Тетяна готувала на кухні вечерю, коли у двері постукали. – Привіт. А ти чому не подзвонила, що зайдеш? – одразу запитала Тетяна, побачивши на порозі доньку. – Та я повз проходила, вирішила зайти, – пояснила Рита. Тетяна запросила доньку на кухню, пригостила чаєм. Раптом, жінка помітила, що Рита хоче щось сказати, але не наважується. – Доню, у тебе щось сталося? – поцікавилася вона. – Мамо, я не просто так прийшла. Мені дещо потрібно! – несподівано сказала Рита. – Я тебе слухаю! – Тетяна сіла навпроти доньки. І Рита все їй розповіла. Тетяна вислухала прохання доньки і застигла від почутого

-Тепер ви повинні перерахувати гроші, які вам дасть покупець, і якщо вся сума у наявності і у вас не буде жодних питань до покупця, то ви повинні поставити свій підпис на договорі купівлі-продажу вашої дачі. З цієї миті ваша дача переходить у власність покупцю.

Нотаріус, який сидів за робочим столом, чітко пояснював процедуру Тетяні Іванівні. Та розуміючи кивнула і покупець, що сидів навпроти, простяг їй кілька пачок купюр. Після уважного перерахунку Тетяна Іванівна підписала договір, склала гроші в сумку, подякувала нотаріусу та вийшла на вулицю.

Ось однією проблемою стало менше. Тепер потрібно до банку, покладу гроші на рахунок. Вдома точно стільки грошей зберігати не потрібно. Незважаючи на велику суму грошей у сумочці, Тетяна Іванівна у проводжаючі нікого не брала. Та й не було кого їй просити, бо всі подруги Тетяни Іванівни були приблизно такого ж віку, як і вона – пенсійного. Чоловіка її рік тому не стало, а єдина донька візитами не балувала.

Тетяна Іванівна взагалі не збиралася говорити дочці, що вона продає дачу. Відносини між ними були натягнутими. Дочка давно вже вийшла заміж, жила окремо із чоловіком. До матері в гості заходила дуже рідко, обходилися телефонними дзвінками раз на місяць.

– Треба все-таки сказати Риті, що я дачу продала, – вже заходячи до банку, подумала Тетяна Іванівна. 

У банку все оформили швидко. Вона отримала квитанцію. А тепер їй треба подумати, як правильно вчинити далі. Найкраще їй думалося, коли вона пила каву зі смачним десертом і вона зайшла до кафе. Потрібно ж відсвяткувати продаж, виправдала Тетяна Іванівна цей візит.

Їй не було сумно розлучатися із дачею. Купували вони її разом із чоловіком. Це була його ідея та його улюблене місце відпочинку. Тетяні Іванівні ніколи не подобалося проводити там усі вихідні та відпустку. Зараз із дачею вона розлучилася спокійно. З насолодою з’ївши останній шматочок тістечка, Тетяна Іванівна набрала номер телефону доньки.

– Рито, привіт. Хочу повідомити тебе. Я сьогодні продала дачу. Будинок занепадав без належного догляду, ділянка заросла бур’яном. Як ти пам’ятаєш, я не люблю возитися із землею…

Дочка її відразу зупинила: – Мамо, а чому ти зі мною не порадилася з приводу продажу? Я зараз до тебе приїду і ми все обговоримо. Гроші у тебе? – було ясно, що Рита не чекала від матері такого вчинку. – Ти навіщо в обхід мене продаєш нашу нерухомість? Треба було зі мною порадитись.

Тетяні Іванівні не сподобався командний тон доньки, але вона вирішила не псувати собі настрій сваркою з дочкою. Цікаво, про що це донька збирається зі мною говорити? Дачу вже продано, гроші на рахунку в банку.

Тетяна Іванівна була двічі заміжня. Її єдина дочка була від першого шлюбу. Батько Рити розлучився з нею, коли дочка була вже доросла і жила окремо зі своїм майбутнім чоловіком. Розлучення Тетяні Іванівні далося важко через поділ спільного майна. Колишній чоловік не хотів продавати трикімнатну квартиру, яка була спільною власністю. Він хотів позбутися колишньої дружини незначною сумою грошей. Говорив, що йому ця квартира потрібніша, бо він скоро одружується.

Довелося Тетяні Іванівні пройти через суд, через сварки із колишнім чоловіком. В результаті квартира була продана, гроші поділені навпіл. Вона купила скромну однокімнатну квартиру. Тоді Тетяна Іванівна познайомилася зі своїм другим чоловіком. Його підтримка і дбайливе ставлення допомогли їй пережити всі ці колотнечі. Рита вважала винною матір у розлученні з батьком.

– Тільки ти винна в тому, що батько тебе покинув. Треба було більше дбати про нього, тоді йому інша жінка була б і не потрібна. А тепер у мене немає сім’ї.

Відносини між ними почали псуватися. Ще більше непорозуміння між матір’ю та дочкою додало те, що Тетяна Іванівна вийшла вдруге заміж.

– У тебе вже скоро пенсія, про яке заміжжя ти взагалі думаєш?

– По-перше, пенсія у мене не зовсім скоро, мені 55 років. По-друге, дозволь мені вирішувати самій, як жити.

Тетяна Іванівна не переносила, коли з нею говорили в наказному тоні та ще й вказували, що саме їй робити. І відразу їй подзвонив колишній чоловік і, не давши їй сказати і слова, звинуватив її в егоїзмі, сказав, що вона думає тільки про свої особисті інтереси, а не про дочку. Куди тобі ще заміж, прямо сказав він.

– Послухай, я ж не нагадую тобі про те, що ти мене покинув і одружився. Моралі читай своїй дружині. Риті майже тридцять років, має свою сім’ю. Сподіваюся, вона мене зрозуміє.

Вона була здивована настільки негативним неприйняттям її нового шлюбу з боку дочки та колишнього чоловіка. Думали, що після розлучення буду доживати залишок своїх днів десь у куточку, в’язати шкарпетки та няньчити онуків, з гіркотою думала вона. Їй було прикро. Тоді, щоби трохи задобрити доньку Тетяна Іванівна віддала їй гроші, які залишилися після купівлі квартири.

– Ти можеш купити собі квартиру в іпотеку. Ось гроші на перший внесок. Мені не байдуже твоє майбутнє.

Дочка гроші взяла, але матір не вибачила. З того часу відносини між ними тільки погіршилися. З другим чоловіком Тетяна Іванівна прожила у мирі та злагоді лише п’ять років. І ось зараз, сидячи в кафе, Тетяна Іванівна міркувала, що вона робитиме далі.

«Покласти гроші на депозит? Просто витрачати гроші? Купити однокімнатну квартиру та здавати її в оренду?» Напевно, це найкращий варіант, але своїх грошей на таку покупку їй не вистачить. Попрошу у дочки, вирішила вона. Рита прийшла увечері. З матір’ю вона не бачилася вже кілька місяців.

– Привіт, добре виглядаєш як справи?

Вони обмінялися черговими фразами. Було видно, що Рита хоче щось сказати, але не наважується. Нарешті, вона запитала, що ти збираєшся робити з грошима, які отримала за дачу?

– Ще не вирішила. Думаю купити однокімнатну квартиру та здавати її в оренду, – відповіла мати. – Ти наче особливої потреби в грошах не відчуваєш. Може, додаси трохи, а то мені не вистачить?

Рита здивовано дивилася на матір.

– А я хотіла забрати ці гроші. Ти ж ні чого не потребуєш, у тебе все є, мені так здається. А ми із чоловіком хочемо купити машину. Ти уявляєш, він зібрався брати кредит. Ми навіть посварилися, адже кредит хоче оформити на мене, оскільки він офіційно не працює.

І Рита з докором у очах подивилася на матір. Вона була певна, що мати зобов’язана віддати їй гроші. А у відповідь почула:

– Вибач, але грошей я тобі не дам. Якби ти попросила на щось без чого не обійтися, я віддала б одразу. Але купувати машину для твого чоловіка, який зі мною навіть не вітається, я не збираюся.

– Я так і знала, що ти пожалієш ці гроші, – вигукнула Рита. – Ти ж заради мене і пальцем не ворухнеш, а ще матір називається.

– Риточко, почекай, заспокойся. Я не дам грошей на машину, бо мені треба думати про майбутню старість. Ви мені зовсім не допомагаєте, маленька пенсія. Я ж не можу працювати вічно. Якщо я куплю квартиру, то вона приноситиме мені дохід, а якщо я зараз віддам тобі гроші, то ти ж мені їх не повернеш. Купуйте вживану машину.

– Яку ще вживану, – зупинила Рита матір. – Ти хочеш, щоб я чоловіка втратила? Він не може їздити на поганій машині. Так, все, давай гроші, розмова закінчена. З тобою марно розмовляти, ти все одно мене не зрозумієш.

– Вибач, дочко, але ні. Я не бачу сенсу витрачати гроші на те, без чого можна спокійно обійтись.

– Мамо, віддай гроші і я піду. Не доводь мене до крайності.

– А то що? – зупинила доньку Тетяна Іванівна. – Не бачитимешся зі мною? Так ми вже й так чужими людьми стали, хіба ти не помітила?

Рита почала збиратися. Вона ніяк не могла застебнути блискавку на пуховику. – Треба ж, яка ти виявляється жадібна, думаєш тільки про себе, – вигукнула вона насамкінець і зачинила за собою вхідні двері.

Зважаючи на все, допомоги надалі від дочки я точно не дочекаюся, отже, треба обов’язково купувати квартиру і самій забезпечувати собі додатковий дохід, важко зітхнула Тетяна Іванівна. Уся надія лише на свої сили. Але де взяти суму, що бракує? Вона набрала номер подруги.

– Вірочка, тут така справа…