Наталя з Юрієм дуже кохали один одного. Ніхто ніколи й не чув, щоб вони сварилися. Наталя, рідко ходила в магазин одна. Завжди вдвох! Щоб не дай Боже, не носила важких сумок! Як ідуть Наталя з Юрком по вулиці за ручку тримаючись, то хтось у слід і скаже: – Знову ці закохані пішли. Нічого не бракує їм… А тут і внук народився. Юрієм назвали – на честь діда. Радість у домі! Але одного дня їхнє щасливе життя змінилося назавжди

Наталя познайомилася з Юрієм, коли їй було сімнадцять, а йому девʼятнадцять.

Усі думали, що пройде – так дитяча захопленість і все.

Але нічого не пройшло. Наталя пішла вчитися в училище, а Юрко в інститут в місті. Вони вирішили закінчити навчання й одружитися.

Так і зробили!

Весілля було пишним, по-сільському з розмахом.

Потім молоді переїхали жити в місто. Спочатку винаймали квартиру.

Через рік після весілля народився синочок Олежик.

Юрій від радості прямо носив дружину на руках!

Він був чоловік хазяйський. За щоб не взявся, все виходило.

Усі сусіди до нього зверталися. А він, добра душа, нікому не відмовляв…

Незабаром він отримав квартиру, як молодий перспективний фахівець.

Зробив у ній ремонт, і все своїми руками! Іноді брат допомагав, приїжджав.

А так Юрій з Наталею і все. Як закінчили з ремонтом, так і другий син народився, Володя.

Старший Олежик на маму схожий, а молодший Володя – викапаний тато!

Ніхто ніколи не чув, щоб вони сварилися між собою. Наталя, рідко ходила по магазинах одна. Завжди вдвох! Щоб не дай Боже, не носила важкі сумки!

З самого дитинства привчав Юра і синів до роботи. І до того, що мати у них одна жінка в будинку. На ній усе!

А їх троє.

Отже мають у всьому допомагати їй і берегти.

Хлопчики стали підростати і почали допомагати мамі із прибиранням.

А вона дивилася на них і тішилася. Поки вони прибирали, вона займалася вечерею.

Готувала завжди смачно. Смачний запах аж у під’їзді було чути!

Або пиріжків напече, чи налисників зробить. Салати різні вигадує. Дуже смачно готувала Наталя.

Згодом з’явилася в них машина, а потім і дача. Там усі вихідні всією сім’єю вони і проводили.

Юрій вироби різні робив деревʼяні і на дачі розставляв. Наталя їх розмальовувала.

Все у них складалося, як у казці. Куди б не йшли, завжди тримали один одного за руку.

У Юрія завжди були ідеально випрасовані штани.

Сорочки були білими. Дуже вже він любив білі сорочки. Наталя дуже стежила за своїми чоловіками.

Вони ж мають виглядати ідеально!

…Вечорами сиділи вони вдвох біля телевізора, тримаючи один одного за руку. Час ішов. Багато хто їм заздрив.

Ну а як же? Решта он, живуть – сварки постійні, розлучення.

А тут тиша і благодать… Як ідуть Наталя з Юрком, то хтось у слід і скаже:

-Знову ці вічно закохані пішли. Нічого не бракує їм…

Сини підросли. Олег вже одружився. Внук навіть народився – Юрієм назвали, на честь діда.

Радість у домі!

Але одного дня їхнє щасливе життя змінилося назавжди…
Юрій дуже заслаб… Наталя була поряд із чоловіком на всіх процедурах.

Діти оплатили окрему палату і Наталі дозволили бути там поряд із чоловіком. Ніхто ніяких гарантій не давав…

Та сталося диво! Якимось незрозумілим чином Юрко пішов на поправку.

-Це твоя Наталочка своїм коханням для тебе час ще вимолила. Хороша вона в тебе, – казали йому друзі.

Потрошки Юрко одужував. Хоча за всіма прогнозами й бути його не повинно було. А він живе.

Звичайно, не так як раніше. І вдома робити майже нічого не може. Втомлюється швидко.

Але як міг, допомагав своїй Наталочці. А вона так і пурхала навколо свого Юри.

Так вони прожили ще два роки…

А потім все повернулося… Всі хитали головою… Надії нема…

Лікар тільки розвів руками.

І знову окрема палата, і вони вдвох. Вона годувала його з ложечки. Доглядала його.

Вночі прислухалася до його подиху…

На вихідні приїхали сини. Старший сказав:

-Тату, мужайся, скоро в тебе ще один внук народитися!

Юрко посміхнувся і сказав:ї

-Не дочекаюсь я його напевно…

А потім він попросив своїх забрати його додому. Набридло йому тут.

Поговоривши з лікарем і вирішивши всі питання, сини повезли батька додому.

Вдома йому стало трохи легше.

-Знаєш Наталочко, як я скучив за запахом рідного дому. За запахом твоїх страв з кухні.

Наталя стримуючи сльози, усміхалася. З кожним днем ​​Юрі ставало гірше…

Наталка сіла поряд… Погладила чоловіка по руці.

-Наталочко, зіпсував я тобі життя. Кохана моя. Рідна. Я вдячний Богові, що подарував мені тебе. Ти зробила моє життя щасливим. Я буду любити тебе завжди…

-Та що ти, ніби прощаєшся? Ми ще поборемося!

-Ні, моя рідна, більше не можу…
-Рідненький мій, не говори так. Як я без тебе. Ти ж моя половинка!

-Я хочу попросити тебе, – раптом сказав Юрій. – Зроби мені млинців. Дуже хочеться. Навіть запах їх відчуваю…

-Правда? Зараз мій коханий! Все зроблю!

І побігла на кухню. Почала тісто замішувати. А потім застигла від несподіваної думки…

-Господи, що ж я роблю, адже йому не можна, і він це знає! – подумала Наталя. – Він мене на кухню відправив, щоб я не бачила його…

Наталя побігла в кімнату.

Юрко усміхнувся. По щоці прокотилася сльоза і Юри не стало…

Вона стояла навколішки перед ліжком. Стояла і дивилася на свого Юрчика.

Потім Наталя встала і зателефонувала синам. Вони приїхали і самі все зробили…

Наталя ходила немов у тумані…

На дев’ятий день в неї народився внук. На одну мить вона навіть посміхнулася, коли побачила це маленьке диво…

А на сороковий день Наталі не стало.

Не змогла вона без свого Юрочки…