хатня робітниця, – відповіла Ірина Павлівна.

– Що за нісенітниця? – Вигукнув Іван. – Яка ще хатня робітниця? А Тетяна де? Чому вона не зустрічає мене?

– На роботі, – відповіла Ірина Павлівна. – Просила мене про Вас подбати.

– Де мій син? – запитав Іван.

– Спить. У себе в кімнаті, – відповіла Ірина Павлівна. – Розбудити?

– Не треба будити, – сказав Іван. – Потім. Їсти хочу.

– Проходьте на кухню, – сказала Ірина Павлівна. – Там повечеряєте. Таня скоро прийде.

Іван вже ситно повечеряв і пив чай, коли на кухню увійшли Тетяна та Микола.

– Ви хто? – поцікавився Микола, з цікавістю дивлячись на Івана.

– А це, – сказала Ірина Павлівна, яка теж прийшла на кухню, – Іван. Він приїхав сюди жити.

– Як жити? – Не зрозумів Микола.

– Назовсім, – відповіла Ірина Павлівна.

Микола нічого не міг збагнути. Він глянув на дружину. Тетяна мовчала, притулившись до стіни і заплющивши очі.

– Іван отримав повідомлення від Тетяни, що їхній план повністю вдався, – сказала Ірина Павлівна. – Що ця квартира тепер належить їм і можна спокійно приїжджати.

– Я нікому не надсилала жодних повідомлень, – тихо промовила Тетяна.

– Правильно, – погодилася Ірина Павлівна. – Ці повідомлення надсилала я. Із твого телефону. Коли ти його випадково забула вдома, я ввімкнула його, щоб подзвонити тобі і сказати, що телефон знайшовся. Але на телефон почали надходити повідомлення. – Вона вказала на Івана. – Він цікавився, коли Тетяна розлучиться зі своїм чоловіком і вирішить питання з житлом, тому що він втомився чекати. І йому не подобається, що його дитину виховують чужі люди.

– Те, що Ви зробили, Ірино Павлівно, – сказала Тетяна, – це некрасиво. Могли б просто все мені сказати, і я пішла б. Навіщо влаштовувати цю сцену?

– Не могла втриматись, – сказала Ірина Павлівна.

– А ти чому мовчиш? – сказала Тетяна до Миколи. – Скажи хоч щось.

– Що наприклад? – Не зрозумів Микола.

– Що ти за цей час полюбив нашого сина і заради нього готовий мені все пробачити. Що тобі нестерпна навіть думка, що поряд зі мною буде інший чоловік, – вигукувала Тетяна, а Микола з байдуже дивився на неї. – Та зроби хоч щось. Тільки не будь таким спокійним!

– Ти заспокоїлася? – спитав він.

– Так, – відповіла Тетяна тихим голосом.

Вона глянула на чоловіка. Її очі були сповнені сліз.

Іван хотів у цей час щось сказати, але не встиг.

– Миколо, пробач мені, – сказала Тетяна, яка ще на щось сподівалася і вірила, що ще все можна виправити.

Микола трохи подумав.

– Що з тобою робити, – сказав він. – Звичайно, я прощаю тебе.

– Це правда? – вигукнула Тетяна.

– Ну а чому ні? – просто відповів Микола. – Зрештою, у нас сім’я, дитина.

Іван знову спробував щось сказати, але в нього знову не вийшло.

– Синку? –  промовила Ірина Павлівна. – Невже ти… Після цього…

– Мамо! – суворо сказав Микола, але пом’якшив тон. – Будемо добрішими до людей.

– Але… – Ірина Павлівна не розуміла, що діється із сином.

– Отже, мені не треба нікуди йти? – сказала Тетяна. – Ти прощаєш мене?

– Вже пробачив, – відповів Микола.

– А я? – тихо промовив Іван. – Що мені робити?

– І Ви також залишайтесь, – спокійно сказав Микола.

– Тобто? – Не зрозумів Іван.

– Що не зрозумілого? – спитав Микола. – Ви ж прийшли в цей будинок, щоб тут залишитися назавжди? Так?

– Так, – погодився Іван. – Але через те, що сталося, я думав, що мені більше тут немає місця?

– Ви погано думаєте про людей, Іване, – сказав Микола.

– Можливо, – погодився Іван, – але все одно. Мені не зрозуміло. А як же ви?

– А що ми, – спокійно сказав Микола, – ми з мамою підемо.

– Куди, дозвольте спитати? – Іван остаточно заплутався у тому, що відбувається.

– Хіба це так важливо, – сказав Микола. – Знайдемо куди. Світ не без добрих людей.

Саме у цей момент Ірина Павлівна все зрозуміла.

– Ходімо, – сказала вона Івану. – Я покажу вам вашу кімнату.

Іван вже збирався йти за Іриною Павлівною, але Тетяна зупинила його.

– Невже ти не бачиш, Іване, – сказала вона, – що вони сміються з нас.

Але Іван все ще вірив у диво.

– Чому? – вигукнув він. – Я впевнений, що це все – від щирого серця. Адже так?

Іван дивився на Миколу.

– Ага, – відповів Микола. – Від чистого серця.

Тут і до Івана нарешті дійшло, що сенсу на щось надіятися більше немає.

– Іди одягайся, – сказала Тетяна.

Тетяна та Іван одягнулися та пішли. За речами та дитиною обіцяли заїхати в інший якийсь день.

Після розлучення Микола знову став легковажною людиною.

На думку Ірини Павлівни, спосіб життя, який знову став вести Микола, інакше як поганим, назвати не можна було.

І хоча поряд з ним знову постійно були якісь сумнівні жінки, Ірину Павлівну вони вже нітрохи не непокоїли: ні своїм виглядом, ні своєю поведінкою, ні своїми манерами.

Вона згадувала себе в їхньому віці і визнавала, що була схожа саме на них, а не на Тетяну.

Щодо Тетяни, то Ірина Павлівна намагалася якомога рідше її згадувати.

А Микола взагалі про Тетяну не згадує. Забув її відразу, як розлучився.