– Ну і йди! – гукнула Ірина своєму чоловікові Вадиму. Той вийшов зі своїми речами з квартири. Двері зачинилися і запала тиша. Ірина одразу вмостилася в крісло і дала волю сльозам… Вадим пішов до молодої жінки. Вона була аж на вісімнадцять років молодша за нього. – Мені захотілося чогось іншого, – сказав чоловік. – Ми з тобою прожили багато років разом. Кохання вже пішло, залишилася тільки звичка. Так що, Іринко, прощавай, іду я! Дітям я сам поясню, вони зрозуміють мене. А якщо ні, то не знаю… Хай як хочуть! Ірина не повірила своїм вухам

– Ну і йди! – гукнула Ірина своєму чоловікові Вадиму, який вийшов зі своїми речами з квартири.

Двері зачинилися і запала тиша.

Ірина одразу ніби відчула цю тишу, вмостилася в крісло і дала волю сльозам…

– Ну й хай іде, кинув, і нехай, якось проживу без нього, зрадника! Просто двадцять п’ять років сімейного життя не викинеш, та й дочка із сином нагадуватимуть завжди про цього пройдисвіта. Добре хоч діти дорослі, донька одружена, а син закінчив інститут і працює.

Вадим пішов до молодої жінки на вісімнадцять років молодшої за нього.

Так і сказав:

– Мені захотілося чогось іншого, а ми з тобою багато років прожили і кохання пішло, залишилася звичка. Так що Іринко прощавай, іду я. Дітям я сам поясню, думаю, що вони зрозуміють мене, а якщо ні, то не знаю… Хай як хочуть.

ЖІнка не повірила своїм вухам. Але Вадим таки пішов…

…Ірина уже близько трьох тижнів намагалася впоратися з переживаннями, але сили були не рівні і зневіра ніяк не йшла.

Бачити нікого не хотілося, але в суботу прийшла її подруга Катя, тож довелося відкрити двері.

– Привіт, Іринко, все переживаєш? – якось хитро запитала вона.

– Катю, давай не будемо про це?

– Ще чого, а от і будемо, ще й як будемо! Подумаєш біда – мужик покинув!

– Не просто мужик, а чоловік, з яким я прожила двадцять п’ять років.

– Ой, ти тільки мені це не говори, як-не-як я через це пройшла і нічого впоралася. Я тоді залишилася з дитиною, а твої діти – дорослі. Так що геть нудьгу, будемо святкувати!

Вона дістала пляшку дорогого ігристого.

…Подруги обговорювали мужиків довго. Катя говорила із властивою їй впевненістю і неласкавістю до чоловіків:

– Ми їх годуємо, перемо їм, плекаємо, а вони… Так і дивляться на ліво, так і хочуть зрадити. Захотіли – пішли, захотіли – прийшли. Все Іринко, ми з тобою цих мужиків… Знати більше не хочемо, всі вони недолугі і терпіти їх ми не можемо. Ось прямо з сьогоднішнього дня!

А, до речі, у тебе коли відпустка?

– У мене через десять днів, – відповіла з усмішкою Ірина.

– От і добре, а в мене з наступного понеділка, тож вирушаємо з тобою на море.

– Куди-и-и? – здивувалася Ірина. – Я взагалі-то хотіла до доньки…

– Почекає твоя донька, спочатку треба тобі свої нерви і таке інше пілікувати. Уяви, ми з тобою дві вільні й красиві молоді жінки, самодостатні, засмагаємо на пляжі, купаємось, і жодних чоловіків. Краса! – замріяно закотивши очі, промовила Катя.

– Так молоді, мені наприклад, через два роки пʼятдесят буде, – відповіла Ірина. – А тобі через три.

– Ой, Іринко, ну що таке пʼятдесят? На тебе подивитися, то можна тридцять п’ять дати максимум. Так що вперед ми ще ого-го! Головне на скільки ти почуваєшся, от я наприклад, почуваюся взагалі на двадцять п’ять, – голосно засміялася Катя.

Через тиждень Катя зателефонувала подрузі:

– Ну, що збираєшся?

– Куди?

– Як куди? Я вже квитки нам взяла, ми ж з тобою домовились! – здивувалася Катя.

– А-а-а, то ти це серйозно говорила, а я думала, так… Ну, в мене ще є чотири дні, зберуся…

– Їдемо до моєї тітки Марії. Вона вже в курсі, тож добре відпочинемо. Їдемо поїздом.

Невдовзі Ірина з Катею лежали на пляжі, купалися із задоволенням, а вечорами прогулювалися по місту і сиділи в кафе на березі моря.

Чоловіки залицялися до них, вони сторонилися від них.

Всі знають, що на відпочинку особлива атмосфера, що сприяє флірту, тому чоловіки так і дивилися на двох красунь.

Коли Каті особливо не подобалися чоловіки, які напрошувалися, щоб її провести, вона їх відшивала:

Чоловіки швидко зникали, а подруги сміялися.

Але Ірині вже не хотілося бути такою, а все тому що вона вже який день дивиться на чоловіка, який відпочивав неподалік від них.

Вона відчувала на собі його серйозний погляд. Чомусь в неї пробігали мурашки. Чоловік купався, засмагав і читав книжку. Він уподобав місце неподалік подруг. Не красень, але нічого такий, на скронях сивина, високий, стрункий, правда не атлет, але очі… Ох, що в нього були за очі – розумні, важкі і теплі…

Чоловік був сам, обручки на пальці не було, хоча це й не показник зовсім, її можна просто зняти. Але Ірину манив його погляд.

Він нишком дивився в їхній бік, вона це чудово бачила.

Здається, кілька разів він вставав і хотів підійти до подруг, але щось його зупиняло, і він повертався на місце, або йшов до води і пірнав.

– Чому ж він такий скромний, – думала Ірина, але з подругою своїми думками не ділилася.

Незнайомець подобався Ірині, але вона вже сумнівалася, що він підійде до них і вирішила діяти сама.

– А що, чому б і ні? Я ж можу до нього підійти і познайомитися, може він дуже скромний… Я бачу, що подобаюся йому. Ну, я просто дивуюся сама собі. Ніколи б не подумала, що так швидко зможу забути Вадима, а я ж про нього навіть і не згадую. Але цей чоловік… Своїм поглядом зачарував мене. Ну, будь що буде, – вирішила вона.

Жінка дочекалася, коли Катя піде купатися, рішуче попрямувала до незнайомця, і навіть без запрошення присіла біля нього.

– Доброго дня, мене звуть Ірина, а вас звуть як, якщо не секрет? Цікаво, що ви читаєте?

– Доброго дня, зовсім не секрет – Петро, – посміхнувшись, він закрив книгу, щоб Ірина могла прочитати на обкладинці її назву.

– Ого, то ви теж лікар, як і я. Читаєте навіть на відпочинку книги за фахом. Я так і знала, що ми з вами колеги, – говорила Ірина, шукаючи у воді очима подругу.

– Так, дуже приємно, що ми колеги, є про що поговорити. Я давно за вами спостерігаю, але не наважувався підійти, дуже серйозна у вас подруга. Дивиться спідлоба, мовляв, тільки спробуй підійди… – посміхаючись, говорив Петро.

– Так, Катя в мене строга, – сміялася Ірина, дивлячись як та вийшла з води і строго поглядала на подругу.

– Ви давно на відпочинку? Де зупинились? – поцікавився Петро. – Коли я прийшов на пляж, ви вже тут були.

– Ні, не дуже давно. Ми живемо у тітки подруги, яка має квартиру тут неподалік. А ви?

– А я взагалі-то місцевий. У мене відпустка, не поїхала цього разу нікуди, мав син приїхати з сім’єю, але в них змінилися плани. Тож доведеться відпочивати у рідних краях. Часу вільного в мене багато, от і засмагаю, заразом і розвиваюся, читаючи книги.

Вони розмовляли довго, вже й Катя підійшла і присіла поряд з ними, а вони все говорили і говорили кожен про свою роботу…

– Ну вас не переслухати, – нарешті втрутилася Катя в їхню розмову. – Іринко, нам уже пора. Ти забула, що ввечері у нас є справи?

– Якщо не секрет, що за справи, – запитав Петро.

– Ми йдемо сьогодні в ресторан, у Каті день народження, – відповіла Ірина.

– З днем народження, Катю! А можна я приєднаюся до вас? – дивлячись на неї уточнив Петро.

Катя перезирнулася з Іриною, а та благаюче подивилася на подругу.

– Добре, я не проти, – відповіла Катя. – О сьомій вечора.

– Дякую вам, я обов’язково буду! – зрадів Петро.

Коли Ірина з Катериною ошатні й гарні підійшли до ресторану, Петро уже стояв біля входу з величезним букетом червоних троянд.

Катя аж застигла, коли він вручив їй їх. Таку кількість троянд їй точно ніколи й ніхто не дарував.

– З днем народження, удачі і щастя, – просто сказав він.

Вечір пройшов швидко і весело, потім вони втрьох ще гуляли до глибокої ночі. Петро, провівши своїх нових знайомих до тітки Марії, попрощався.

– Дякую за вечір, мені було дуже приємно бути у вашому товаристві. До завтра.

Коли вони прийшли, їх зустріла тітка і здивовано спитала.

– А де ви знайшли нашого Петра Андрійовича, нашого лікаря?

– На пляжі, – просто відповіла Катя.

– Ну Іринко, ти молодець, часу даремно не гаєш, – говорила усміхаючись Катя і одразу запитала: – Тітко Маріє, а цей ваш лікар, одружений?

– Ні, дівчатка він самотній. Років п’ять тому, а може, трохи менше в нього не стало дружини. Причому неподалік їхнього дому… Серце… Отака біда…

– Так, не весело зовсім…

Вранці, вийшовши на вулицю, вони побачили Петра, що стояв біля машини.

– Дівчата, у мене пропозиція, може покатаємось, я вам покажу багато цікавого?

– Я згодна, – з радістю погодилася Ірина, а Катя раптом сказала:

– Ой, я зовсім забула, адже мене тітка Марія попросила дещо їй допомогти. Ви їдьте, я може наступного разу вже…

Екскурсія виявилася дуже цікавою, Ірина з Петром не хотіли розлучатися, вони знайшли один одного, а відпустка Ірини невблаганно добігала кінця.

Чоловік уже запрошував Ірину до себе додому. Жив він неподалік від моря в невеликому будинку. Петро навіть зізнався, що сам Бог послав йому Ірину…

В останній вечір перед від’їздом Петро запропонував:

– Іринко, я звичайно розумію, що кваплюся, але я не хочу тебе втрачати, так хочеться, щоб ти завжди була поряд зі мною. І до речі у нас у лікарні є місце для тебе, я навіть учора уточнив….

А вона відповіла:

– Петре, я згодна, але я ще з чоловіком не розлучилася, приїду і спочатку залагоджу всі свої справи. Ну, а потім повернуся до тебе, мені тут дуже подобається.

Якби не моя подруга, ми б з тобою не зустрілися ніколи.

– Я дуже чекатиму на тебе моя Іринко! Дуже! – обіймаючи її, сказав Петро. – Завтра я вас проведу на поїзд…

Дивлячись у вікно поїзда Ірина, думала:

– Ну так, я слабка жінка і хочу щоб поряд було міцне чоловіче плече. Я ще молода і красива й хочу кохання. Не дарма ж кажуть: «Клин клином вибивають».

І нехай мій колишній чоловік-зрадник іде кудись подалі…