Тамара поспішала в сільський магазин по продукти. По дорозі вона зі всіма віталася: – Будьте здоровенькі! І вам усього хорошого, та багатства побільше! Їй у відповідь сусіди та знайомі теж бажали добра, а деякі говорили: – Петрівна, ви прямо розцвіли! Невже заміж зібралися? Такі питання бентежили літню жінку, але з іншого боку, їй було дуже приємно слухати компліменти. Раптом Тамара помітила біля магазину свою сусідку Валентину. Її настрій миттєво зник. Було видно, що та з нетерпінням чекає на неї

Тамара Петрівна поспішала в сільський магазин по продукти.

По дорозі вона за сільським звичаєм наліво і направо роздавала побажання здоров’я:

-Будьте здоровенькі! І вам усього доброго, та багатства побільше!

Їй у відповідь сусіди та просто знайомі теж бажали добра, а деякі навіть натякали на щось більше:

-Петрівна, ви прямо розцвіли! Невже заміж зібралися?

Такі питання бентежили літню жінку з одного боку, а з іншого – їй було дуже приємно слухати компліменти на свою адресу.

Але позитивний настрій миттю зник, коли Тамара Петрівна помітила на ґанку сільського магазину свою сусідку Валентину.

По її зухвалій позі нескладно було здогадатися, що та з нетерпінням на неї чекала.

Сьогодні у магазині зібралося багато постійних покупців.

Місцеві жителі чудово знали, що між двома жінками йде багаторічна неприязнь. Передчуваючи початок запального шоу, публіка й цього разу стала біля двох жінок. Першою почала Валентина Тарасівна:

-Гляньте, люди добрі! З’явилася моя сусідонька! А я ж думала, що вона стала сердешною! Адже двір травою заріс, навіть коти від такої господині втекли!

Невдалий жарт не знайшов розуміння, що ще більше розчарувало Тарасівну:

-Томка, розслабся! Твій поїзд давно пішов, залишилася одна електричка, та й та на ремонт вирушила!

Цей жарт був влучним – почувся дружний сміх покупців.

Але Петрівна не відреагувала і на це від ​​сусідки. Вона з гордо піднятою головою пройшла в магазин. Публіці на чолі з Валентиною не залишалося нічого іншого, як теж повернутися у тісну торгову залу. Продавчиня Марічка одразу пожвавилася:

-Тарасівно, щось забули купити?

-Так. Але я встигну, мені поспішати нікуди. Ти, Марічко, обслужи спочатку мою сусідку.

Тамара Петрівна купила необхідні продукти і полізла за гаманцем, щоб розплатитися за товар. Але раптом несподівано для всіх попросила:

-Марічко, мені б ще хороший антиперспірант, а то спека стоїть неймовірна.

Продавчиня кинулася до полиці, де стояли дезодоранти, а розгублена Тарасівна намагалася зрозуміти сенс незнайомого їй слова. Їй на допомогу прийшла молода дівчина, яка щороку приїжджала на літо до бабусі.

-Тітко Валю, це так по-науковому дезодорант називається. Ну засіб типу туалетної води, коли пітнієш.

Після підказки Валентина почала.

-А я й не знала, що моя сусідка така делікатна! Шанель їй подавай! Тамаро, та тобі скільки років!

Петрівна неквапливо склала в сумку покупки, і попрямувала до виходу. Біля дверей вона зупинилася.

-Ти б, Валентино, не інших обговорювала, а на себе подивилася. Ходиш селом, а що ззаду в тебе, не бачиш.

Тарасівна різко обернулася, намагаючись знайти проблему у своєму гардеробі.

-Що там? Нічого не бачу!

-Де тобі помітити, що з тебе вже пороха сипляться!

Глядачі засміялися від щирого серця.

-Молодець, Петрівна! Зробила її! Один нуль!

Валентина почервоніла від сорому та образи. Вона поспішила до виходу, а проходячи повз суперницю прошипіла:

-Ніколи не пробачу тобі цього! Я тобі влаштую.

Свідки цієї сцени ще довго обговорювали свіжу подію, поки старий дід Василь із загадковим виразом обличчя не промовив:

-Стільки років дівки не ладнають, уже посивіли, а на мир не йдуть. І навряд чи підуть найближчим часом! Днями знову Вітька у селі з’явився!

Заінтригована Марічка округлила і так великі очі:

-Дідусю, а хто такий Вітька?

Дід задоволено хмикнув, поправив свою рідку борідку, і поважно заявив:

-Вітька Степанюк… Він до багатьох дівок в окрузі бігав, а Тамара з Валентиною через нього посварилися. Кожна хотіла видного хлопця в чоловіки відхопити!

-І чим усе скінчилося?

-А нічим! Обидві з носом залишились! Вітька понаобіцяв, а сам одного разу вночі втік у невідомому напрямку.

Одні розповідали, що він на заробітки подався, а інші казали, що у столиці осів.

Але, судячи з інформації “сарафанового радіо”, Степанюк разів п’ять одружувався і стільки ж розлучався. А тепер, ось, повернувся в рідне село… Набридло, видно йому гуляти! Не все життя ж по жінкам бігати!

Дід Василь помилявся у своїх висновках, бо Віктор мав дуже серйозні причини, через які він вирішив зупинитися. Свою чоловічу чарівність він протягом усього життя використовував з корисливою метою: спочатку одружився, а незабаром розлучався.

Оскільки його більше цікавили багаті жінки, після розлучення частина майна перепадала і йому.

Правда був один, але дуже суттєвий мінус – діти. Загалом у нього їх було шість, чи сім. Деякий час йому вдавалося ховатися від нащадків, які потребували підтримки батька. Але одна з дружин найняла юриста, і йому таки довелося розплачуватися за гріхи бурхливої ​​молодості.

Залишившись без нічого, він згадав про будиночок у рідному селі. Блукаючи світом, чоловік не заробив пристойну пенсію, але надії не втрачав, що старий спосіб йому допоможе прожити безбідно і далеко від цивілізації.

Будинок виглядав гнітюче: дах протікав, а підлога просідала під ногами. Посидів Віктор, подумав, і подався у майстерню, щоб оцінити обстановку.

До втечі з села він працював трактористом. Спогади про минуле трохи зігріли душу. Незважаючи на десятиліття, що промайнули, в одному з майстрів він впізнав свого товариша.

-Петро! Ти!

Здоровенний чоловік під два метри на зріст стрепенувся. Він довго вдивлявся в обличчя Віктора, і нарешті закричав:

-Вітька! Ти? Оце сюрприз! А я думаю, що за мужик з’явився! Знаєш, мене вже дістали перевірки. Я ж свою справу відкрив, тут у селі. Так, ці перевіряльники не дають працювати.

Як і належить у таких випадках, увечері чоловіча компанія зібралася за одним столом. Дружина Петра накрила багатий стіл, а сама пішла, щоб не заважати чоловікам.

За традицією поговорили спочатку про життя, а потім дійшла черга до планів. Віктор чесно розповів найкращому другові юності про свої пригоди. Петро похитав головою.

-Так, можна сказати, не особливо задалося в тебе особисте життя. Вікторе, час зменшити оберти, роки беруть своє.

Але Віктор молодцювато крекнув.

-Петю, ти про що! Я ж чоловік у самому соку! За цим показником, я можу і молодого перевершити!

Хазяїн будинку критично оглянув гостя.

-Та ну! Не вірю тобі!

-Даремно! Я доведу! Жінки за мною і зараз бігають! На все готові!

Петро хитро підморгнув.

-А ми перевіримо твою силу! Ти готовий?!

-Я завжди готовий!

-Ти пам’ятаєш Тамару та Валю? Ну, дві подружки, котрі сумували за тобою?

Віктор став напружено згадувати.

-Не пам’ятаю… У мене їх було стільки…

-Цих ти маєш пам’ятати, вони ще зі школи бігали за тобою, а ти крутив то з одною, то з іншою…

-Точно! Звичайно пам’ятаю! Норовисті дівчата, особливо одна з них. Здається, Валентина…

Спогади про молодість розвеселили двох сивих чоловіків. Віктор пожвавішав.

-Петро, мені тут така грандіозна ідейка прийшла! Чому б мені не згадати молодість!

-Що маєш на увазі?

-Я так розумію, що Тома і Валя, як і раніше, живуть у селі?

-Вгадав. Але, сам розумієш, роки не оминули і їх. Хоча вони, як і раніше, недолюблюють одна одну!

-Це добре. Все одно мені нікуди подітися. Не звик я без жіночої ласки, може одна з подруг зігріє мене, прихистить…

Петро уважно глянув на товариша.

-Даремно ти починаєш це. Вони одразу все зрозуміють!

-На що сперечаємось?!

…Сарафанне радіо швидко долетіло до сусідок. Обидві оцінили повернення Віктора, як знак долі. Два жіночих серця, що скучили за теплом, кинулися назустріч до останнього промінчика щастя.

Жінки відкинули геть умовності, і самі відвідали колишнє кохання. Щоправда, зробили вони це по черзі: першою на порозі старого будинку Віктора з’явилася Валентина, а надвечір заглянула і Тамара Петрівна.

Вже два тижні Віктор катався, як сир у маслі. Він регулярно відвідував сусідок, але поводився гідно, як і належить галантному кавалеру. Звичайно, спочатку йому подобалася роль залицяльника для літніх жінок.

Тамара з Валентиною дуже старалися заслужити його увагу. Кожна жінка демонструвала свою кулінарну майстерність, що найбільше подобалось Вікторові. Одного разу він навіть подумав, що не погано було б зміцнити стосунки з однією з жінок. Але поки не знав, кому віддати перевагу.

Це питання хвилювало і жінок. Оскільки шлях до серця коханого чоловіка був тернистим, змагання між ними розпочалися з новою силою.

Якось пізно ввечері Тамара Петрівна відчула щось недобре. Вона обережно вийшла за двері, і помітила постать, яка промайнула на городі. Прокравшись ближче, вона побачила, як Валентина щось розсипає під картоплею.

Сусідка не бачила, що господиня садиби спостерігає за нею, тож досить голосно примовляла:

-Їжте, жучки, картопельку! Щоб у цієї нічого більше не вродило!

Такого нахабства Тамара стерпіти не могла.

-Ану, стояти!

Валентина швидко побігла додому…

Історія цього любовного трикутника зупинилась несподівано. Валентині зателефонувала розгнівана дочка.

-Мамо, ви що там з тіткою Тамарою зовсім вже, чи що?! Що ви робите на старості років?

Дочка ніколи не дозволяла собі говорити з матір’ю в такому тоні. Валентина від розгубленості не знаходила слів.

-Не розумію тебе, дочко…

-Не розумієш?! Та вас той Віктор розводить! Зрозуміло!

Вранці наступного дня дід Василь, покручую тонку бороду, розповідав мужикам у майстерні, як Тамара з Валентиною бігали за Віктором.

-Так, видно, його не виправиш. І це не факт! Тепер він навряд-чи повернеться сюди!

А тим часом сусідки сиділи за одним столом і мирно пили чай. Тамара Петрівна після довгих роздумів сказала:

-Прикро Валечко не те, що нас з тобою обманули, а те, що ми стільки років з тобою сварилися через такого, як Віктор…