Світлана повернулась додому аж в обід. Вона відкрила двері своїм ключем і зайшла в коридор. – Вікторе, коханий, я вдома! – гукнула вона з порога. Раптом Світлана побачила валізу, що стояла біля дверей. – Вікторе! – гукнула вона ще раз. – Ти що у відрядження збираєшся, чи що?! З кімнати вийшов її коханий Віктор і якось дивно глянув на Світлану. – А це твої речі, дорогенька, – раптом сказав він. Світлана не розуміла, що відбувається

Після навчання Віктор залишився у тому ж місті, де вчився.

Власного житла у Віктора не було, і йому довелося винаймати квартиру.

Визначившись із роботою, Віктор поки що не мав планів на сімейне життя. Але молодість є молодість…

Якось Віктор познайомився з дівчиною. Світлана працювала касиркою в одному із супермаркетів.

Жила вона у батьків у невеликому селі, поряд із містом.

Дівчина дуже сподобалася Вікторові. І через кілька зустрічей він запросив її до себе додому. Світлана була не лише гарною, а й жвавою дівчиною.

Оглянувши квартиру, вона зненацька заявила:

– Витю, а можна я до тебе переїду? Набридло мені щодня витрачати час на дорогу з роботи й назад.

Віктор не був готовий до такого повороту подій і спробував заперечити.

– А як же ж твої батьки? Хіба дозволять тобі жити разом із чоловіком?

– Батькам я поясню, що живу у подруги, – незворушно відповіла Світлана.

Ось так почалося спільне проживання Світлани із Віктором.

Світлана принесла затишок у холостяцьке життя молодого чоловіка. Вона виявилася непоганою господинею.

Тепер у будинку завжди були чистота й порядок. З приходом Світлани у квартиру, часи сухомʼятки й бутербродів для Віктора залишилася в минулому.

Дівчина була товариською і з прекрасним почуттям гумору. І вже невдовзі Віктор не уявляв без неї свого життя…

…Минуло три роки. Віктор отримав підвищення на посаді й солідну надбавку до зарплати.

Незабаром він заявив Світлані, що тепер зможе придбати свою власну квартиру.

Але для цієї мети йому все ж таки довелося взяти кредит. Світлана теж звикла до Віктора і на новому місці проживання почала чекати від нього пропозицію руки і серця.

Але Віктора все влаштовувало, він поки не поспішав пов’язувати себе шлюбом.

Світлана, будучи дівчиною не з лякливих, одного разу заявила йому:

– Я хочу, щоб у нас була справжня родина. Мені вже пора народжувати дітей. Майже всі мої подруги вже одружені…

У багатодітній родині, де виріс Віктор, він був старшим сином. Батьки з дитинства привчали хлопчика доглядати молодших братів і сестер.

Так що про пелюшки і сорочечки він знав не з чуток. У міру дорослішання у нього до цих обов’язків виникла справжня неприязнь.

І Віктор на слова Світлани відповів прямо:

– Я поки що не готовий бути батьком.

– І коли ж ти будеш готовий? – ахнула Світлана.

– А тебе щось не влаштовує? – запитав Віктор. – Я нікого тут у себе не тримаю…

Вже наступної секунди Віктор пошкодував про сказане. Але як кажуть, слово не горобець…

Світлані ця фраза дуже не сподобалась. І вона всерйоз задумалася, а чи варто взагалі продовжувати стосунки із цією людиною?

Але й піти так просто від Віктора вона не могла. Адже десь у глибині душі в неї жила іскорка надії, що Віктор нарешті почує її…

…Світлана працювала по змінах, а Віктор мав звичайний графік.

Напередодні вихідних Світлана нагадала Віктору, що в суботу вони запрошені на день народження до її подруги.

Віктор із радістю вирушив на цей захід. Він відчував, що Світлана продовжує сердитись на нього і сподівався, що зуміє загладити свою провину.

Але все пішло зовсім не так, як він сподівався. Компанія, яка складалася із дев’яти осіб, розташувалася у затишному кафе.

Це були люди із кола Світлани. Деяких із них Віктор бачив уперше.

Окрім гостей, що прийшли на день народження, у кафе були й інші компанії.

Світлана, будучи не в настрої, тільки й підливала собі ігристого. Коли Віктор спробував зупинити її, вона заявила:

– А ти хто такий, щоб командувати мною?!

Коли Світлану запросив на танець молодик на ім’я Микита, то вона відразу пішла за ним.

Під час танцю він щось шепотів їй на вушко, а вона заливисто сміялася.
А потім, після танцю, сіла за стіл поряд з Микитою, де вони продовжили розмову.

Подібна поведінка Світлани була неприємна Віктору, але говорити щось було марно.

А коли свято закінчилося, і до кафе, під’їхало чергове таксі, то Світлана несподівано застрибнула в салон автомобіля і вмостилася поряд з Микитою.

Місць у салоні більше не було. І Віктор на самоті залишився стояти біля входу в кафе…

Додому він вирушив сам.

Події, що відбулися цього вечора, не могли залишити його байдужим.

У цей момент у його душі перемішалося все: і злість, і ревнощі, і розпач, від неможливості щось виправити.

Він і сам не очікував від себе такої реакції.

– Зрештою, – міркував він. – Холостяцьке життя мене цілком влаштовує. Тож нічого такого не трапилося…

Але жодні аргументи не допомогли йому заспокоїтися. Він все ще сподівався, що зараз відкриються двері і на порозі з’явиться Світлана. Але цього не сталося…

– Як швидко вона зрадила мені, – міркував Віктор. – А я думав, що вона в мене закохана…

Віктор до ранку так і не зміг заснути. А з першими променями сонця він став збирати речі Світлани у валізу, яку потім поставив у коридорі біля вхідних дверей…

…Світлана повернулась додому в обід. Вона відкрила двері своїм ключем і зайшла в коридор.

– Вікторе, коханий, я вдома! – гукнула вона з порога.

Раптом Світлана побачила валізу, що стояла біля дверей.

– Вікторе! – гукнула вона ще раз. – Ти що у відрядження збираєшся, чи що?!

З кімнати вийшов Віктор і якось дивно глянув на Світлану.

– А це твої речі, дорогенька, – раптом сказав він. – Я думаю, що нам пора розлучитися.

Світлана не розуміла, що відбувається.

– Ти мене виставляєш? – ахнула вона.

– Я ніколи б не посмів так з тобою вчинити, тому вважатимемо, що це твій вибір. Я просто допоміг зібрати твої речі…

– Вікторе, знаєш хто ти?

– Ну, і хто ж я? – запитав Віктор.

– Ти самозакоханий егоїст! Тільки про себе й думаєш! А я взагалі щось не збиралася від тебе йти…

– Тоді поясни, що було вчора? Ти кинулася до першого зустрічного.

– Вітю, якщо ти про Микиту, то між нами в принципі нічого не може бути. Він мій двоюрідний брат. Хоча це вже не важливо, ти ж вирішив попрощатися зі мною…

– Світлано, стривай! – кинувся до неї Віктор.

Він став на коліно і простяг дівчині заповітну коробочку з каблучкою.

– Світлано, ти вийдеш за мене заміж? – запитав Віктор.

Від несподіванки дівчина збентежилася. А Віктор продовжував свій монолог.

– Я ще вчора хотів зробити тобі пропозицію. Але там у кафе все пішло не за планом… А потім ти взагалі втекла від мене. Світлано, пробач мені за все. Ти вийдеш за мене заміж, – повторив свою пропозицію Віктор.

– Я згодна! – радісно вигукнула Світлана і кинулася в обійми до свого коханого Віктора…