“Привіт, подружка. Ще не забула мене?” – Таку смс-ку отримала Лариса. Колись зі Світланою вони прожили п’ять років в одній кімнаті в гуртожитку. Світлана запросила Ларису до себе в гості. Лариса без зволікання відповіла, що згодна. Вона ще не знала, що ця поїздка змінить її життя.
“Привіт, подружка. Ще не забула мене?” Таку смс-ку отримала Лариса. Лариса зраділа. Колись зі Світланою вони прожили п’ять років в одній кімнаті в гуртожитку. Це було щасливе, іноді напівголодне життя. Вони зустрічалися, розлучалися з хлопцями. Плакали один у одного на плечі. Після випуску, вони роз’їхалися. Світлана поїхала в свій район. А Лариса залишилася в місті.
Спочатку листувалися, Лариса знала, що Світлана майже відразу заміж вийшла. А потім у Лариси закрутився неабиякий роман. Думки про подругу зовсім вилетіли у неї з голови. Заміж вона вийшла, але невдало. З чоловіком не змогли навіть півроку прожити, характери різні були. Розлучалися з шумом. Так що там, з величезним cкaндaлoм. Ділили все, аж до рулону туалетного паперу. Добре що у неї батьки постаралися і купили їй квартиру. А то зовсім довелося б на вулиці жити.
Та й на роботі не все ладилося. Колектив жіночий. Чвари, плітки. Начальник у них був молодий, але одружений. Але це не завадило їм закрутити роман. Але шила в мішку не сховаєш. І пильні колеги розповіли його дружині про них. Та прилетіла, як фурія і добряче поcкaндaлилa з Ларисою на потіху всьому колективу. А її начальник стояв поруч і тільки голосив – Ольга, не треба. Ольга, вистачить. А та спустивши пар і показавши пальцем на розпатлану Ларису, наказала – щоб завтра її тут не було, зрозумів? А з тобою ми ще вдома поговоримо – і пішла, здуваючи чолку з чола.
Так і опинилася Лариса під Новий рік без роботи. Зовсім одна. Навіть справити ні з ким було. Батьки до друзів збиралися, а їй що робити? Сидіти біля телевізора і сльози проливати над якоюсь мелодрамою.
А тут як дар з небес. Світлана з’явилася. Вони майже всю ніч переписувалися. Лариса поскаржилася на своє невлаштоване життя. І Світлана, ось що значить подруга, запросила її до себе. “Приїжджай до нас. У нас весело буде. Та й відпочинеш від свого міського життя”. Лариса без зволікання відповіла, що згодна.
І накупивши подарунків, поїхала до подруги. Дістатися до них було справою не простою. Всі дороги замело, автобуси не їздили. І Лариса простирчали добу в готелі, дочекалася поки дороги почистять. Так що приїхала вона якраз напередодні свята.
Коли її сміючись стала обіймати повна жінка, Лариса її спочатку не впізнала. Світлана в молодості була худющою, як дошка. А зараз огрядна дама посміхалася їй.
– А ти, Лариса, зовсім не змінилася. Все така ж красуня.
Розмовляти було ніколи, потрібно було готувати на стіл. Гостей очікувалося багато.
– Ти уявляєш, прям як нашестя родичів. Брат чоловіка прийде, сестра моя з сім’єю, батьки, друзі. Добре, що ти приїхала, допоможеш мені? Чи готувати вже розучилася? – жартівливо пхнула вона Ларису в бік.
– Ну звичайно допоможу – сказала вона і подумала, що її манікюру буде капець.
Хоч Лариса і знала, що гостей буде багато, але такого вона не чекала. Адже крім дорослих були ще й діти. Багато дітей. Ціла купа малечі. З ким її тільки не знайомили, але вона не встигала запам’ятовувати імена.
Посадили її поруч із суворим чоловіком. Він майже не nuв і мало розмовляв. Лариса тихо запитала у Світлани, хто це? Та так само тихо відповіла, що це старший брат її чоловіка. Після тpareдії з його вини зaruнyлa його вагітна дружина. З тих пір він як привид. Ніби є він і ніби немає. Лариса зі співчуттям на нього подивилася. Той помітив її погляд і посміхнувся: – Що пошкодувати хочеш? То пішли. Лариса під впливом вuпuтoгo, хвацько сказала: – Що, думаєш, нaляkaв? Пішли!
Потім вони кудись довго йшли. Лариса пaдaлa в сніг і сміялася. Іван, так звали чоловіка, піднімав її і вів далі. А потім вони зайшли в будинок і cвiдoмicть Лариси відключилася. Що було далі вона не пам’ятала.
Прокинулася на дивані з тяжкою головою. Відкинула плед, одягнена, Слава Богу. Тільки чобіт не було. Тут в кімнату зайшов Іван.
– Прокинулася? Любиш ти поспати. Світлана вже два рази прибігала. Встати зможеш чи квасу вип’єш?
Вона пересохлими губами прошепотіла: – Квасу.
Він сміючись приніс їй квас, який вона з жадібністю випила. Потім встала і запитала:
– А де вмитися можна? І вибачте мене, будь ласка, я зазвичай так себе не веду.
Лариса прийшла до Світлани. Та виглядала, як огірочок. У будинку було все чисто і прибрано.
– Ну, Світлано, ти і спритно справилася. Я ледве ходжу, а ти як на крилах літаєш – позаздрила Лариса.
– Так що там, я звикла. За всі роки заміжжя звикла. І господарство вести і за дітьми дивитися, та й Васі своєму увагу приділяти – просто відповіла Світлана і обняла Ларису.
– Пам’ятаєш, як ми мріяли. Будемо жити поруч з сім’ями. Один одному допомагати. А життя он як повернулося. Слухай, Ларисо, залишайся у нас. Я скоро в декрет піду, ти на моє місце. Погоджуйся – вмовляла Світлана.
Лариса відсунулася від неї.
– Ти що, подруга. Я до мозку кісток міська. Тут напевно нудьга повна, особливо взимку.
Світлана ображено відповіла:
– У нас ніколи нудно не буває. І будинок культури новий і кафе сімейне є. Та й просто по гостям ходимо. По святам. А ти там, судячи з твоїх розповідей, зовсім одна.
****
Перед від’їздом Лариси зібралися найближчі. Посиділи за столом. А потім Іван попросив Ларису прогулятися по вулиці. Спочатку вони йшли мовчки по засніженій дорозі. А потім він раптом рішуче розвернув Ларису до себе.
– Я красивих слів говорити не вмію. Але точно кажу, що від мене тобі поганого нічого ніколи не буде. Залишайся і переїжджай до мене. Ти мені дуже подобаєшся. Я тоді всю ніч поки ти спала, на тебе дивився. І зрозумів, ти моя жінка – сказав він.
Лариса розгубилася: – Але ми ж один одного не знаємо, як жити разом будемо?
Він стиснув її плечі: – А так і будемо. Як всі живуть!
Вона заперечила: – А любов?
Іван притиснув її до себе: – А вона буде, ось побачиш.
І вона повірила. Ось просто так, взяла і повірила.
Мрії Світлани і Лариси збулися. Вони живуть поруч і допомагають один одному. Правда допомога більше потрібна Ларисі, адже вона знаходиться на останніх місяцях вагітності.
І так буває… Приїхала в гості і залишилася на все життя. Це називається Доля. Яка завжди веде тебе по дорозі до щастя.