Рита збиралася на вечір зустрічі випускників. Вона одягла свою нову сукню, зробила легкий макіяж і вирушила на зустріч. Весь вечір на Риту поглядав Ігор з паралельного класу. Ближче до закінчення вечора він запитав: – Можна я тебе проведу? – Звичайно можеш, я навіть рада буду

Рита старанно збиралася на вечір зустрічі випускників. Вирішили зібратися на зустріч два класи, десятий “А”, і Рити десятий “Б”. 

– Все-таки з моменту закінчення школи минуло сорок років, цікаво чи багато хто приїде на зустріч з однокласниками, і які всі стали, постаріли, напевно, он у мене зморшки, очі не блищать, як раніше, та й волосся стало якесь сухе і тонке, – сама з собою розмовляла Рита.

Рита одягла свою нову сукню, зробила легкий макіяж, трохи очі підвела, та помаду непомітну на губи, куди вже зараз розфарбовуватися, їй п’ятдесят сім років.

– Ну взагалі-то я ще нічого, погладшала звичайно, покругліла, але не критично, а що робити, вік, – усміхнулася собі в дзеркало Рита і вийшла з квартири.

Клас, у якому вчилася Рита завжди був дружним, це заслуга їхньої класної Ніни Миколаївни, вона їх згуртувала, завжди і скрізь із ними ходила, їздила екскурсіями. Тому на вечір зустрічі приїхало більше половини класу, а з паралельного десятого «А» всього п’ять чоловік. Сидячи за столом, Рита відзначила, що багато хто змінився майже до невпізнання, мабуть у кого, як склалося життя, а дехто ще добре виглядає.

У Рити чоловіка Андрія не стало три роки тому, він був також із їхнього класу. Колись давно ще в десятому класі Віра, їхня однокласниця нав’язливо ходила за Андрієм. Він їй дуже подобався, якщо кудись йдуть чи їдуть класом, вона від Андрія ні на крок, усі сміялися з нього, а він був добрим, і не міг її відшити. І навіть якось у поході на травневі свята вона спровокувала його, і в них все сталося. Але про це ніхто не знав, обидва мовчали.

Після закінчення школи багато хто роз’їхався, хтось вступив вчитися. Рита вступила до інституту до обласного міста, і Андрій теж. Він завжди був закоханий у Риту, але цю таємницю тримав у собі, вона звичайно іноді помічала у школі, але якось не звертала уваги, мабуть, через Віру.

Рита з Андрієм в інституті зблизилися, все ж таки однокласники, і якось непомітно, покохали один одного. Рита раптом дізналася Андрія з різних боків, виявляється він добропорядний і вихований хлопець, завжди допомагав Риті з курсовими, з підготовкою до іспитів. Після закінчення інституту вони одружилися, і залишилися жити тут же, додому до невеликого містечка не хотілося повертатися, тут більше можливостей для життя. Колись у них вже був вечір зустрічі, але вони з чоловіком не змогли приїхати, були у відпустці, і вирішили, що наступного разу поїдуть, але Андрій не дожив, серце.

Хоча Андрій кілька разів на рік їхав у відрядження сюди, до свого містечка на завод, батьків у нього не було, його раніше виховувала бабуся, її давно не стало. А в Рити мати жила на околиці містечка, нездужала, і теж рано не стало, батька не було, вірніше вона не пам’ятала його. Тому Рита не приїжджала на свою малу батьківщину давно. Рита з Андрієм мають доньку Олену, вона одружена, живе під Києвом, чоловік її звідти, і відвіз до себе, там вже онук, і Рита щороку їх відвідує.

Застілля змінювалося танцями, всі вже розслабилися, спогади та розмови лилися річкою. Ігор із паралельного десятого «А», поглядав з цікавістю на Риту, потім підсів до неї, і зізнався їй, що з дев’ятого класу Рита йому дуже подобалася, але підійти боявся, він був скромним, і зовні був непомітним. Зате зараз він виглядав презентабельно, змужнів, поводиться тактовно, зайвого не дозволяє собі. Живе і працює Ігор у Києві на великому заводі, начальником якогось цеху, Рита не зрозуміла толком.

Ігор постійно запрошував Риту танцювати, потім ближче до закінчення вечора запитав:

– Рито, можу я тебе проводити, ти де зупинилася?

– У готелі, тут неподалік, звичайно можеш, я навіть рада буду. А ти в батька зупинився?

– Ну звичайно, мій старий ще міцний, давай завтра я познайомлю тебе з ним, ти коли їдеш?

– Завтра увечері хотіла на вечірньому автобусі.

– Давай пізніше поїдеш, я на машині, їду повз твоє місто по трасі, але тебе довезу до будинку.

– Домовилися, добре, – погодилася Рита. Її зацікавило, чому це Ігор таку увагу приділяє їй, згадав мабуть перше кохання. А Ігор справді, побачивши Риту, знову відчув юнацьке почуття до неї.

Наступного дня Ігор приїхав за Ритою, і вони вирушили до його батька. Іван Петрович, справді ще міцний, давно вже один, поховав дружину, має свій дім, город, кури та коза. Отаке господарство в нього, йому вісімдесят, але ще бадьоро ходить і розмовляє. Він накрив свій невибагливий стіл на вулиці під навісом, але Ігор запасливий і господарський, дістав мангал і почав смажити шашлик. Добре тут у Івана Петровича, околиця міста, як у селі, річка, ліс.

Розмова зайшла про сусідів, однокласників, діду цікаво було послухати, як пройшов їхній вечір зустрічі, потім він запитав:

– Моя сусідка Віра теж була на вечорі зустрічі, вона ж із тобою вчилася Рита?

– Це яка Віра?

– Ну та, яка від Андрія однокласника, сина народила, Андрій тут Бував, відвідував їх, я бачив його, хоч у нього сім’я в іншому місті, так мені Віра розповідала.

Рита спочатку не зрозуміла, який Андрій, яка Віра, а потім раптом як грім серед ясного неба:

– Ану Іване Петровичу, розкажи докладніше, я щось не зрозуміла, у мене був чоловік Андрій Микитенко, мій однокласник, його не стало три роки тому.

– Ну так, у Павла, Віриного сина теж прізвище Микитенко, він вже дорослий, одружений, копія Андрія, а Віра все життя живе одна, по молодості дуже гуляла, зараз не так.

Рита була в шоці, тож Віра народила сина від Андрія після школи, Андрій весь час знав, що у нього тут син, і він кілька разів на рік відвідував його, а їй казав, що їде у відрядження. Іван Петрович це знав давно, та багато хто знав, просто Рита не приїжджала сюди давно, нема до кого, мами не стало, квартиру Рита продала теж давно.

Ігор бачив, як їй стало не по собі:

– Рито, та заспокойся ти, ну було й було, чоловіка твого не повернути, звичайно складно в це повірити і пережити все це, але життя це така штука. Я теж від знайомого дізнався, що моя дружина мені зраджувала протягом п’яти років з його сусідом, а я не в курсі був. Все було добре у нас у сім’ї, і раптом мені два роки тому він показав відео, де вони разом на дачі у його сусіда, моя дружина колишня відверто з його сусідом обіймалася, ну зрозуміло було, що у них стосунки. Ну, що треба було моїй дружині? Грошей я заробляю достатньо, не гулящий, ні в чому вона не обмежувала себе, відпочивала, їздили за кордон, і ось у такому віці раптом вона закохалася. Це вже вона сама мені сказала, коли я їй це відео показав. Тепер вона мешкає з ним на дачі.

Рита слухала Ігора, а сама все ніяк не могла прийти до тями, що прожила з чоловіком тридцять з лишком років, і навіть не підозрювала, що в нього є син. Вона дістала свій телефон, знайшла фото Андрія, може таки помиляється Іван Петрович:

– Ну так, це Андрій, батько Павла, та вони схожі один на одного, я його щороку тут бачив, він з Павлом на машині їхав, приїжджав, та він навіть на весіллі у нього був, я теж був, весілля було у дворі вдома у Віри, не таке вже багате, звичайно, але чоловік десять-дванадцять було.

Ігор віз Риту додому до її міста, як міг намагався відвернути її від новини, яка шокувала її, Ігор теж про це знав давно. Коли попереду виднілося її місто, Ігор запитав:

– Рито, а може махнемо до мене в Київ? Трохи розвієшся, все одно ти вже не працюєш, а я тобі покажу наше місто. Тим більше, ти сказала, що дочка у тебе під Києвом живе. Я не можу тебе так запросто тут залишити, я себе знову відчув закоханим у гарну дівчину Риту, з довгою косою і милою посмішкою. Поїхали? Йому було шкода її залишати наодинці з цією новиною про чоловіка, він розумів, як їй важко та прикро.

Рита труснула своєю симпатичною головкою, і рішуче сказала: – А поїхали, що тепер? Ось сюрприз влаштую своїм.

А Ігор задоволений проїхав повз місто, і далі трасою у бік Києва, через шість годин вони будуть на місці. Ігор від щастя посміхався, жартував, він бачив, як Рита розмерзлася, скинула з себе смуток, і весело сміялася над його жартами, смішно трусячи головою.

Минуло вже п’ять років, Рита з Ігорем живуть щасливо, частенько відвідують своїх дітей та онуків, і кожен думає про те, як здорово, що вони поїхали на зустріч однокласників, хоч і через сорок років, а вони могли б ніколи не зустрітися, ось це точно – доля.