Максим прийшов з роботи пізно, роззувся на порозі і пройшов на кухню. Вероніка стояла біля плити і смажила котлети. – Нам треба розлучитися, – раптом заявив він дружині і мовчки сів на стільчик. Вероніка ніяк не могла збагнути, про що говорить її чоловік

Олена повела Максима з сім’ї, щоправда, вона вважала, що й сім’ї зовсім не було.

Тільки дружина, хай і молода, але без можливості мати дітей.

А Максим завжди мріяв…

Він не замислювався піти від Вероніки, просто так склалися обставини, що, завівши роман, він незабаром мав стати батьком.

Радість змішалася з гіркотою втрати першої дружини, а може, Вероніка це все собі й вигадала, збираючи речі, зі сльозами на очах…

Максим і Вероніка познайомилися кілька років тому, коли хлопець закінчував навчання в одному з інститутів.

А потім вона залишила улюблену роботу і поїхала за чоловіком в інше місто, де йому дали роботу.

Вони були молоді та щасливі. Поки Максим був на роботі, Вероніка облаштовувала нове житло, займалася покупками, домашніми клопотами і з нетерпінням чекала, коли повернеться чоловік.

Їй дуже пощастило з ним: високий, гарний, розумний, люблячий. Засмучувала тільки відсутність дітей, але Вероніка не здавалася, оббиваючи пороги кабінетів та лабораторій.

Вона вірила, що чудеса трапляються, і Бог дасть їм малюка, а то й двох… Але доля мала інші плани…

Максим довго не наважувався розповісти Вероніці про коханку.

А Олена була нетерпляча, нервувала, кричала, що зробить це сама!

Життя ставало нестерпним, де вибирати довелося між ніжною та доброю Веронікою та наполегливою і вагітною Оленою.

І Максим вибрав друге…

Максим прийшов з роботи пізно, роззувся на порозі і пройшов на кухню. Вероніка стояла біля плити і смажила котлети.

-Ми маємо розлучитися, – раптом заявив він дружині і мовчки сів на стільчик.

Вероніка ніяк не могла збагнути, про що говорить її коханий.

А він сидів, опустивши погляд, і мовчав не слухаючи, що говорить Вероніка.

В цю хвилину йому було шкода себе, він хотів зникнути і повернутися в той час, коли все закінчиться.

Вероніка поїхала через кілька днів, помістивши своє життя у дві валізи…

Максим проводжати її не став, та й кому це тепер треба було? Перша історія його сімейного життя добігла кінця.

З Оленою вони розписалися через кілька тижнів. З гостей були тільки найближчі родичі. Мати Максима, котра любила колишню невістку, новій не зраділа.

Жінка була старша за сина на шість років, мала дочку-підлітка від першого шлюбу і дуже непростий характер.

Мати з сумом подивилася на Максима, розуміючи, як її хлопчик натерпиться у майбутньому, але нічого не сказала. Це його вибір і кожен сам відповість за свої вчинки.

З дочкою Олени у Максима склалися прекрасні стосунки, вони порозумілися. Він називав її донею, вона його на ім’я. І, якщо їй потрібна була порада, дівчинка зверталася до нього, а не до матері, яка не дуже цікавилася її долею.

На осінь народився хлопчик, назвали Микола. Максим був гордий – таки син.

Олена відмовилася сидіти в довгому декреті, і як тільки малюк трохи підріс, вона вийшла на роботу, щоб не випускати з очей чоловіка.

Адже саме на роботі вони колись і познайомилися, коли Максима перевели до офісу, а Олена працювала там секретаркою.

Їй одразу сподобався молодий статний хлопець, і вона доклала чимало зусиль, щоб сподобатися йому.

Спроби вийти заміж раніше нічим хорошим не оберталися, кавалери не були готові одружуватися.

Одні не хотіли залишати сім’ю, інші – брати відповідальність за вже наявну дитину.

Але Олена була наполегливою, вона вірила, що знайде своє щастя. І знайшла.
Дізнавшись про Максима ближче, вона зрозуміла, як саме можна його закохати в себе.

Не те, щоб Олена не хотіла дітей. Якби обранець був проти, вона прийняла б це спокійно. Просто намучилася з донькою, виховуючи її одна.

Перший чоловік не платив аліменти і не цікавився долею дитини. Але Максим був іншим, вона зрозуміла одразу, і допомогла йому зважитися на серйозний крок, завагітнівши.

І ніби все було добре в сім’ї, тільки не могла Олена заспокоїтися. Їй ввижалися гарненькі молоді дівчата, які хотіли забрати з родини Максима.

Вона навіть троюрідних сестер сприймала як суперниць, не кажучи про однокласниць, які зрідка нагадували про себе у соціальних мережах.

Олена сердилась, кричала, а він намагався виправдатися в тому, чого й не було.

Миколці виповнилося два, коли в сім’ї чекали другого малюка. І знову хлопчик, і знову, щоб сильніше прив’язати до себе Максима, який почав втомлюватися від вічно незадоволеної дружини.

Вона підозрювала чоловіка, перевіряла телефон, одяг, дзвонила, щоб знати, де він і з ким. І Максим звик, люди звикають до всього.

Тільки тепер його навпаки стало тягнути набік, хотілося простого жіночого тепла, розуміння, добрих слів та посмішки наприкінці важкого дня.

Він все частіше згадував Вероніку, яка була здатною спокійно переносити труднощі і радіти простим речам.

Він шукав її у соціальних мережах, але вона, мабуть, змінила прізвище або була під псевдонімом. І тоді у його житті з’явилася Ірина.

Цього разу зустріч не була випадковою, він знайшов її в інтернеті, знаючи, що саме шукає. Декілька днів листування, і вони зустрілися, а далі закрутилося.

Перші кілька місяців усе було спокійно, Максим зустрічався з Іриною, а потім, глибоко вдихнувши, пірнав у сімейне життя до наступного свіжого ковтка.

Тепер Олена підозрювала небезпідставно, але доказів знайти не могла. А через півроку Ірина захотіла заміж.

Максим вислухав спокійно, але пояснив, що подібного в планах не було. Дівчина наполягати не стала.

Вони спокійно розійшлися, ніби нічого не було.

Миколці виповнилося п’ять, коли у сім’ї зʼявився третій малюк. І знову хлопчик і знову для Максима, щоб напевно.

Максим радів – як не любити своїх дітей! Й Олена, щойно змогла, знову побігла на роботу, щоб контролювати чоловіка.

Різниця у віці позначалася з кожним роком і поряд з Максимом Олена була швидше старшою сестрою, ніж дружиною.

Красою вона ніколи не відрізнялася, роки забрали молодість, небажання займатися собою – еластичність шкіри та фігуру. Вона не хотіла змінювати життя і зганяла злість на чоловікові. І тоді у його житті з’явилася Марійка.

Тільки пішло все за тим самим сценарієм, що й з Іриною, з однією єдиною відмінністю: Марійка зібралася йти до Олени.

Це було неприйнятно, і Максимові довелося наобіцяти золотих гір. Терміново треба було щось вигадати, і цього разу Максимові пощастило.

Він переключив увагу Марійки на свого молодшого співробітника. Небезпека минула.

Через півроку інцидент забувся, і Максим знову задумався про коханку. Тільки Оля переплюнула попередниць, вона одразу ж заявила чоловікові, що готова на стосунки, якщо він піде від дружини. Це була тупикова гілка. Максим пішов від неї і перестав шукати.

Миколці виповнилося сім, коли Максим узяв відпустку та поїхав із сім’єю погостювати у батьків. Побачивши матір і батька, він зрозумів, що вже сам не хлопчик, що не за горами той день, коли він чекатиме ось так онуків. Життя протікало повз, і нічого доброго немає, крім дітей. Але ж не можна жити тільки заради них!

Діти виростуть, залишать нас у порожньому осиротілому гнізді, і, обернувшись, ми зрозуміємо: немає мети.

Батьки зустріли із радістю. Прийшла троюрідна сестра, з якою у дитинстві вони були нерозлучні. Кинулася на шию до Максима і поцілувала.

Іншого разу йому б обняти її, та в спину дивилися старі ревниві очі.

Олена пройшла повз, навмисне зачепивши плечем чоловіка, а йому довелося відсунути від себе дорогу людину зі щасливого дитинства.

І мабуть треба пояснити, що це сестра Олені, яка не мала настрою і до цього, а тепер сиділа похмура і зла, кидаючи на Максима гнівні погляди.

Мати все бачила, та не лізла. Нехай самі розбираються. Зате сестра весь вечір згадувала веселі історії, сміялася і вдавала, що нічого не відбувається.

А може, насправді навіть не могла припустити, що дружина ревнує чоловіка до родички. Надвечір вона пішла, а у Максима на серці кішки шкрябали.
Він сидів на ґанку, дивлячись у нескінченність космосу, розмірковуючи, наскільки людина маленька порівняно зі світобудовою. Мати сіла поруч, пліч-о-пліч.

-Вона тобі за гріх твій дана, – порушила мовчання мати.

-Так, ти мій син, я люблю тебе, але з Веронікою ти вчинив погано. Тепер розплачуйся.

-Ти щось знаєш про неї?

Мати якийсь час мовчала.

-Вона дзвонить мені, питає про недолугого сина. По голосу чую – любить. Лише тобі забороняє розповідати.

На душі Максима потеплішало. Пам’ятає! Любить!

-Спочатку думала, не переживе, – продовжила мати, – плакала постійно, а я що зробити могла? Тільки вона сильна, вибралася. Їй психолога порадили, вона до нього й ходила. Гарний чоловік, вона мені розповідала. А потім вони побралися.

Максим стиснув зуби, справляючись із почуттями.

-Дівчинка у неї, – сказала мати. – Сама народила. Даринкою назвали. – Вона встала з ґанку і пішла в будинок, розуміючи, що зараз Максиму краще побути одному.

На небі спалахували зірки, теплий липневий вітер тріпав волосся, у сусідів гавкав пес, чи то на місяць, чи то від туги.

-Півжиття вже прожив, а щасливим так і не зміг стати, – думав Максим. – Так, коваль свого щастя з мене й не вийшов, – сказав він невідомо кому.

У вікні показалася голова Олени, вона вдивлялася в ніч, шукаючи очима чоловіка. Але тільки зірки та вітер бачили, як Максим заплакав вперше за все своє свідоме життя…