Наталя розлила по тарілках наваристий борщик, поставила на стіл хліб і сметану. – Олежику, Тетянко, ходіть вечеряти! – покликала вона чоловіка й дочку. Вся родина сіла за стіл. – Дуже смачно, Наталко! – нахвалював борщ Олег. А от дочка Тетяна сиділа мовчки й загадково помішувала ложкою в своїй тарілці… – Мамо, тату, ми з моїм Миколкою вирішили одружитися! – раптом радісно вигукнула вона. – Що-о?! – Наталя від несподіванки аж підстрибнула на стільці. – З Миколкою?! Ти зовсім, чи що? – А що ж тут такого? – Тетяна здивовано дивилася на матір, не розуміючи, що відбувається

Наталя розлила по тарілках наваристий борщик, поставила хліб і сметану.

– Олежику, Тетянко, ходіть вечеряти! – покликала вона чоловіка й дочку.

Вся родина сіла за стіл.

– Дуже смачно, Наталко, – нахвалював борщ Олег.

А дочка Тетяна сиділа мовчки й загадково помішувала ложкою в тарілці…

– Мамо, тату, ми з Миколою вирішили одружитися! – раптом радісно вигукнула вона.

– Що-о?! – Наталя від несподіванки аж підстрибнула на стільці. – З Миколкою?! Ти зовсім, чи що?

– А що ж тут такого? – Тетяна здивовано дивилася на матір, не розуміючи, що відбувається.

– Як що, Тетяно? Ви ж недавно з ним познайомилися! Ти ж його до ладу ще не знаєш!

– Все, що треба, я про нього дізналася, мамо, – посміхнулася дочка.

– Що ти дізналася?

– Те, що він мене кохає!

– І що? – мама знизала плечима.

– Як – і що? Хіба мало цього?!

– Звичайно. Адже він у тебе – перший хлопець, якщо ми з татом не помиляємося. Правильно?

– Ну так, перший.

– Ось бачиш. Виходить, ти вирішила вийти заміж за першого зустрічного?! Так не можна.

– Наталю, ти даремно так говориш, – нарешті подав незадоволений голос її чоловік Олег. – На мою думку, Микола хороший хлопець. Нехай вони одружуються.

– Ну і що, що хороший? Ніхто й не каже, що він поганий.

– То в чому ж річ, мамо? – здивовано запитала Тетяна.

– Ти що, справді, не розумієш? Не можна дівчині виходити заміж за першого зустрічного!

– Чому не можна?

– Тому що тобі треба, для різноманітності, позустрічатися ще з ким-небудь. А потім ще з одним…

– Навіщо?! – з подивом дивився батько на дружину.

– А раптом вона знайде собі нареченого кращого, аніж цей Миколка?

– Мамо, ти що таке говориш?! – Тетяна побіліла. – Я що, маю вибирати собі чоловіка, як якісь черевики, чи сукню?

– Так, Наталю, ти щось не те говориш, – підтримав дочку батько.

– Ну чому ж не те? – впиралася мама. – Вибір чоловіків величезний! Якщо не поспішати, не квапитися, то можна вибрати собі такого чоловіка! Такого…

– Наталко, припини! – вигукнув батько. – Микола – хороший хлопець.

– Так я ж не кажу, що він поганий! Я кажу, до чого нашій Тетянці такий поспіх?

– Мамо, я його люблю! – твердо сказала дочка. – Тому я й поспішаю!

– Ну то й що, що ти любиш? Молодець. Але, можливо, десь поруч ходить інший, якийсь Василько, якого ти полюбиш ще дужче. Може бути таке?

– Я не хочу любити ніякого Василька!

– І правильна, дочко! – підтримав Тетяну бвтько. – У тебе чудовий хлопець. Тримайся за нього обома руками.

– Чудовий він то чудовий, але все одно – перший зустрічний! – не здавалася мама. – Я, між іншим, перш ніж вийти заміж…

Вона раптом застигла, побачивши здивований погляд чоловіка, і вже обережно додала:

– Я дуже довго думала…

– Та що ти не кажеш? – батько почав дивиться на дружину пильним поглядом. – Отже, перш ніж я в тебе з’явився, ти багатьох наречених перебрала?

– Припини таке говорити при дочці, – спробувала приструнити чоловіка дружина, але той зробив очі ще підозрілішими.

– Значить, он як усе було? І довго ти вибирала мене?

– Не довго… – зніяковіла Наталя. – Але я… Я не поспішала… Ти ж пам’ятаєш, що я довго думала, коли ти зробив мені пропозицію…

– Пам’ятаю, пам’ятаю… – чоловік спохмурнів на обличчі. – І я тільки тепер зрозумів, чому ти так довго думала. Бо ти важко вибирала… У тебе, мабуть, було одразу кілька наречених… І скільки їх було, якщо не секрет?

– Не було в мене більше! – вигукнула жінка. – Ти був єдиний. Просто дівчина ніколи не має поспішати. Так казала мені моя мама.

– Ах, твоя, мама? А моя мама мені казала – чим більше шукаєш, тим більше розчаровуєшся! Тому, Наталю, ти в мене теж була, як ти кажеш, перша зустрічна!

– Я?! Перша зустрічна?! – Наталя невдоволено скривилася.

– Так. Окрім тебе в мене взагалі ніколи нікого не було. Навіть у школі я ні з ким із дівчат не дружив.

– Не може бути… Перша зустрічна… І взагалі, почуватися першою зустрічною – це так неприємно…

– Чому неприємно? – разом спитали батько з донькою.

– Ну як чому? Ви прислухайтесь! Перша зустрічна… Фу… Наче я випадкова… Ну, не могла я бути в тебе першою. Я ніколи в це не повірю.

– Чому? – здивувався чоловік.

– Бо ти в молодості був красенем! Мені тоді здавалося, що за тобою всі дівчата бігають.

– А тато у нас і зараз гарний! – усміхнулася Тетяна.

– Ну, так… Не те, що я. Я й у молодості якоюсь там особливою красою не виблискувала…

– Ну, що ти сьогодні цілий день нісенітниці говориш? – обурився чоловік. – Ти у нас завжди була красунею. І Тетяна вся в тебе.

– Не вигадуй! – обурено вигукнула мама. – Наша Тетянка тільки в тебе!

– А я, говорю, в тебе! – твердо сказав батько.

– Ви чого це? – Тетяна з подивом дивилася на батьків. – Ви що вже на ґрунті кохання почали сваритися?

– Що? – батьки застигли.

– Я говорю, що з вами сьогодні? Ви чому такі дивні?

– Та як тут не бути дивною, – пробурмотіла Наталя. – Ти ж виходиш заміж… У мене від цього голова йде обертом.

– І правильно робить, що заміж виходить… – У голосі батька теж почулася туга. – Микола буде хорошим чоловіком…

– Ну, гаразд, здаюся… – зітхнула мама. – Тим більше, що він мені теж подобається. Але так швидко заміж … Так одразу.. І за першого зустрічного…

– Тільки так, і не інакше! – знову заперечив батько.

– Які ж ви у мене, все таки… – Тетяна вже весело сміялася…