Володимир дивився, як Оксана поправляє зачіску. Раптом на її тонкому пальчику блиснула каблучка. Володимир не повірив своїм очам. – Звідки в тебе ця каблучка?! – здивовано запитав він свою секретарку. – Це ж обручка моєї прабабусі! Оксана мовчки дивилася на нього. – Володимире Андрійовичу, це каблучка моєї мами… – Якої ще, мами?! – не розумів чоловік. – А як звуть твою маму?! – Володимир раптом застиг від несподіваної здогадки

-Звідки в тебе ця каблучка? – Володимир застиг від здивування, дивлячись на свою молоденьку секретарку. – Звідки в тебе каблучка моєї прабабусі?

Оксана здивовано дивилася на нього.

-Володимире Андрійовичу, це каблучка моєї мами. Вона позичила її мені сьогодні.

-Якої ще, мами?! – не вгавав Володимир і раптом замовк. – А як звуть твою маму?

Оксана так і не встигла відповісти, бо Володимира раптом покликали на нараду.

…День сьогодні не вдавався з самого ранку. Володимир встиг посваритися з коханкою Ритою.

Красуня образилася, що він вчора знову до неї не заїхав.

-Рито, це була остання крапля! – Володимир поклав телефон на стіл і почав міряти кроками кабінет.

Хтось тихо постукав у двері. В кабінет зайшла секретарка Оксана, тримаючи в руках тацю з чашкою.
-Володимире Андрійовичу, ваша кава, – усміхнулася дівчина.

У Володимира потепліло на душі. Ця мила дівчина, яка працює в компанії другий місяць, дуже подобалася йому. Худенька блондинка з довгим волоссям та розумними сірими очима когось нагадувала йому, ​​але от кого?..

…Кілька разів Володимир бачив чоловіка Оксани. Симпатичний і приємний у спілкуванні Олег кілька разів заїжджав до дружини на роботу.

Вони побралися всього пів року тому. Було видно, що між молодятами немає образ і ревнощів.

-Оксано, – сказав Володимир. – Я тут кілька разів бачив вашого чоловіка. Він здався мені розумним і розважливим.

-Ви про що, Володимире Андрійовичу? – нахмурилася дівчина.

-Я маю на увазі, що він не ревнуватиме, якщо ввечері я запрошу вас у театр? Там ще буде ділова зустріч.

-А Маргарита Віталіївна не може піти? – швидко оцінила ситуацію Оксана.

-Ну, можна й так сказати, – посміхнувся Володимир. – А йти на спектакль без пари не хотілося б. Виручайте, Оксано. Скажіть чоловікові, що все буде гаразд.

-Ну добре. Мене Олег привезе, а потім зустріне після вистави…

…У театрі Оксана виглядала просто чудово. Володимир глянув на неї, як вона поправляла зачіску.

На тонкому пальці блиснула каблучка.

-Щоо!? – Володимир не вірив своїм очам. – Щоо!?

Володимир зняв каблучку з пальця Оксани. Оксана здивовано дивилася на нього. Всередині персня він прочитав знайомий напис – “Любити навіки».

І тоді він і запитав в Оксани, як до неї потрапила родинна коштовність його сім’ї?

…Після вистави Оксана зачекала на Володимира.

-Як звуть твою маму? – запитав він.
Оксана раптом замовкла…

-Дарина Сергіївна, – нарешті сказала вона. – Петренко.

Володимир раптом розгубився, заметушився і невиразно запитав:

-А ти ж Іванчук?

-Ну, я ж по чоловікові Іванчук, – м’яко уточнила Оксана.

-А вона не вчилася…
-Звичайно, вчилася, Володимире Андрійовичу, – сказала дівчина. – Ви разом навчалися в університеті.

-Ти знаєш хто я?! – Володимир нічого не розумів.

-Ну, я знала, що в університеті мама зустрічалася з Володею, що вона дуже його любила.

Але коли я влаштувалася у вашу компанію, то гадки не мала, що ви – це ви. Прізвище поширене… А два тижні тому я показала мамі фото із корпоративу, і вона вас одразу впізнала, – усміхнулася Оксана.

Володимир застиг. Два тижні… Значить, Дарина так і не знайшла часу зв’язатися з ним? Чи не захотіла?

-Навіщо вона дала тобі цю каблучку?

-Мама мені її не давала, – зізналася Оксана. – Я сама її взяла.

-Навіщо?

-Вибачте, Володимире Андрійовичу, але мене чоловік чекає, – несподівано поспішила дівчина. – До понеділка.

-А скільки тобі років? – гукнув він навздогін.

-Двадцять два! – Оксана на мить обернулася і помахала рукою…

…Відчинивши двері квартири, Володя одразу почув музику.

Рита сиділа на дивані, витягнувши довгі ноги.
-Володимире, я вирішила пробачити тебе, – заявила вона.

Володимир уважно розглядав Риту, наче вперше її побачив.

Хто ця чужа жінка? Що вона робить у його квартирі?

Він марно шукав відповіді на запитання, які повинен був поставити собі давним-давно.

Рита, відчувши щось недобре, одразу змінила тон.

-Любий, все гаразд? Що ти мовчиш? Ну чому тільки я завжди маю працювати над нашими стосунками?

-Про що ти? – здивувався він. – Схема проста. Від тебе краса, від мене гроші. Вибач, але не могла б ти піти?

Рита відкрила рота, але встала, взяла сумочку і пішла до виходу.

-Ключі залиш на столику, будь ласка, – Володимир був абсолютно певен у своєму рішенні.

Рита знову не вимовила жодного слова. Вона вийняла з сумочки ключі, поклала їх на столик і, зібравши залишки гордості, ефектним кроком, назавжди пішла з життя Володимира…

Знімаючи піджак, Володимир раптово згадав про каблучку! Він не віддав її Оксані. От же ж! Що про нього дівчина подумає? І Даринка…

…Вночі Володимир не спав. Він сидів на кухні і ​​згадував студентські роки і Даринку, своє перше і єдине кохання.

«Любити навіки»… Як же він любив Даринку! Як він любив її карі очі, трохи здивовані темні брови, пухкі губи.

Це було кохання з першого погляду. Вони не могли розлучитись ні на хвилинку.

Щовечора Володимир чекав Даринку біля гуртожитку, і вони до ночі гуляли у найближчому парку.

Іноді її подруги дарували закоханій парочці можливість побути вдвох і йшли ночувати в інше місце.

За стіною гомонів телевізор, сварилися сусіди, у коридорі вирувало студентське життя, але вони, не чули ані звуку…

-Все, Даринко, я втомився! Вже більше року зустрічаємось, скільки можна? Я хочу цілувати тебе щомиті, весь час тримати за ручку, – хлопець притулив її долоню до щоки. – Я вже всіх довкола Даринами називаю. І хатню робітницю, і маминого стиліста, і двірничку.

А сьогодні дивлюся на маминого водія і кажу: «Даринко, мати казала під’їхати о шостій!»

-Що ти таке говориш? – засміялася Дарина.

-Чесне слово! Нам пора одружуватися!

-Ти впевнений? – дівчина дивилася на нього щасливим, але недовірливим поглядом.

-А ти ні? Може, ти заміж за мене не хочеш? – удавано обурився Володя.

-Я мрію про це… Просто твоя мама не зрозуміє, – зізналася Даринка.

Якщо чесно, Володя і сам переживав, що Інна Леонідівна не захоче бачити своєю невісткою просту дівчину з села.

Він уже підготувався до майбутньої розмови, але мати дуже добре поставилася до його прохання познайомитися з Дариною.

Інна Леонідівна навіть власноруч приготувала легку вечерю, чого вона не робила вже багато років.

Вечір пройшов у теплій, майже сімейній атмосфері.

Володимир бачив, що добре вихована, щира Дарина сподобалася його матері.

Володя був щасливий, що його здогадка підтвердилася, коли мама почала запрошувати дівчину із собою в салони краси, в магазини.

Коли парочка оголосила про своє рішення побратися, Інна Леонідівна уважно оглянула обох закоханих і вийшла з кімнати.

Вона повернулася через кілька хвилин з маленькою оксамитовою коробочкою в руці. Фамільна каблучка із платини. Сапфір з діамантами.

-Даринко, цю каблучка подарував моїй бабусі її наречений, мій дідусь, під час заручин. Бачиш, що всередині написано. «Любити навіки». Ви теж любіть один одного завжди і навіть вголос не вимовляєте слова на кшталт «розлучення».

Дарина була зворушена. Домовилися одружитися через півроку. На Новий рік вони планували з’їздити у рідне село Дарини. Володимир хотів якнайшвидше познайомитися з майбутньою тещею.

На початку грудня суботнім вечором Володі зателефонувала Дарина і попросила не приїжджати до неї завтра.

-Я недобре почуваюся. Ти не приїжджай, а то теж заслабнеш теж.

Але хіба Володимира могло зупинити таке?

Хлопець, безтурботно насвистуючи, крокував до гуртожитку.

Він ніс коханій ягоди і коробку з орхідеєю. Радісно передчував, як порадує Даринку його сюрприз:

Володимир застав Даринку одну в кімнаті. Дівчина квапливо збирала речі.

Побачивши коханого, вона почервоніла і подивилася на нього дивним поглядом.

-Ну, і куди ми зібралися? Сподіваюся, не до мами? – Володимир жартівливо взяв із рук Дарини светр. – Даринко, тільки не кажи, що я вгадав. Ми ж разом збиралися поїхати!

-Віддай! – Дарина роздратовано взяла в нього светр і продовжувала складати речі. Не повертаючись до Володимира, вона тихо сказала:

-Я назовсім їду. Вибач…

-Ти чого? – махнув рукою Володя, ще не усвідомлюючи, що відбувається.

Проте вже через секунду він зрозумів, що вона не жартує.

-Даринко, що трапилося? У вас вдома щось сталося? Мама твоя заслабла?

-Нічого не трапилося, – вона байдуже дивилася йому в очі. – Просто я тебе розлюбила. І не хочу ніякого весілля.

-За добу? – Володимир відмовлявся вірити в те, що відбувалося. – Так мене раптом незлюбила, що навіть вирішила інститут залишити, прямо перед сесією?

-Уяви собі…

…Володимир і зараз із сумом згадував цей ранок.

Він щось говорив, переконував, благав, забирав сумку з речами.

Але Дарина була непохитна. Дівчина спокійно взяла сумку і мовчки пішла. Назавжди…

Володимира дуже засумував. Почав гульбанити. Не здав сесію… Стурбована Інна Леонідівна запропонувала синові пошукати дівчину, але він відмовився від материнської допомоги.

-Це безглуздо, синку. Може, в нею справді щось сталося? А ти не дієш. Так не можна.

-Мамо, гульбанити не буду. Сесію перездам, обіцяю. Сумувати припиню з цієї хвилини. Але, будь ласка, не лізь у моє життя і ніколи не говори мені про НЕЇ.

…Минуло стільки років, а Володимир Андрійович так і не зміг пояснити собі дивний вчинок Дарини.

Залишити навчання, поїхати невідомо куди? Навіщо?

І тут його осяяло.

З Дариною він розлучився сімнадцять років тому. Оксані – двадцять два роки.

Виходить, коли вони зустрічалися, Дарина вже мала п’ятирічну доньку? Чому ж вона ні словом не обмовилася про дівчинку? Ну, була донька, і що?
Треба завтра поговорити з Оксаною і все з’ясувати. Раз і назавжди…

Проте вранці Володимир Андрійович просто кивнув секретарці і швидко попрямував до свого кабінету.

Дівчина зупинила його на порозі.

-Зачекайте, Володимире Андрійовичу, – Оксана встала з-за столу. – Вибачте мене за цю витівку з каблучкою, будь ласка. Мама так сварилася, і Олег мій теж. Вибачте.

-А й справді, навіщо ти це зробила? – зі щирою цікавістю спитав він.

-Бачила, як мама місця собі не знаходить відколи побачила вас на фото, ось і вирішила влаштувати ніби випадкову зустріч…

І тут секретарка простягла йому аркуш паперу.

-Це мамин номер. Вона просила вас зателефонувати, якщо буде бажання…

…Вони зустрілися у парку, де так любили гуляти багато років тому.

Накрапував дрібний дощик. Побачивши струнку жінку під парасолькою Володимир захвилювався.

Сорокарічна Дарина була прекрасною, як у юні роки.

-Даринко, – Володимир взяв її за руку.

Виявляється, через рік Дарина відновилася в університеті, тільки перевелася на заочне.

Якийсь час працювала вчителькою у рідному місті, потім подруга запропонувала місце викладача у ліцеї в місті Володимира.

Нині Дарина Сергіївна працює там завучем. Вона – щаслива мати двох дорослих дітей, доньки та сина.

Дарина розповіла, що у вісімнадцять років народила доньку від сусідського хлопця. За кілька місяців до народження Оксани його не стало.

Коли Дарина поїхала, турботу про дитину взяла на себе бабуся.

Мати Дарини завжди мріяла, щоб її єдина донечка вивчилася.

Дівчина не збиралася приховувати від Володі дочку, але спочатку Дарині хотілося переконатися, що у них серйозні стосунки, а потім довго чекала відповідного моменту, щоб усе розповісти.

-Даринко, а чому ж ти поїхала від мене?!

-Володю, стільки років минуло, хіба це зараз важливо? Як поживає Інна Леонідівна?
-Не стало її три роки тому, – тихо сказав Володимир і раптом зупинився. – Даринко, це мама, так?! Це моя мати сказала щоб ти поїхала?!

І вона розповіла, як одного разу біля університету її зустрів Микола, водій Інни Леонідівни, і сказав, що вона чекає в машині.

Мати Володимира більше не показувала інтелігентну милу пані.

Вона запропонувала Даші гроші і заявила, що ніколи не допустить, щоб син одружився з нею.

-Я тоді вухам своїм не повірила. Ти ж пам’ятаєш, як тепло вона мене прийняла.

Запитала її, чому вона так різко змінила думку про мене.

А вона відповіла, що завжди була проти наших стосунків, просто вдавала, щоб не виглядати поганою в очах сина.

Але тепер вона повинна втрутитися, бо навесні повертається дочка її найкращих друзів, Рита.

Інна Леонідівна давно мріяла, щоб ви одружилися, тож не дозволить зіпсувати синові все життя.

Я, звичайно, кинула конверт із грошима на сидіння, заявила, що не збираюся від тебе відмовлятися…

-А що далі?

-Два тижні було тихо. Потім цей Микола зустрів мене біля гуртожитку. Простягнув фото, а на ній Оксана. Я одразу зрозуміла, що доньку зовсім недавно сфотографували.

Отже, цей водій у моє рідне місто їздив.

Він жодного слова не промовив. Мені було все дуже ясно. Я могла думати тільки про дочку…

Ти пробач, Володю, але тебе я теж у ті хвилини не любила.

Володимир мовчав.

Потім вони довго стояли біля машини.

-Якби ти не була заміжня, я б… Запросив тебе повечеряти в ресторан, – сором’язливо сказав він.

-Поїхали. Я незаміжня, – просто сказала Дарина. – І ніколи не була.

-Але ж у тебе син? – розгубився Володимир Андрійович.

Дарина вийняла з сумки телефон і показала фото. Симпатичний хлопець із серйозним виглядом дивився в об’єктив камери.

-Його звуть Володя. Йому шістнадцять із половиною.

-Стривай… Шістнадцять із половиною? Значить це…

-Так. Твій син. Коли я їхала, то не знала, що чекаю дитину. Вибач, що не повідомила тебе, але ж ти теж не шукав мене всі ці роки, – Дарина змахнула сльозинку. – Пробач мене. Нічого не говори, не гнівайся, не намагайся зрозуміти. Просто вибач…

Володимир мовчав, дивлячись на кохану жінку. Потім він ледь чутно промовив:

-Він знає про мене?

-Так, я часто про тебе розповідала, а днями показала йому те фото з корпоративу. Йому сподобалося, як ти виглядаєш, – Дарина посміхнулася. – Може, ну її цю вечерю в ресторані? Поїхали до мене додому? Син уже зачекався…

Володимир раптом дещо згадав.

-Даринко, я тут у п’ятницю ненароком твою каблучку взяв, а зараз забув взяти з собою. Я тобі завтра його віддам, гаразд?

-Гаразд, – засміялася Дарина і вони щасливі попрямували до машини…