Віктор поїхав до батька на ювілей. На святкуванні він сидів поруч з батьком. – О, дивись, твій дядько прийшов! – сказав батько. Віктор пошукав очима дядька, і помітив з ним якусь жінку. Віктор глянув на неї і застиг. – А хто це з дядьком Іваном? –  здивовано спитав він у батька. – Та це його нова дружина, – пояснив батько. Віктор ще раз глянув на жінку. Як же вона була схожа на…його дружину! – Цього просто не може бути, – тільки й подумав він

Віктор познайомився з Танею зовсім випадково. Він був у магазині і потягнувся за кавою на полиці та на його подив, хтось теж потягнувся за цим же. Їхні руки зустрілися і тільки після цього вони подивилися один на одного.

В принципі Віктор міг би нічого не говорити, а просто зробити крок назад і піти, але це була дівчина і вона йому сподобалася.

-Вибачте, це ваше. Я візьму іншу пачку, – сказав він і почав вишукувати пачку цієї ж кави на полиці.

-Вона остання, – сказала дівчина. Її голос звучав як музика.

-Шкода … Я люблю саме цю. Ну тоді вам доведеться запросити мене до себе додому і пригостити філіжанкою цього божественного напою.

Дівчина посміхнулася.

-А це не надто нахабно з вашого боку? – Запитала вона.

-Ну це як подивитися, – глибокодумно сказав Віктор.

-Ну що ж, ходімо, якщо не переживаєте.

Поки вони йшли до її будинку, він дізнався, що її звуть Тетяна, що вона закінчує інститут цього року, що вже почала працювати і що вона живе з батьком.

-А де твоя мама? — спитав він і пошкодував. І все тому, що веселі очі Тані стали сумними, куточки губ опустилися вниз і він зрозумів, що їй зовсім не хочеться відповідати на це запитання.

-А це не твоя справа? – навіть голос її змінився.

-Вибач, вибач, я зрозумів, що поставив нетактовне питання, – швидко промовив Віктор.

У цей момент вони підійшли до Таніного під’їзду.

-Ну що, піднімешся на філіжанку кави? – Запитала вона.

-Та напевно ні…..

-Ти що, переживаєш через щось?

-Я?! Звичайно, ні! Чашка кави – це лише привід, щоб продовжити розмову. Тільки і всього.

Вони ще трохи поговорили. Обмінялися телефонами. І домовились про наступну зустріч. А потім Таня зникла за дверима під’їзду. Віктор повернувся, щоб піти до свого будинку, як раптом, бабуся, що сиділа на лавці біля під’їзду, раптом сказала, звертаючись до нього:

-Нічого в тебе з нею не вийде.

-Чому це? – Віктор був здивований таким категоричним висловом.

-Ех …. Та тому що вона сама всіх своїх хлопців покидає. Сама псує стосунки з ними. Переживає…..

-А чого переживає?

-Так відомо через що. Переживає, щоб не зрадили.

Віктор засміявся:

-Ну це якщо привід давати, тоді дівчина думатиме про таке, а якщо не давати…

Бабця махнула рукою і пробурмотів:

– Та тут все одно …… Давай, не давай ….

Віктор знизав плечима і попрямував у бік свого будинку.

………………………

-Вітя, чому ти так довго? Де ти був?

Віктор затримався лише на 5 хвилин, але Таня йому завжди влаштовувала з цього приводу сварку. Хоча не так… Не завжди… Місяця 3 після того, як вони вирішили жити разом, все було добре. А потім почалося! Ревнощі, сварки, знову ревнощі, знову сварки…

-Таня, я так не можу, чуєш? – одного разу Віктор не витримав.

Таня впустила голову на руки і заплакала.

-Пробач мене, пробач… Я просто так переживаю, – раптом сказала жінка.

Віктор одразу згадав ту бабусю, яка сказала, що Таня сама псує свої стосунки зі своїми чоловіками.

-Чому переживаєш? Я ж не давав тобі приводу. Жодного приводу для ревнощів, а ти ревнуєш…

-Переживаю, що підеш і не повернешся, – тихо сказала Таня.

Дивно, але Віктор одразу все зрозумів. Він сів поруч із нею, обійняв і притулився губами до її голови.

-Вона пішла і не повернулася? – спитав він.

Таня кивнула.

-Я чекала її, чекала. Я не хотіла вірити, що з нею могло щось статися, але її все не було і не було… Іноді мені здається, що зараз пролунає дзвінок у двері і на порозі стоятиме вона, але. Це мрії. З моменту її відходу минуло вже 18 років.

Віктор мовчав. Він зрозумів, що треба дати Тані виговоритись.

-Це так важко! Вона взяла сумку, сказала, що вийде за хлібом, поцілувала мене, батька, пожартувала з ним і більше я її не бачила. Вона була найкращою мамою на світі. Вона співала мені пісні, вона розповідала казки, вона читала багато разів ту саму книжку, яку я просила її прочитати і заплітала гарні косички. Вона багато посміхалася та сміялася. З нею було весело та легко. А ще вона дуже любила тата.

Таня трохи помовчала

-Я знаю, я все псую. Я завжди все псую. Але нічого не можу з собою вдіяти.

-Просто вір мені, гаразд.

Після цієї розмови Віктор став краще розуміти Таню. І якщо раніше він сердився, коли вона ревнувала, то зараз став зводити все на жарт. І вселяв їй думку про те, що не можна жити минулим, а треба жити сьогоденням. І не відразу, але поступово ситуація стала змінюватися. Незабаром вони одружилися, і в них народилася донька.

……………………

-Таню, дзвонив мій батько. У нього ювілей. Потрібно поїхати.

-Ну звичайно, їдь!

-А як ти тут сама впораєшся?

-Та впораюся, не хвилюйся. Батько допоможе, сходить погуляти з внучкою.

-Точно впораєшся?

-Та впораюся, впораюся, їдь.

-Мене не буде кілька днів. Адже він таки за 300 кілометрів живе. Може спробуємо разом поїхати?

-Ні, Вітя. Дочка ще маленька. Я її нікуди везти не збираюся, вибач.

Віктор зітхнув. Насправді він теж не хотів нікуди їхати від дружини та дочки, але синовий обов’язок ще ніхто не скасовував.

…………………….

Віктор сидів поруч із батьком. Він вже втомився, але йому здавалося, якщо він піде в свою кімнату, то це буде не дуже тактовно. Тому він продовжував сидіти і слухати, що він каже.

-О, дивись, хто прийшов! Це ж твій дядько Іван! Ох… сказав же йому, щоб свою пасію не приводив до мене, а він все одно не послухався!

Віктор пошукав очима дядька Івана і…..ця жінка, яка була поряд з ним…..як вона схожа була на Таню.

– Цього не може бути, – подумав Віктор. А ще він подумав, що це йому здається.

-А хто вона? – спитав він батька.

-Та хто, хто? Працювала в нього із дружиною на дачі. Займалася садом. Років вже п’ять. Нещодавно дружини в нього не стало… і ось, зв’язався з цією.

Батько помовчав.

-Та ти не думай, вона начебто непогана. Просто мамі нашій не подобається, вона звикла дружину поряд з ним бачити. До речі, ти помітив, вона Таню твою чимось нагадує.

Віктор намагався відвести весь вечір погляд, але не міг. Його погляд наполегливо повертався до цієї незнайомої жінки. Віктор хотів підійти до неї та поспілкуватися, але так і не наважився: ну якось безглуздо буде, якщо він скаже – ви схожі на мою дружину. І що далі? Вона скаже, що буває. От і закінчиться вся їхня розмова.

…………………

Цілий тиждень Віктор не знаходив собі місця. Він дивився на Таню та згадував ту жінку. І переживав від того, що так і не поговорив із нею. Зрештою, вони могли бути якимись далекими родичами, просто не знати один про одного. Ех, звичайно, треба було поговорити!

У п’ятницю зателефонував батько:

-Віктор, ти з дядьком Іваном так і не переговорив про ту ділянку, де ти будуватися хотів. Може, під’їдеш?

Точно, Віктор хотів же збудувати там будинок. Він і забув про це.

-Тату, а може дядько Іван один бути у тебе завтра годині о 12?

-Приїдь. Я домовлюсь, – сказав батько.

Віктор відчув погляд Тані.

-Таню, це щодо дачі, – пояснив він.

-Так, так, я чула, – відповіла дружина і Віктор про себе полегшено зітхнув.

Чи треба говорити, що наступного дня, рівно о 12-й, він стояв не біля будинку батька, а біля будинку дядька.

-А Іван поїхав до твого батька, – сказала та сама супутниця дядька Івана, Олена.

-Ой, мабуть я переплутав. Чаєм пригостите мене і я поїду до них, – сказав Віктор.

Він бачив, що Олені не дуже хочеться це робити, але все-таки вона відчинила хвіртку і впустила його в будинок.

І ось Віктор сидить за столом і спостерігає, як Олена клопочеться над чайником, а потім, наливши йому чай у чашку, починає діставати всякі смакоти до чаю.

-Ой, та мені просто чай, – Віктор так і не придумав як почати з нею розмову. Але все ж таки він почав:

-А Ви мені компанію складете, Олено? – Віктор не відводив погляду віж її обличчя. І тоді він дістав дві фотографії, які без дозволу взяв у своєї Тані та поклав їх на стіл. На одній із них усміхнена родина: Таня, батько та її мама. А на іншій – Таня та її батько через 15 років після того, як мама пішла.

Олена глянула на фото і сказала:

-Що вам треба від мене? – її голос пролунав не привітно.

-Нічого… Я просто хочу знати чому ви пішои? Може ваш чоловік погано ставився до вас? Може…

-Якщо я скажу, то ви дасте мені спокій? – зупинила Віктора Олена.

-Звісно. Я навіть не буду будувати тут будинок, як планував раніше. І нікому не розповім вашої таємниці.

-Мені просто стало нудно, – немподівано сказала жінка.

Віктор дивився на цю жінку, відкривши рота: що?! Їй стало нудно і тому вона залишила дочку та чоловіка? Через нудьгу?

-Знаєте, я завжди мріяла подорожувати, я хотіла об’їхати всі країни. Але коли в тебе є чоловік і дитина, то це неможливо. І я вирішила піти. Готувалася до цього, назбирала трохи грошей, а потім пішла.

-Але чому ви просто не розлучилися?!

-Ну Тоді б мені залишили дочку. А з дочкою я теж нікуди не могла б поїхати. Та й цей поділ майна.

-Ви могли відмовитись і залишити дочку чоловікові.

Віктор бачив, що Олена похитала головою.

-Може, але тоді я не знала, що так можна.

-Ви вчинили погано і з чоловіком, і з донькою. Адже життя вашого чоловіка могло скластися інакше! А донька! Скільки мені довелося докласти зусиль, щоб вона просто почала вірити мені! Та що там мені, людям! Ви проїхалися їхніми життями як ковзанкою!

-Я жалію про це…Зараз я б так не зробила.

-Але як ви жили весь цей час?!

-Просто. Подорожувала. Працювала неофіційно на різних роботах. Потім вирішила осісти десь. Так вийшло, що знайшла роботу тут.

…………….

Віктор йшов поруч із дружиною по доріжці у парку, сім’я гуляла з донечкою. Він дивився на свою дочку, відчував поруч плече своєї дружини і намагався поставити себе на місце матері Тані. І чим довше він про це думав, тим виразніше розумів, що він ні на що у світі не міг би проміняти їх, свою родину, на якісь “пригоди”.

-Вітя, про що ти думаєш? Як повернувся від батька, так і ходиш задумливий.

Віктор відчув, як Таня напружилася.

-Та все думаю чи правильно я вирішив не будувати там на ділянці будинок…..

-Звичайно правильно! – підтримала чоловіка Таня. – Від нас туди 300 кілометрів! Нам не доїхати… Забудь про ту ділянку.

– Ти маєш рацію, – сказав Віктор. – Ти абсолютно права! Потрібно просто забути і все!

Він усміхнувся і подумав про себе: “І таємниця Таніної мами, нехай залишається таємницею.”