Денис вийшов з роботи раніше. Він сів у машину й поїхав додому. Денис відкрив двері своїм ключем і зайшов у коридор. В квартирі стояла тиша… Раптом він побачив відчинену шафу! Денис швидко роззувся, зайшов у кімнату і застиг від здивування. Серед його сорочок і піджаків були порожні плічики! А на них раніше були сукні і кофтинки Оленки! Денис застиг від несподіваної здогадки

Денис вийшов з роботи раніше. На вулиці йшов дрібненький дощик.

Він сів у машину й поїхав додому.

Була пʼятниця. А щоп’ятниці вони з друзями ходять у кафе, відпочивають після робочого тижня. А що ще робити молодим вільним людям?

Денис відкрив двері своїм ключем. Квартира зустріла його тишею.

Денис ще з порога раптом побачив відчинену шафу.

Він застиг від несподіваної здогадки. Денис швидко роззувся, зайшов у кімнату і застиг від здивування!

Серед його сорочок і піджаків були порожні плічики, на яких раніше були сукні і кофтинки!

-Пішла… – подумав Денис.

Останнім часом вони часто сварилися, але потім завжди швидко мирилися.

Оленка зателефонувала йому на роботу і сказала, що ввечері в кафе не піде.

-Образилася, що не передзвонив? Хіба через таке розлучаються? – перше, що спало на думку Денису. – Ні. Вона все розрахувала. Дверцята шафи залишила відчиненими, щоб я одразу відчув самотність і сум. Щоб я відчув себе винним…

Він оглянув кімнату.

Вони жили разом півроку. Оленка його влаштовував у всьому – симпатична, весела…

Значить, це він її не влаштовував. Останнім часом Оленка все частіше заводила розмови про весілля, про медовий місяць…

Він віджартовувався. Ну, зрозуміло. Не дочекалася від нього рішучих дій і вирішила прискорити події.

Думає, що він побіжить дзвонити, вмовляти її повернутись…

Денис зрозумів, що саме це він і хоче зробити зараз. Він набрав номер Олени, але телефон у неї був вимкнений.

Денис поклав свій телефон на диван.

Він уявив Оленку, як вона, притулившись бочком до мийки і по-журавлиному, стоячи на одній нозі, чистить картоплю…

Захотілося, щоб вона повернулася, зараз…

Він пішов на кухню. У мийці стояли не миті після сніданку тарілки і чашки.

Він вимив посуд.
Оленка терпіти не могла немитий посуд. Значить, залишила виключно для нього, у виховних цілях.

Щоб він зрозумів, як йому буде важко одному – треба самому мити посуд, виносити сміття… Актриса!

За що він і любив її. Щоправда, про кохання він говорив тільки на початку стосунків…

Він помітив записку на дверцятах холодильника, під магнітом:

«Я йду. Не впевнена, що нам треба продовжувати стосунки…»

Ось так, без пояснень і підпису.

А він уже придивився обручку. Чекав тільки зарплати, щоб купити, і зручного моменту, щоб красиво, вставши на одне коліно, піднести його Оленці на очах у всієї фірми…

-Повернеться, – подумав Денис. – Я теж гордий. Не дзвонитиму. Нехай переживає.

Денис узяв відро і пішов виносити сміття.

Коли він повернувся, ще у дверях почув дзвінок телефону.

Не роззуваючись, він побіг до дивану. На екрані телефону з’явився незнайомий номер.

-Не відповідати? А раптом це Оленка? – подумав він.

-Слуха, – відповів він.

-Дмитре, привіт. Це я, Оксана. Довго не наважувалася тобі подзвонити. Ти мені нічого не обіцяв. Але я не знаю, що робити… – сказав незнайомий дівочий голос.

-Хто це? Яка Оксана? – від подиву Денис навіть не звернув уваги, що дівчина назвала його Дмитром.

-Ти не пам’ятаєш мене? Тоді нам нема про що говорити, – і вона поклала слухавку.

-Що попало, – сказав вголос Денис.

Він глянув на мокрі сліди від черевиків на килимі і махнув рукою.

Тут знову задзвонив телефон.

-Дмитре, я хотіла сказати…

-Я не Дмитро. Мене звати Денис. Дівчино, ви помилилися номером, – пояснив він.

-Ти брехав мені? Навіщо? Ти сам дав мені номер твого телефону, – і вона повторила його номер по цифрах.

-Я не брехав. Денис мене звуть. Уже двадцять шість років як. І номер свого телефону я вам не давав, – роздратовано відповів Денис.

-Я даремно зателефонувала…

-Ні, не кладіть слухавку. Якщо зателефонувала, то кажи, що треба!

Але незнайомка знову поклала слухавку.

-Більше не відповідатиму, – вирішив Денис і вимкнув звук, але не телефон.

Була надія, що Оленка все ж таки зателефонує і пояснить все, поставить умови повернення, і взагалі…

Він не встиг додумати, як мобільник засвітився знову.

-Дівчино, як вас… Оксано! Навіщо ви дзвоните і не кажете, що вам від мене потрібно?

-Пробач… – вона плакала. – Я не знаю що робити. Мені здалося, що між нами… Я хотіла сказати, що я сама… Ти ні в чому не винен… Памʼятай…

-У чому я не винен? – запитав Денис, але Оксана знову поклала слухавку.

Денис замислився…

Здавалося йому, чи ні, але ця Оксана плакала! Що там відбувається?

«Я сама, ти не винен…” – згадав її слова.

Так кажуть перед тим, як…

-Господи, що там відбувається? – сказав вголос Денис.

Він знайшов номер друга. Дмитро був відомим улюбленцем жінок. Легко знайомився з дівчатами.

-Ну що, вирішили все ж таки приєднатися до нас? Давай, підходь у кафе, тут весело! – Дмитро намагався перекричати гучну музику.

-Дмитре, навіщо ти дав своїй знайомій Оксані мій номер телефону?

-Не знаю я ніякої Оксани. Не пам’ятаю я, – відповів Дмитро.

Напевно, він вийшов із кафе, бо музика звучала набагато тихіше. – Та забудь ти. Ну познайомився з однією. Красива. Провели пару ночей разом…

-Де зустрічалися? Ти був у неї вдома? Скажи, адресу, – кричав у слухавку Денис.

-Що, хочеш Оленці зрадити? Так одразу б і сказав. Давно пора… – реготав Дмитро. – Слухай, не вчасно ти…

-У неї щось трапилося. Де вона живе? – зупинив його Денис.

-Та не пам’ятаю я. Хоча, почекай…

Він назвав вулицю.

-Квартира яка? – поквапив Денис друга.

-Здається двадцята…

…Денис доїхав швидко. Він вийшов з машини і подивився на потрібний будинок. Світилося кілька вікон.

Двері в підʼїзд виявилися незачиненими.

Перестрибуючи через дві сходинки, Денис піднявся до потрібної квартири і натиснув на кнопку дзвінка. Тиша.

Він придивився і помітив, що двері нещільно зачинені.

Він застиг від передчуття чогось недоброго.

-І воно мені треба? – подумав денис. – Але він відчиняв двері і зайшов у коридор.

-Оксано, ви де? – гукнув він у бік яскраво освітленої кімнати.

Збоку в коридорі він помітив двері, а під ними смужку світла. Денис постукав.

-Я заходжу, – сказав він і відчинив двері.

На ванні сиділа дівчина і плакала…

-Ви хто раптом?! – раптом підвела вона голову.

-Вибачте мене, – сказав Денис. – Але це мені ви дзвонили. Я вже всякого собі понавигадував. Ви переплутали мене з моїм знайомим Дмитром…

Він дав вам мій номер, замість свого… Розумієте він такий і є… Все життя тільки й бігає по дівках…

Дівчина уважно слухала Дениса.

А тоді раптом розсміялася.

-І як ви мене тільки й знайшли? – запитала вона. – Треба ж.

Вони всю ніч просиділи на кухні. Денис втішав її, пояснював, що Дмитро не вартий її сліз і що не треба так переживати, через таку нісенітницю…

Невдовзі дівчина захотіла спати і Денис провів її до ліжка, накрив ковдрою, а сам поспішив додому…

…Денис все набирав номер Олени, але її телефон був вимкнений.

-Ні. Вона актриса, влаштувала б виставу, не поїхала б, – міркував він.

Перед очима всю дорогу стояло гарне обличчя Оксани.

Наступного дня він вирішив зʼїздити до неї в гості.

-Ти вибач мені за вчорашнє, – з порога почала Оксана. – Я дуже перехвилювалася, але тепер мені вже краще. Ти проходь, я зроблю чаю.

Її обличчя здалося Денису ще красивішим, аніж вчора…

-Чудово! – сказав він. – А я тут тортика якраз приніс.

Вони сіли на кухні.

-Мене хлопець півроку тому залишив. Потім Дмитро… Дуже вже сумно мені було… Нічого не хотілося… – тихо промовила вона. – А тут ти невідомо звідки зʼявився… І так насмішив мене!

Оксана посміхнулася.

-А мене теж дівчина залишила вчора, – раптом сказав Денис.

-Ти знімаєш квартиру? – запитав він, оглядаючи старі меблі шпалери в кімнаті.

-Ні, з бабусею живу. Вона на літо в село поїхала.

-А батьки? – запитав Денис.

-Батьків не стало. Давно, – сказала Оксана.

Йому стало жаль Оксану. І ще вона йому подобалася. Чимось була схожа на Оленку…

-У тебе є час? Давай сходимо в кафе. Тут поряд, – запропонувала Оксана.

-Давай, – радісно погодився Денис…

…Оленка повернулася через тиждень. Але Денис так і не зробив їй пропозицію.

Вона знову поїхала… Вже назавжди….

Якось увечері він набрав номер Оксани.

-Слухаю, – відповіла вона веселим дзвінким голосом.

-Оксано, привіт. Я хотів сказати, що ти ні в чому не винна, що я сам так вирішив, – почав він дуже тихим голосом.

-Денис! – у голосі Ксенії почулося переживання.

-Та жартую я! Тепер ти знаєш, що я відчув тоді? Тому і поїхав тебе шукати. А від мене знову пішла дівчина. Ходімо сьогодні в кіно, га?

…Через рік Денис із Оксаною одружилися. В них народилися гарненькі хлопчики-двійнята. Вони дуже щасливі і кохають один одного.

А історію свого знайомства вони називають не інакше, як однією з найнезвичайніших…