– Ігорю! Я так більше не можу. Чому я повинна виховувати чужу дитину? – звернулася Надя до чоловіка. – Надя, ну він же мій син. – невпевнено відповів він. – Саме так! Твій і твоєї колишньої Олени. Він тут зайвий! Або ми розходимося, або віддаємо його в дитячий будинок! – поставила умову Надя.
– Ігорю! Я так більше не можу. Чому я повинна виховувати чужу дитину? У нас скоро своя народиться! – звернулася Надя до чоловіка
– Надя, ну він же мій син. – виголосив Ігор.
– Саме так! Твій і Олени. Вона вертихвістка втекла, життя свою влаштовує. А я тепер зобов’язана горщики за ним прибирати! Між іншим мені важко на такому терміні за ним носиться, вистачить з мене. Він тут зайвий! Або ми розходимося, або віддаємо його в дитячий будинок! – поставила умову Надя.
Ігор боявся втратити Надію. Не мислив свого життя без неї. Тим більше вони очікували ще одного, спільного малюка. З Надею вони зійшлися рік тому, коли Ігор розлучився зі своєю попередньою дружиною Оленою. Вона вела не дуже добрий спосіб життя, тому чоловік не витримав і пішов. Максимку, їхньому синові на той момент було дев’ять місяців. Волею долі після розлучення, Ігор тут же познайомився з Надією. Закохався в неї без пам’яті. Характер у неї був вольовий, завжди все має бути як вона скаже. Зате вона не гуляє і по дому все робить, не те, що колишня Олена, думав Ігор.
Через рік, з’явилася його колишня Олена, вручила йому сина і відмову від нього. Ігору нічого не залишалося робити як прийняти сина. Надія в той день гостювала довго у подруги, а коли повернулася і дізналася, що тут сталося, закотила жахливу сварку. Але в той момент, все ж дозволила залишитися Максимчику. Хлопчик важко переживав розлуку з матір’ю, постійно плакав і кликав маму. Надя все більше дратувалася, але залишалася з ним вдень, поки Ігор був на роботі. Продовжилося це недовго. І
– Валя, ти мене вибач звичайно. Але не могла б ти Максимчика взяти до себе на деякий час? Надії потрібно трохи охолонути, вимоталася вона вся. Гормони пустують. – Виправдовував свою дружину Ігор
– Ігор, як же так? Від бідного хлопчика тільки що мати відмовилася, а тепер і батьку рідному не потрібен? – обурено відповіла Валентина.
– Потрібен він мені! Не говори так! Просто у Наді зараз складний період. Як тільки устаканиться все, я Максима заберу назад.
– Добре, залишай дитину. Все одно твоя Надя не любить його. – погодилася Валентина
– Дякую тобі сестричко! – радісний Ігор обійняв Валентину
Валентина, теж була заміжня і сиділа в декреті зі своїм маленьким сином, якому на той момент виповнився рік. Чоловік Валі прийняв Максимчика, він не розумів нелюдяності батьків, тому ставився до племінника дружини як до рідного сина.
Незабаром у Надії і Ігора народилася дочка. Ігор все рідше і рідше відвідував сестру і Максима, повністю занурившись в свою нову сім’ю. Згодом хлопчик перестав називати Ігора татом. Тепер для нього Матвій, чоловік Валентини став батьком. Коли Максимкові виповнилося три роки, сестра викликала Ігора на серйозну розмову.
– Ігор, минув рік, як Максим живе з нами. Твоя дружина ще не прийшла до тями?
– Ну Валя, все ж, добре. Я відправляю тобі гроші на дитину. Та й Максим уже до вас звик.
– Ага, потайки відправляєш гроші від своєї Надьки … – обурено відповіла Валя
– Не видавай мене тільки. – Опустивши очі, відповів Ігор
– Дитину потрібно оформляти в дитячий садок. Я теж скоро буду виходити на роботу. Що скажеш мені робити? Значить ось що, або ти забираєш дитину, або пишеш відмову і ми з Матвієм його усиновляємо.
– Добре Валя …
– Що добре? Яке твоє рішення? – розгублено голосом запитала сестра
– Я напишу відмову …
Незабаром так і сталося. Ігор написав відмову від дитини, а Валентина з чоловіком його всиновили і виховували як рідного. Час минав, Максим уже закінчував школу. Він не знав що Валентина і Матвій йому не рідні батьки, і вже тим більше не підозрював що дядько Ігор це його рідний батько.
– Привіт дядько Ігор. – Відкривши двері, Максим побачив на порозі свого дядька.
– Привіт Максим. Мама вдома?
– Так вдома, добре, давай! Я побіг на тренування
– Привіт Валя. – Тривожним голосом Ігор привітав сестру
– Привіт брате. Ти знову прийшов розповідати, як у тебе душа ниє? Я не маю наміру вислуховувати про твій сум за сином, це був виключно твій вибір. Час не повернеш.
– Знав би я, як це все в майбутньому обернеться. Я ж зовсім один залишився. Надька пішла від мене. Дочка до мене не тягнеться зовсім. Можна я буду з Максимом побільше часу проводити? Я знаю що винен перед сином. Дозволь мені хоч трохи все виправити
– Хочеш розповісти йому все? – обурено запитала Валя
– Що ти, так він зовсім мене не захоче знати.
Валентина не перешкоджала їх спілкуванню. Ігор все частіше кликав хлопчика до себе, дарував подарунки і всіляко намагався бувати з сином якомога частіше.
Коли Максим повернувся з армії, він був вражений тому, що побачив. Дядько Ігор подарував йому новеньку машину.
– Дядько Ігор, ти без сумніву найкращий дядько на світі, але такий дорогий подарунок я не можу прийняти.
У Ігора потекли сльози. Він обняв хлопця, а потім сказав наступне:
– Максим, прийми, будь ласка, цей подарунок, я завжди мріяв про сина. І саме ти мені його замінив. Я дуже засмучусь якщо ти відмовишся.
Хлопець все ж прийняв подарунок, розповідав усім, про те, який у нього хороший дядько. Як же Ігор мріяв почути замість дядька слово тато. Але він розумів, що не має права руйнувати звичну свідомість сина. Та й як би він себе повів, якби дізнався правду. Ігор боявся втратити спілкування з сином, тому задовольнявся тим що є.