Мар’яна вирішила поїхати в село, відвідати свою бабусю. В неділю вранці Мар’яна з чоловіком Олексієм приїхали до баби Галі, зайшли в будинок. – Ой діти, як я рада вас бачити, – зраділа бабуся. – Чому не попередили? – Ми хотіли сюрприз зробити, – усміхнулася Мар’яна. – А я якраз котлеток насмажила. Віднесіть сумки в кімнату і сідайте за стіл, – сказала бабуся Галя. Мар’яна з Олексієм взяли сумки і вирушили у велику кімнату, де застали зовсім несподівану картину. – Бабусю, і як це розуміти? – вигукнула Мар’яна, повернувшись на кухню до бабусі

– Бабуся, все! Жодних ні! Одну ми там тебе не залишимо, тож починай збирати речі. Багато не бери, тільки найнеобхідніше! Решту купимо тут! Бувай! – Мар’яна поклала слухавку, а баба Галя замислилась.

Виїжджати з рідної оселі, де прожила все своє життя не хотілося, але знаючи Мар’яну, це було неминуче…

Баба Галя народилася і виросла у цьому селі. Тут одружилася, народила двох дочок, поставила їх на ноги, а потім видала заміж.

Тут вони з чоловіком прожили 40 років і тут же вона проводила його в останню путь, коли його не стало після важкої недуги.

Кілька років, після того, як не стало чоловіка, баба Галя жила сама.

Діти відвідували, але рідко. Усі живуть надто далеко, а от онука Мар’яна приїжджала часто, бо жили вони з чоловіком недалеко.

Спочатку, коли не стало чоловік, баба Галя занепала, але згодом змирилася і постаралася жити як раніше.

Проте вік брав своє і керуватися по господарству стало важко. Одна грубка чого вартувала!

А крім грубки у баби Галі був гарний, великий город, де вона любила копатися і, мабуть, найкрасивіший квітник у селі. Принаймні до 1 вересня у неї у дворі завжди було повно матусь, які приходили по квіти своїм дітям.

Грошей баба Галя ні з кого не брала. Захоплені очі діток, які тримали в руках її квіти, це була її оплата, яка бабу Галю влаштовувала в усіх відношеннях.

Хоч і було бабі Галі важкувато, але їхати вона нікуди не хотіла, тим більше, що з часом цілком звикла собі управлятися сама, та й не змогла б вона жити в місті!

Не по душі їй було це міське життя з метушнею та завантаженістю.

Однак Мар’яна вирішила, що залишати бабусю одну зовсім не можна і потрібно забирати її до них у місто.

Кілька років бабі Галі вдавалося переконати внучку в тому, що переїзд їй абсолютно необов’язковий, але днями Галі стало зле і саме в цей момент приїхав чоловік Мар’яни Олексій.

Природно, що побачивши те, що бабусі погано, він відразу повідомив про це дружині, а та відразу почала переїзд.

Останні два дні Мар’яна зовсім не вгамувалася, а сьогодні заявила категорично.

– Переїзду бути!

Після заяви внучки, баба Галя цілий день вигадувала різні приводи для того, щоб ні куди не їхати, але придумати нічого їй так і не вдалося.

Баба Галя була зовсім зневірена, але ранок, несподівано для неї, приніс їй вирішення цього питання.

Щодня, незважаючи на погоду, баба Галя вирушала до місцевої крамниці. Там вона брала свіжі булочки з маком, які дуже любила.

Звичайно вона могла і сама напекти чудових булочок, але так як куховарити було ні для кого, а для однієї себе не хотілося, то баба Галя воліла купити їх у магазині. Тим більше, що брала вона лише кілька штук.

Того ранку вона як завжди вирушила за відомою адресою, а дорогою туди зустріла Леоніда, старого друга їхньої родини.

Леонід хоч і був ровесником баби Галі, але старий був ще міцний і сильний.

Він як, і баба Галя, два роки тому втратив свою другу половинку і тепер жив один, керуючись по господарству поодинці.

Слово за слово та баба Галя розповіла дідові Леоніду про свої проблеми.

Треба сказати, що дід Леонід з юності славився балакуном і жартівником.

Ось і зараз, вислухавши історію баби Галі, він спочатку поспівчував їй, а потім запропонував.

– Я знаєш, що подумав, Галино? А давай скажи ти Мар’яні, що ми з тобою тепер разом жити надумали! Ну а що? Ти вдова і я сам. Мовляв, ось і знайшли одне одного!

Баба Галя спочатку посміялася, а як прийшла додому, задумалася.

А як спробувати?

Може й відчепиться Мар’яна.

Всю ніч баба Галя обмірковувала план дій, а вранці наважилася і пішла до діда Леоніда.

Той, у цей час, керувався по господарству, але бабу Галю прийняв добре, а дізнавшись у деталях навіщо вона прийшла, відразу погодився.

При цьому в очах діда Леоніда проскочила підозріла, лукава іскорка, яку загалом баба Галя не помітила.

За кілька днів приїхали Мар’яна з чоловіком і застали зовсім несподівану картину.

Баба Галя метушилася на кухні, а на дивані, з пультом у руках, вальяжно вилежував дід Леонід, який втім одразу встав і привітав гостей.

За кілька хвилин, баба Галя бентежачись і боязко повідомила внучці, що вони з Леонідом вирішили жити разом.

– Він знаєш, Мар’яно, який гарний? Ого-го! Хазяїн, що будь-кому на заздрість! Ось ми з ним і подумали. Ну що нам поодинці жити? От і вирішили, що нам треба зійтися! Щоправда ось не вирішили ще де нам жити. У мене хата хороша, але й у нього теж хороша, але це знаєш? Ми вирішимо… Найближчим часом і вирішимо!

Мар’яна слухала бабусю здивовано.

– Бабусю, та як же? А що ж ти нічого про це раніше не казала? Ось сюрприз, то сюрприз!

Баба Зіна знизала плечима

– Ну як, Мар’яно. Незручно було… Все ж таки не молоді вже…

Увечері внучка з чоловіком поїхали, а дід Леонід і тітка Галя насміялися від душі, випили чаю і дід Леонід пішов додому.

Все пішло як раніше. Хіба, що тепер бабі Галі доводилося говорити неправду внучці про те, як проходить її нове ” сімейне життя ” , втім це вдавалося бабі Галі дуже непогано.

Настало літо.

Баба Галя тепер з ранку до ночі копошилася на городі чи квітнику.

Дід Леонід періодично приходив у гості. Вони пили чай і говорили про різні сільські справи.

Загалом нічого не віщувало неприємностей, але тут зателефонувала Мар’яна і цим дзвінком похвилювала бабусю так, як вона не хвилювалася вже давно.

Мар’яна заявила, що вони з Олексієм та маленьким сином Денисом вирішили, що хочуть провести місяць у бабусі у селі.

Іншим часом баба Галя б дуже зраділа, але зараз ця звістка шокувала її.

Не знаючи, що робити вона знову пішла до діда Леоніда.

– Чуєш, Леоніде, – почала баба Галя розмову, – У мене до тебе справа.

Дід Леонід з цікавістю глянув на бабу Галю.

– Ну говори.

– Леоніде! Чи не міг ти побути моїм чоловіком місяць?

Побачивши округлені очі діда Леоніда, поспішила додати.

– Розумієш. Мар’яна із родиною приїжджають, а що я їм скажу? Мовляв, все. Розбіглися. Ну, нерозумно ж. Погодься? Безглуздо.

Дід Леонід усміхнувся.

– Ну це так. Не розумно звичайно. Ну це зрозуміло. А як це все зробити? Скажи, Галю? Гаразд день, а місяць?

Баба Галя присіли.

– Я, Леоніде, все продумала. На городі я тобі допоможу. Тож тобі подвійна вигода. Жити, звичайно, будемо в мене, а до тебе ходитимемо. Їсти будеш, звичайно, у мене. Спати також.

Дід Леонід усміхнувся.

– Так, Галю, великий ти стратег! А ось скажи мені? А сусіди? Сусіди як? Адже хтось таки розповість Мар’яні, що це чистої води підстава.

– Ні, Леоніде. Тут я також продумала. Сусідам ми скажемо, що справді зійшлися! А розбігтися потім, справа нехитра!

– Несподівано, але розумно. Гаразд, Галю. Коли переїжджати?

Швидко вирішивши всі побутові проблеми баба Галя та дід Леонід розлучилися, а ввечері дід Леонід уже переніс до баби Галі трохи пожитку.

Незабаром приїхала Мар’яна з сім’єю і полетів час, який баба Галя потім назвала не інакше як щасливий.

Першу половину дня вони всією сім’єю були у баби Галі, а другу присвячували господарству діда Леоніда.

Сусіди, звичайно, шепотілися, що, мовляв, як так. Вчора ще були один одному ніким, а тут дивись!

Але бабу Галю та діда Леоніда ці розмови хвилювали мало. На всі запитання вони відповідали коротко.

– У житті ще не те буває! А тут що? Двоє самотніх людей, от і зійшлися.

Тепер баба Галя знову почувала себе господаркою та жінкою.

Вона навіть придбала собі пару нових суконь, чим неймовірно втішила внучку. Бо раніше вмовити її на це здавалося просто неможливим.

Місяць пролетів непомітно і настав час гостям їхати.

Цього дня баба Галя спекла з самого ранку пиріжків з маком.

Половину склала внучці разом з іншими гостинцями, а з другою половиною вони всі дружно покуштували з чаєм.

Потім гості поїхали і на бабу Галю наринув незрозумілий сум, та й дід Леонід якось похнюпився і засумував.

Начебто треба було дідові Леоніду збиратися, а не дуже й хотілося.

Обстановку трохи розрядила баба Галя, покликавши діда Леоніда пити чай.

За столом панувала незвичайна тиша.

Дід Леонід жував булку і мовчав, а баба Галя зовсім потягувала порожній чай.

Нарешті зітхнувши, баба Галя сказала.

– Ти ось що, Леоніде. Я тобі булки з собою покладу. Все ж вони не рівня магазинним, а ти їх дивлюся любиш… Я то напевне тепер нескоро буду пекти пиріжки…

Дід Леонід допитливо глянув на Галю.

– А що так, Галя?

Баба Галя опустила очі.

– А нема для кого, Леоніде. А мені одній… Та ну…

Дід Леонід примружився.

– А я ось що подумав, Галю. А може й не треба одній то, га? Хіба ж погано нам разом? Так давай разом доживатимемо і будемо.

Баба Галя розгубилася, але вже за хвилину посміхнулася.

– А давай!

Тепер баба Галя та дід Леонід живуть разом.

Іноді між ними виникають розбіжності, але переважно стосуються вони лише начинки для булочок.

Бо виявилося, що дід Леонід любить булочки з вишнею, а ось баба Галя їх зовсім не любить.

Через це й сперечаються. Більше ніби і приводів немає.

Тож живуть добре.