– Хазяйка, солі не дасте? А то я забув купити – на порозі стояв усміхнений сусід. Олена пішла на кухню і відсипала йому в баночку солі. Повернулась, а він поруч стоїть. – А нічого у вас. Затишно – подивився він на всі боки. Олені це несподобалося – Я вас запрошувала в будинок? Ні. Візьміть сіль і йдіть звідси. А одного разу вона мимоволі почула розмову між її сином і сусідом
– Хазяйка, солі не дасте? А то я забув купити – на порозі стояв усміхнений чоловік.
Олена мовчки пішла на кухню і відсипала йому в баночку солі. Повернулась, а він поруч стоїть.
– А нічого у вас. Затишно – подивився він на всі боки.
Олені це несподобалося: – Я вас запрошувала в будинок? Ні. Візьміть сіль і йдіть звідси!
Він похитав головою: – Яка ж ви негостинна. Ми ж ніби як сусіди
Олена пройшла повз нього і відкрила ширше двері: – Ідіть звідси. Набридли!
Цей двоквартирний будинок, раніше був власністю дідуся Олени. А коли його нестало, раптом з’явилася його позашлюбна дочка. Спритною виявилася жінкою. І дoкaзи привезла і забрала собі через cyд дві кімнати. І добре якби жити сама там стала, так вона їх продала невідомому чоловікові. Кімнати відгородили, зробили окремий вхід. Через цю всю метушню, бабуся теж не затрималася на цьому світі.
Все це сталося, коли Олені було вже п’ятнадцять. Так що все це відбувалося на її очах. З тих пір до сусіда вона відчувала неприязнь. Хоч і не він був першопричиною всіх їх бід, але нічого вдіяти з собою не могла. Мама Олени, коли нестало її батьків відразу заміж вискочила за якогось чоловіка з квартирою, куди вхід для Олени був закритий.
А все тому що у Олени з дитинства були проблеми. Величезна родима пляма прикрашала праву сторону її обличчя. Яких тільки прізвиськ у неї не було в дитинстві. Так що вітчиму вона була не потрібна.
– Вона всіх сусідів розполохає своїм обличчям – якось підслухала Олена, і з тих пір з матір’ю бачилася, коли та приїздила до неї.
Людей вона не боялася, просто зайвий раз не показувалася їм на очі. А коли у неї округлився живіт і народився син, всі були в шoцi. Хто? І ніхто не знав, як вона вмовляла свого однокласника Павла, щоб він зробив їй дитину. Він тоді погодився на це тільки за Eнну суму. І ніхто про це не дізнався. Павлові було не вигідно хвалитися, а для Олени важливий був син.
А коли Іванкові було п’ять років, не стало сусіда. Зате з’явився новий. Чи то племінник, чи то ще хтось. Став облаштовувати свою половину. Пристрій поставив, воду провів, газ. Олена крізь зуби терпіла все це. То свердлить, то прибиває. Та ще й Іванко почав туди бігати. Сяде в сторонці і цвяшок в дощечку заганяє. Олена розуміла, що йому не вистачало батька, але і цієї дружби не заохочувала.
Намагалася з сусідом про це поговорити, але як його Іванко називав, дядько Олег їй просто сказав – Нехай до чоловічої роботи звикає. Мені батько в три роки молоток невеликий подарував. І не турбуйтеся я за ним наглядатиму. Мене самого брати на руках виросли, так що я звик до такого – Олена намагалася Івана не пускати, але той ображався, як дорослий. Засяде в кут і мовчить. Позлиться Олена, та й відпустить. У того відразу очі розгорялися і він кричав – дядько Олег, я йду допомагати.
Ще Олену дратувало, що сусід часто приходив до неї щось позичати. Сіль, сірники, цукор. Правда потім повертав, але вже упаковками. Олена спочатку не брала, а потім плюнула. Все одно він на ганку все залишав. Ну якщо людині грошей дівати нікуди, їй в господарстві знадобиться.
А одного разу вона мимоволі почула розмову між сином і Олегом.
Іван запитав: – Ось у мене мама красива, а тата немає. А мені так хочеться. Адже мамі все не розкажеш
Олена затамувала подих в очікуванні відповіді сусіда.
– Так, Іванко, мама у тебе красуня. Але вона у тебе, занадто незалежна і нікого до себе не підпускає
Іван задумливо сказав: – А я з Петриком Микитенком, товаришем своїм, посварився. Він сказав, що у мами бородавка на обличчі, як у чakлyнкu
Олег засміявся: – І справді чakлyнкa. Я хотів це… спадок продати, але як твою маму побачив, вирішив, звідси ні ногою.
Олена не стала слухати далі і вигукнула: – Іване, вечеряти!
Той підбіг до матері: – А можна, дядько Олег, з нами повечеряє?
Олена дивлячись в благаючі очі сина, відповіла крізь зуби: – Можна!
Іванко за столом заснув і Олег дбайливо відніс його в ліжко. Олена накрила його ковдрою. А потім запитала у Олега: – Чаю чи додому підете?
Він повернувся до неї: – І чаю і це – І поцілував.
У Олени закрутилася голова, але вона взяла себе в руки: – Ви що собі дозволяєте?
Олег посміхнувся: – Ти як їжачок колючий, а якщо голки прибрати?
Олена посміхнулася: – А це не бентежить – і вказала на своє обличчя.
– А я його не помічаю. Мені в тобі подобається твоє упертість, твоя ніжність. А це ? Зараз, якщо тебе це бентежить, забирається просто.
Олена раптом розплакалася: – Ти розумієш, як воно мені заважає все життя? Я і працюю дистанційно, щоб ніхто не розглядав мене і не дай Бог шкодував
Він притиснув її до себе: – Добре якщо це буде найбільш невинною проблемою в нашому житті
Вона подивилася на нього: – У нашому?
Він твердо сказав: – Так. І мені здається, що нам пора об’єднати наші будинки. Завтра ж і почну
А Олена нарешті зітхнула з полегшенням, нарешті то з нею поруч справжній чоловік. Навіть пляма її більше не бентежить. Адже справа не в красі особличчя, а в глибині душі.