Женю, а ти в село не збираєшся, часом? – дід Петро вирішив подзвонити внуку. – Може й приїду, діду, – відповів той. – У мене тут є цікава справа! Поліз я вчора, на горище, а у старій скрині – папірець. Карта там. А на ній план. Скарб, здається. Так що приїжджай, допоможеш
Петрович вийшов на ґанок. Прикривши очі, глибоко вдихнув свіже повітря, заслухався трелями солов’я, що долинали з ліска, що розташувався неподалік, за пагорбом.
Поспішати йому нікуди. Петро Петрович давно вже на заслуженому відпочинку. Сил останнім часом, правда, не вистачає на все. Все-таки вік…
А справ у своїй хаті більш ніж достатньо… Картоплю абияк з Марусею викопали. А ще не завадило б грядки перекопати. І яму під туалет копати треба… Дід Петро почухав потилицю. Внука б зараз сюди… У голові діда, не обділеною фантазією, миттєво виник план…
-Марусю!
З будинку відгукнулася його дружина: “Чого тобі?”
-Тобі дочка не говорила, Женя до нас не збирався?
-Та начебто ні.
Женя – єдиний онук Петровича, двадцятирічний хлопець, який до роботи був не дуже налаштований, як раз в цей час, сидячи за комп’ютером, подумав, що добре б було до діда змотатися, на шашлички. Тут і пролунав дзвінок від улюбленого дідуся…
-Онук, привіт…
-Привіт, діду. Тільки подумав про тебе… Треба ж…
-Женю, а ти в село не збираєшся, часом… Скучили ми…
-Я теж, діду скучив. Може і приїду…
-Ти казав, металошукач купив?
-Купив.
-З собою візьми… У мене тут є цікава справа одна!
-Яка?!
-Ось приїдеш, дізнаєшся – що!
Дід поспішно вимкнув телефон. Начебто клюнув… Подивимося… Петрович аж потер руки в передчутті.
На наступний день, онук вже стояв на порозі старої дідової хати… Обійнялись, розцілувались, добре поснідавши бабусиними варениками, онук, нарешті запитав:
-Так що у тебе, діду, за справа цікава?
-А ось послухай. Поліз я вчора, на горище, вирішив прибрати там трохи. У старій скрині все розібрав, а там, за дощечкою, папірець.
Онук аж витягнувся від цікавості.
-І що?
-Нічого. Карта там, старовинна. А на ній план. Скарб, здається…
-Нічого собі, діду. Не жартуєш, як завжди?!
-Та які жарти. Сам дивись…
Петрович простягнув онукові заяложений папірець з планом власного городу. Готував старий цей план з величезним піднесенням! Весь вчорашній день, малював, робив помітки… Розстарався так, що любо глянути… Як є старовинний план!
Онук задивився на папірець.
-Ну і ну! Діду, це ж наш город!
-Так, а я тобі про що! Пошукати б не завадило!
-Само-собою, діду, давай!
-Тільки ось сил немає у мене… Заслаб я трохи.
-Я сам все зроблю!
Очі у хлопця загорілися.
-А раптом там золото, або взагалі коштовності якісь!
-Отож! Ти бабусі тільки не говори поки. Потім скажімо, як знайдемо. Гаразд?
-Звичайно, не скажу.
-От і добре.
-Ага!
Перемовляючись, вони вийшли на подвір’я. Пройшлися по ділянці.
-Начебто тут!
Поводили металошукачем. Начебто навіть щось запікало… Дід Петро щосили стримувався, щоб не розсміятися, так зосереджено серйозний його онук ніколи не був…
-Неси лопату, діду!
-Зараз!
Всі вихідні внук провів на городі діда, викопуючи скарб… Навіть бабусині вареники не могли відвернути його від роботи. Та й натішитися не могла на “золотого” внучка-помічника…
Коли яма стала вже досить глибокою, а скарбом там і не пахло, Женя, якось зажурився.
-Діду, може, там і немає нічого?
-Схоже, що немає… Петрович демонстративно зітхнув. – Ну, нічого… Зате, ось, тепер яма під туалет новий у нас є!
Тут, дивлячись на задоволене обличчя діда, Женя все зрозумів.
-Діду?
-Що?
-Обманув, так?
Дід, не чекаючи такого швидкого прозріння онука, аж відступив на крок назад.
-Ну… Так це…
-Обманув… Ну ти діду, даєш!
Вони обидва, одночасно розреготалися так, що чутно було на іншому краю села…
Вже через тиждень новий туалет стояв на новому місці, в очікуванні відвідувачів.
А історію цю ще довго обговорювали в селі. Дід Петро став місцевою знаменитістю.