Анна лежала в ліжку вже кілька днів. У неї нічого не боліло, просто вставати не хотілося. – Навіщо? – думала Аня, – всі справи у цьому житті вже зроблені. Почало світати, Аня заснула. Уві сні вона побачила матір. Вона простягнула до неї руки і сказала: – Донечко моя мила, завтра вже твій останній день.
Анна лежала в ліжку вже кілька днів, не в силах піднятися. У неї нічого не боліло. Просто паморочилося в голові, не було сил, та й вставати зовсім не хотілося.
– Навіщо? – думала Аня, – всі справи у мене в цьому житті перероблені: дітей виростила, батьків в останню путь провела. І тепер опинилася, ніби як не при справах. Роки пролетіли швидко і непомітно.
Нічого не хотілося. Аня оглянула кімнату: подекуди зі стелі вже звисали ниточки павутинок. Погляд впав на вікно, за яким у неї город, тепер вже зарослий бур’янами. Почало світати, Аня закрила очі і заснула.
Уві сні вона побачила матір. Аня дуже здивувалася: мама їй снилася тільки один раз, три роки тому відразу після похорону. Мама ласкаво дивилася на неї, вона простягала до доньки руки, мабуть, бажаючи обійняти і погладити її по голові, як за життя, але якась невидима стіна не дозволила їй це зробити.
– Донечко моя мила, – заговорила мама, – завтра вже твій останній день …
Аню, як-ніби, щось викинуло з цього сну. Вона схопилася з ліжка, її трясло.
– Як останній? Вже все? Чому так рано? – кричала Аня невідомо кому.
Аня представила картину: вона лежить тут, на цьому самому ліжку бездиханна, приїхали діти, родичі, знайомі …. В будинку бардак, в городі не зрозумієш, де що росте, поїсти нічого. Аня швидко забігала по будинку, не знаючи, за що схопитися.
Прибігши на кухню, швидко замісила тісто: “До вечора підійде, напечу пирогів. Якщо доживу”
Налила в таз води, схопила ганчірку, прибрала пил в кожному куточку. Прибрала все, що було розкидано. Взялася за підлогу.
– Ну ось, в будинку порядок! – видихнула Аня.
Тепер город. Аня бігала, як шалена, не чуючи ні голоду, ні втоми. В голові стукало тільки одне: “Останній день! Останній день!”
І тільки, коли були прибрані бур’яни з останньої грядки, Аня відчула, як гудуть її ноги.
– Треба відпочити. Ні, потім, потім відпочину.
Аня згадала про тісто і забігла в будинок.
Ось уже й пироги на столі.
– Ну ось, приїдуть завтра діти, чайку поп’ють з пиріжками, пом’януть маму свою, – зі сльозами в голосі сказала Аня, – дай-но спробую. Ох, гарні вийшли, як пух!
Анна сиділа біля вікна і думала:
– Як же все-таки добре жити на білому світі!
Так робити нічого, треба збиратися в останню путь.
Аня стала перебирати свої речі, вибираючи, що б надіти. Нарешті, вибрала нову сукню, яку ще небуло нагоди кудись надіти.
Підійшовши до дзеркала, зробила зачіску та макіяж. Одягла вибране плаття. Подивилася в дзеркало, мимоволі замилувалася:
– Краса! Так тут не ховати, а заміж треба видавати!
Але з долею не посперечаєшся … лягла помирати. Та не встигла. За вікном почувся шум машини, яка зупинилася біля її будинку. Посигналили.
– До сусідів, – подумала Аня, до них часто приїжджали.
Через пару хвилин у двері постукали, потім ще.
– Невже діти приїхали? Підійшла до вікна. Ні, машина незнайома.
– Нічого собі тачка! – мимоволі вирвалося у Анни, заблукав хтось, чи що? І пішла до дверей. Скинувши гачок, відкрила. На порозі стояв чоловік, досить симпатичний, доглянутий. Анна окинула його поглядом.
“Бач, вирядився, як на весілля!” – подумалося їй.
– Ви Аня? – запитав чоловік.
– Так …
– А я до вас. Ви вибачте, трохи затримався в дорозі …
– Вам щось потрібно? – не розуміла Аня
– Так, – зам’явся чоловік, не наважуючись говорити.
– Так ви, напевно, помилилися.
– Ні, ні, я до вас. Ви вибачте мене за несподіваний візит.
– Та щось запізно для візиту. Я слухаю вас.
– Я розумію, що пізно. Вибачте, не розрахував час, я здалеку, та ще й заблукав у дорозі.
Бачачи нерозуміння в очах Ані, чоловік продовжував:
– Я Сергій. І я хочу з вами познайомитися.
“У мене взагалі-то на сьогодні були зовсім інші плани” – подумала Аня
– Звідки Ви мене знаєте? – поцікавилася Аня у незнайомця.
– Я просився до вас у друзі в Скайпі, але ви там буваєте рідко, і я розшукав вас, не питайте як, я потім все розповім. І ось вирішив приїхати.
“Що ж це мені робити з тобою?” – думала Аня.
– Сергію, ви мене вибачте, я вже давно ні з ким не знайомлюся і нічого не хочу міняти в своєму житті. Вам краще повернутися додому.
– Напевно, ви маєте рацію, мені треба було спочатку зателефонувати. До побачення, Аня.
Чоловік швидко пішов до машини, на півдорозі повернувся і простягнув Ані дорогу коробку цукерок.
– Пробачте мене.
І він знову попрямував до своєї машини.
Аня відчула незручність, їй чомусь стало шкода цього незнайомого чоловіка. Весь день в дорозі, напевно, їсти хоче.
– Сергій, зачекайте. Ходімо, я вас хоч чаєм напою.
Чоловік зрадів, підбіг до дверей.
– Із задоволенням, Аню.
Вони зайшли в будинок.
– Мийте руки, рушник там.
Аня розлила чай в чашки, поставила на стіл пироги.
– Може, ви їсти хочете? – поцікавилася вона.
– Якщо можна.
– Звичайно, їжте на здоров’я.
Аня відчула, що і сама дуже зголодніла. Вона швидко накрила на стіл, благо, що наготувала багато.
– Приємного апетиту, – одночасно побажали вони один одному і розсміялися.
Вперше за довгий час Аня із задоволенням поїла. Їй чомусь було так добре і спокійно з цим абсолютно незнайомим чоловіком. Сергій виявився цікавим співрозмовником. Через годину Ані здавалося, що вона знала його все життя.
– Аня, ви тільки скажіть, якщо вам щось потрібно, я допоможу.
Анна оглянула його одяг…. І усміхнулася.
– Допомогти? А як же, звичайно, потрібно. Сарай покосився, забор в дворі розвалюється…
Сергій про щось задумався:
– Аня, я допоможу, я все зроблю.
І став швидко збиратися.
– Спасибі вам … .. тобі, все було дуже смачно. На нічліг не прошуся, розумію, що це незручно. До побачення, Аню.
– До побачення, Сергій, щасливої дороги!
Аня прибрала все на столі, посиділа ще трохи, і пішла спати, вірніше, помирати.
Сон прийшов швидко, мабуть, позначилася втома, – цілий день на ногах.
– Доню, що ж ти втекла вчора, не дослухала? – мама, ніби, вже чекала її, – сьогодні був останній день твого самотнього життя. Знаємо, як погано тобі жити одній, тому вирішили ми послати тобі ангела в допомогу. Не жени його, він буде берегти тебе, а ти, дивись, моя мила, бережи його.
– Кого берегти, мамочко? Втік вже ангел ваш, злякався, роботи багато.
Мати перехрестила її і зникла в світлі.
Вранці ні світ, ні зоря Аню розбудив шум машини. Виглянувши у вікно, вона побачила вантажівку, до верху навантажену будматеріалами. Машина під’їхала до будинку Ані, потім ще одна, з кабіни вийшли чоловіки і стали вивантажувати дошки.
– Це ще що таке? Я нічого не замовляла.
Вона хотіла вискочити на вулицю і закричати, щоб вивозили все назад, але побачила Сергія, який показував, куди, що потрібно вивантажувати.
Коли робота була закінчена, всі поїхали.
Аня вийшла на вулицю.
– Нічого собі! Так тут будинок можна побудувати!
Ближче до обіду під’їхала ще одна машина. Робочі стали вивантажувати листи заліза, ще щось ..
– Так це ж паркан, – зрозуміла Аня, – така машина приїжджала до сусідки. Аня завжди милувалася її новим парканом.
Чоловіки тут же взялися до роботи. Серед них Аня побачила і Сергія, який не тільки керував, а й сам спритно орудував інструментами.
Аня вийшла на вулицю:
– Сергій, ну навіщо ви? – спробувала щось заперечити Аня.
– Анечка, ви не хвилюйтеся, все буде добре, йдіть в будинок, сьогодні прохолодно.
Аня відчувала себе абсолютно розгубленою. Життя її навчило не довіряти чоловікам, а було у неї їх двоє. Але з жодним з них не склалося. Тому Аня все завжди вирішувала сама, ніхто ніколи про неї не дбав. Аня не знала, як на все це реагувати.
Між тим, робота кипіла повним ходом. Через кілька днів був побудований новий паркан, новий сарай, замінена підлога в хаті, відремонтована піч. Але Анна все ще не вірила, все ще підозрювала Сергія в чомусь.
– Що ж йому потрібно? Може гроші запропонувати за роботу?
Та й не було у Ані таких грошей.
– Віддам, скільки є, інші, як зможу.
Коли втомлений, але дуже задоволений роботою Сергій зайшов в будинок, Аня сказала:
– Сергію, я вам дуже вдячна, я навіть не знаю, навіщо ви для мене все це робите …
– Аня, перестаньте, про що ви говорите.
І Аня простягнула чоловікові гроші.
– Ось візьміть, тут трохи, але я обов’язково все поверну.
– Та ви що, Аня? Навіщо? Навіщо ви так?
– Беріть, беріть, за роботу треба платити.
Сергій вийшов з дому. Через пару хвилин Аня почула шум від’їжджаючої машини.
Вона вискочила з дому. Сергій поїхав. Він не повернувся ні на другий, ні на третій день, ні через тиждень ….
Аня не знала, що робити. Непереборна біль глибоко засіла в її серці. Аня не могла більше думати ні про кого і ні про що, – закохалася, як дівчисько.
– Навіщо я образила Сергія? І як я тепер без нього? – думала Аня так, як ніби знала його все життя.
Жінка понуро йшла по дорозі, сама не знаючи куди і навіщо. Її зупинила сусідка, яка знала все і про всіх.
– Ганно, ти цього мужика не гони, дивись скільки він для тебе зробив! Відразу видно, що толковий мужик!
– Так він поїхав давно, – похмуро сказала Аня.
– Знайшла кого обманювати, – усміхнулася сусідка, – на повороті його машина з вечора до ранку стоїть.
– Де, де його машина? – перепитала Аня.
– Так на повороті до села …
Аня її вже не чула, бігла в надії побачити Сергія. Але ні машини, ні Сергія ніде не було.
– Так вона просто посміялася наді мною, – вирішила Аня і попленталася додому.
Вночі Аня все ніяк не могла заснути. Вона встала, накинула на плечі плед і вийшла на ганок. Було досить таки прохолодно, Аня закуталась з головою і сіла на сходинку.
– Ну чому я така нещасна, – вголос говорила Аня, – і така ду*на!
Вона більше не могла стримати сліз і розридалася.
Тут же хтось підбіг, підхопив її на руки і став цілувати в губи і щоки, мокрі від сліз.
– Аню, тільки не треба плакати! – просив її Сергій.
– Сергію, де ж ти був так довго? Навіщо ти поїхав?
– Так я і не виїжджав нікуди, не зміг виїхати, тому що люблю тебе.
– І я тебе люблю, більше за життя.
Аня міцніше притулилася до свого ангела, посланого з небес.
– Дякую, мамо! – прошепотіла Аня і знову заплакала, але тепер уже від щастя.