За всі 5 років життя Каті з Максимом, Наталка ні разу не прийшла до них в гості, навіть на весіллі її не було. – Що ж не так? Вона ж моя найкраща подруга, – думала Катя. І от Катя приїхала з відрядження на 2 дні раніше. Нечутно відкрила двері, хотіла зробити коханому сюрприз. В коридорі зачепила чужі жіночі туфлі, відчула запах парфумів. На кухні в її улюбленій вазочці лежали обгортки від цукерок… Таких, які любить Наталка
Катя сиділа на кухні, крутила чашку з остигшою кавою, дивилася на обгортки від цукерок, в її красивій скляній вазочці для варення.
“Ромашка”, спало на думку, Наталка такі любить… Наталка…
-Наталю, ти чого тут? – Катя дивилася на однокласницю, яка сиділа під дитячим грибочком, на вулиці накрапав холодний, жовтневий дощик.
Те що лилося з неба дощем назвати було не можна, здавалося, що хтось невидимий, ллє з неба воду через велике сито, мжичка, називала такий дощик бабуся, мжичка.
Наталя байдуже глянула на Катю, вони були однокласниці, але ніколи не спілкувалися, і навіть були в деякому роді суперницями.
Катя отримала п’ятірку з математики, Наталя зробить все, щоб теж в цей же день їй поставили п’ятірку, бажано дві.
Катя виступатиме на конкурсі читців, Наталя теж треба обов’язково це зробити.
Вчителі схвалювали таку здорову конкуренцію.
Іноді дівчатка трималися разом, коли потрібно було виступати за клас, або школу, коли їх двох висували, тобто командно працювали вони добре і згуртовано, дружби ж між ними не було, зовсім.
-Наталю, ти чого тут сидиш? – повторила своє питання Катя.
Дівчинка підвела обличчя, мокре від дощу або… сліз, і знову опустила голову в коліна.
Катя зрозуміла що з однокласницею щось сталося, вона присіла поряд під грибочок.
-Знаєш, я так втомилася, – помовчавши сказала Катя, – у мене крім школи, музична, кілька секцій, два гуртки.
Я ходжу в музичну школу, бо так хочуть батьки, а мені там не подобається… Ні школа ні вчителька.
Щоранку, перед школою, я ходжу в басейн і плаваю, тренер каже що я молодець, мама і тато мною пишаються, а мені це не потрібно.
У школі, ти сама знаєш, у нас обов’язково повинен бути гурток, я вибрала літературний, знаєш чому?
Катя запитально подивилася на Наталю, та невизначено знизала плечима.
-Та тому що я можу там поспати, Ольга Василівна настільки старенька вже, що не помітить, що хтось задрімав на задній парті…
Другий гурток в будинку культури, де моя мама, як ти знаєш, працює директором, і я зобов’язана відвідувати один з гуртків, просто зобов’язана…
А ще я повинна добре вчитися, тому що це мій прямий обов’язок, вчитися, це моя робота, так сказав тато, ще давно, в першому класі.
В суботу я повинна вставати о п’ятій ранку, щоб прибрати все, перемити, зробити генеральне прибирання, допомогти мамі приготувати свіжий і пишний бісквітний торт.
О дев’ятій ранку, рівно, як годинник, ніколи хвилиною раніше чи пізніше, пролунає дзвінок у двері.
Це прийшла улюблена мамина свекруха, татова мама, а моя бабуся, в гості.
З пряниками м’ятними, які купила в позаминулому році, ящик, ось і тягає нам, по три штуки, раз в тиждень.
Вона пройде по всіх кімнатах, загляне у ванну, підніме очі до стелі, розглядаючи там невидиму павутину, потім пройде на кухню і покличе онучку кохану, тобто мене.
Вона забуває, як мене звати, кличе просто онучка, у неї троє дітей, всі живуть в одному місті, ось вона і робить обхід, ми перші на її нелегкому шляху.
Не знаю, чи називає вона по іменах інших онуків, ми не спілкуємося, збираємося разом тільки на сімейні торжества.
Я не можу виносити цих заучок, вони відповідно терпіти не можуть мене, я їх не розрізняю, всі вони схожі між собою, я слава богу, схожа на свою маму.
Вона сидить у нас рівно дві години, скаржиться на тих двох невісток, вона їх називає Петрова і Василева, теж мабуть не знає імен, потім збирається і йде до інших дітей.
А ми збираємося і їдемо до моєї другої бабусі.
Мама з татом всю дорогу сваряться.
Мама каже, що їй набридли візити свекрухи, яка навіть не знає, як звати власну внучку, і що через його матусю дитина повинна вставати о п’ятій годині ранку, щоб навести порядок, до приходу цієї старенької… Ммм… Жінки.
Тато, нервово крутячи кермо, говорить, що він теж хоче полежати на дивані, подивитися футбол, але замість цього зобов’язаний тягнутися хтозна куди, везти з собою невиспану дитину, і слухати мамине бурмотіння.
А у тещі йому доведеться працювати, то дах полагодити, то дров заготувати…
Ми приїжджаємо до моєї другої бабусі, всі раді, всі обнімаються, дід показує мені козу- козу, забуваючи що мені не три, а тринадцять.
Тато з дідом йдуть дах лагодити, чи дрова заготовляти. Ми з мамою починаємо прання прибирання, до вечора втомлена, мама теж…
-Ех, – змахує бабуся руками, -а що ж Катруся така невесела, Тома, Тома, це все через те, що вона мало гуляє! Дитині потрібне свіже повітря.
-Мамо, ну коли їй гуляти, – втомлено каже Тома, тобто моя мама, – ну ти ж знаєш, у Каті школа, музична, секції, два гуртки.
Бабуся все ж відправляє мене на вулицю, щоб я “побігала” з сусідськими дітлахами.
Я виходжу за огорожу і сідаю на лавку, там якийсь Андрійко і Лідка. Мені з ними абсолютно не цікаво.
Посидівши гарненько на лавці, я йду до хати, потім купатися, потім спати… А в неділю я встаю о п’ятій ранку, бо вже півні встали і мені терміново потрібно вставати, щоб поїсти млинців.
Як це я не їм млинців? Всі діти люблять бабусині млинці і пиріжки, і я повинна теж любити…
До обіду ми збираємося і їдемо додому, ми веселі і щасливі!
Мама з татом співають пісні, мама обертається на мене, завзято махає головою і підморгує оком, щоб я голосно співала стару пісеньку про місто і важку дорогу з трьома бажаннями.
А у мене тільки одне бажання, спати…
-А у мене мама з татом розлучаються, сказала Наталка і заплакала…
Вона привела тоді її до себе додому.
Мама і тато Каті зустріли дівчаток без питань, мама подзвонила батькам Наталі, і повідомила де дочка, мама попросила їх залишити у них дівчинку.
Тоді батьки Наталі помирилися, але незабаром розлучилися, Наталя була до цього готова, тато пішов до іншої жінки…
Дівчата почали спілкуватися, все виглядало, як завжди, але вони завжди були готові прийти на допомогу одна до одної…
Вони на зв’язку завжди.
Коли Катя познайомилася з Максимом, вона першою розповіла Наталі що закохалася.
Подруга пораділа за Катю, а на весілля не прийшла, знайшовши якусь безґлузду відмовку.
І за всі п’ять років сімейного життя Каті з Максимом, Наталя намагалася не приходити до них у гості, і ніби віддалилася…
І от Катя приїхала з відрядження на два дні раніше…
Нечутно відкрила двері, хотіла зробити коханому сюрприз…
Зачепила туфлі на високих підборах, що валялися посеред коридору, відчула різкий запах чужих парфумів, заглянула обережно в кімнату, чоловік солодко спав, в обіймах жінки, чийого обличчя вона не могла побачити…
Пройшла на кухню, де були залишки вчорашнього бенкету, недоїдені фрукти, пожована жуйка і обгортки від цукерок, в її улюбленої вазочці для варення, “ромашка”.., такі Наталя любить… Її подруга – брюнетка, любила носити туфлі на високих підборах, фрукти і цукерки “Ромашка”…
Вона взяла в руки телефон, покрутила в руках і набрала номер, який знала напам’ять.
-Алло, – сказала позіхаючи Наталка, вона відразу ж підняла слухавку, Катя підійшла до кімнати і заглянула туди, в надії привітатися особисто, -Алло, Катю, ти чого, сталося щось?
Катя мовчала, дивлячись на непорушну брюнетку, яка спала в обіймах її чоловіка.
-Катю, алло, ти що мовчиш, – запитала Наталя.
-Ти де, – запитала тихо Катя.
-Вдома, де ще мені бути…
-Можна я приїду?
-Звичайно, ти навіщо питаєш…
Вони сидять на кухні в Наталчиній холостяцькій квартирі, Катя крутить в руках чашку з остигшою кавою.
-Чому ти не приходиш до мене? – запитала Катя.
Натала мовчить…
-Чому? – вимогливо запитує Катя
-Він н*гідн*к, – каже Наталка піднявши голову, ви ще жити не почали разом, а він… Він мені всяке пропонував, я… Мовчала, вирішила не приходити краще…
-Чому ти мені не сказала?
-Ти його любиш… Ти його б вибрала, а я то теж тебе люблю, ти більше ніж подруга, ти сестра моя ніби…
-Аааа, – плаче Катя.
-Все пройде, – каже Наталка, – Все пройде… Потім пройде…
-Катрусю, а ти де. Я приїхав в аеропорт, але тебе немає… Ти щось мені нічого не сказала, що затримаєшся…
-А я не затримуюся, Максиме, я від тебе пішла…
-Що? Що?
-Я прилетіла два дні тому… Ти не помітив?
Я акуратно поставила розкидані туфлі твоєї дами, і викинула її сміття з моєї улюбленої вазочки для варення тобі в кишеню, хотіла ще щось туди покласти, але не стала, вирішила, що забагато честі для вас буде, з чого б це я повинна за вами прибирати…
Я подала на розлучення, нас швидко розведуть, адже дітей немає, квартиру звільни до завтрашнього ранку.
-Катя, Катя… Я все поясню, пробач… Катю… Я ні в чому не винен ця… Вона.. Вона сама…
-Ні, до вечора щоб зібрався, мені ще добу провітрювати квартиру треба буде…
Звичайно Катя буде якийсь час плакати і переживати, але все добре обміркувавши, вирішить жити далі, вже уважно придивляючись і прислухаючись до оточення.
І можливо, зустрівши хорошу людину, вона довго буде придивлятися до нього, ну і нехай, зате не помилиться, хоча…