В Андрія не стало дружини Тетяни. Чоловік ходив дуже сумний, нічого не хотілося робити. Поки Андрій був на роботі, про їхніх доньок, Олю і Катю, турбувалася теща, Антоніна Степанівна. Чоловіку дзвонили і його батьки, які жили далеко, пропонували допомогу. – Синочку! – плакала в телефон мама. – Давай я приїду, чи батько приїде тобі допомогти? – Ні, мамо, я сам впораюся, –твердо сказав Андрій. – Та й Антоніна Степанівна поряд є… Впоратися з усім цим Андрію було важко. Він, навіть, ходив у церкву. Та нічого не допомагало. А через рік теща зробила несподівану заяву

– Тату, хай ця жінка більше до нас не приходить! – сказала своєму батькові Андрію, Катя.

– Наталя, чи що?! – здивувався той. – А чим же ж вона тобі не догодила?

Катя мовчки сопіла, насупивши брови. Чим саме Наталя їй не догодила – вона не знала, та й вигадати нічого не могла…

– А мені подобається тітка Наталя, вона хороша, – сказала маленька Оля.

П’ятирічна Оля була набагато дружелюбнішою за свою старшу сестру Катю.

Але справа тут була не в дружелюбності. Андрій розумів – у чому конкретно криється невдоволення Каті. Ревнує вона…

– А ти зрадниця! – сказала Катя сестрі. – Ти маму не пам’ятаєш ось і зраджуєш її.

Андрій намагався щось заперечити восьмирічній доньці, але і йому дісталося:

– І ти теж зрадник!

З цими словами Катя пішла у ванну, закрила двері, й увімкнула воду… Плакати, мабуть.

– А до чого тут мама і тітка Наталя? – запитала Оля у батька.

Андрій не знав, що відповісти, він просто знизав плечима.

Катя – старша, вона все зрозуміла, інтуїція працює.

Ніби ж нічого особливого – Наталя прийшла з тортиком на вечерю, просто розмовляли.

Оля наминала торт за обидві щоки і весело щебетала. Катя не з’їла ані шматочка, а тільки сиділа і зиркала на Наталю.

– Катрусю, а чому ти не їсти торт? – запитала Наталка. – Солодке не любиш?

– Він несмачний.

– Ну, ти ж іще не пробувала його.

– Я раніше пробувала, він несмачний.

Андрій знав, що старша дочка обманює – такий торт додому вони ще не купували, а у подружок Катя не любила їсти, навіть солодке.

Торт її приваблював, але щоб не спокуситися, Катя пішла в кімнату і демонстративно довго сиділа перед маминою фотографією з чорною стрічкою рівно доти, доки Наталя не пішла.

І ось зараз вона сидить у ванній і напевно плаче.

Андрій любив і шкодував своїх дівчаток, як колись палко любив їхню маму.

Тетянка була хорошою дружиною і матір’ю – ласкава до своєї родини, дбайлива.

І тут вона дуже заслабла.

Андрій ходив дуже сумний, нічого не міг робити.

Олечці тоді було два роки, вона ще не ходила в садок. Тому теща взяла турботи про онуків на себе, коли зять був на роботі.

Вона теж була хороша жінка. Андрій її дуже поважає.

Йому дзвонили й батьки, які живуть далеко, пропонували допомогу. Молодша сестра Андрія народила чотири роки тому двійню, але з чоловіком їй не пощастило – покинув.

Батьки залишили трикімнатну квартиру Тані та Андрію з дітьми і поїхали до своєї доньки, щоб допомогти, але тут не стало Тані.

– Синочку, – плакала в телефон мама. – Давай я приїду, чи батько приїде тобі допомагати?

– Ні, мамо, я сам впораюся. І Антоніна Степанівна поряд…

Справлятися йому було важко, і не лише з доньками, а й із собою. Із самим собою навіть важче. Він ходив навіть у церкву – нічого не допомагало, тільки час витрачав.

А через рік теща зробила несподівану заяву:

– Одружуватися тобі треба, Андрійку.

– Та ви що! – Андрій навіть образився. – Навіщо мені потрібна інша дружина?!

– Та може тобі й не потрібна, але дівчаткам матір треба знайти. Я не вічна, а ти ще молодий…

– Іншої такої матері не буде, – зітхнув Андрій. – Та й мені такої дружини. Навіщо іншій жінці чужі діти? І навіщо її нещасною робити – я не покохаю іншу.

…Три роки він був упевнений – жодних більше жінок.

Але два місяці тому, коли він купував квіти на третю річницю своєї Тетянки, то розговорився із продавчинею.

Щось у ній було таке, знайоме: добра посмішка з ямочками на щоках, м’які жести, тихий і лагідний голос.

Чогось інтуїтивно Андрія тягнуло до цієї молодої жінки.

Все частіше він до неї підходив після роботи і одного разу запросив у кафе.

Він тоді поводився як хлопчик, який вперше запросив свою шкільну подружку на побачення – опускав очі і не знав, що сказати.

Втратив уже спритність.

Натомість Наталя все відчувала і розуміла, брала ініціативу на себе – делікатно ставила запитання, співчувала Андрію.

– Я теж самотня. Хоча – є своя квартира і семирічна донька, а чоловік сказав, що я для нього не дуже, уявляєш?

Йому хотілося якихось авантюр та бурхливих пристрастей, навіть натяків на ревнощі, чого я йому не могла дати.

– Ну що ти плетеш свої кошики для квітів як старенька, навіть приревнувати нема до кого, всі вечори вдома! – це він мені так казав.

А мені це подобається – сидіти поруч із донькою і плести кошики.

Ось він і знайшов собі одну жінку, там є все – і пристрасті, і ревнощі…

В Андрія стрепенулося серце.

Проводячи Наталку, Андрій потягнувся, щоб її поцілувати.

Вона йому це дозволила, але нічого більше – жодних пристрастей.

– Я переживаю закохатися в тебе, – сказала вона. – А в тебе все одно в серці Тетянка…

Десь вона мала рацію, але сам поцілунок був інший, не такий як із Тетяною.

Багато змінювалося. І все одно – Андрій продовжував дзвонити, були побачення вдома у Наталі.

Андрій познайомився з Юлею – донькою Наталії, спокійною та лагідною дівчинкою.

І ось перше знайомство його доньок із Наталкою. Вийшло, щоправда, на трієчку з мінусом, бо Катя влаштувала сцену…

…Після цієї вечері Андрій вирішив поговорити з тещею. Він увесь час переживав, що Антоніна Степанівна осудить його, хоч раніше вона сама пропонувала Андрію знайти собі дружину.

Але мудра жінка все зрозуміла:

– Не тягни, Андрію, пора починати жити разом, поки ти не передумав.

Розписуватись поки що не треба, поживіть, придивіться один до одного. Притріться характерами, тоді вже можна і за весілля подумати…

– А як же ж Таня? Це дуже погано з мого боку.

– Тані немає… Але вона, мабуть, з неба дивиться і переживає за тебе та за дівчаток. Бачить, як ви теж переживаєте.

– Катя більше переживає через ревнощі.

– Катю я візьму на себе, точніше – до себе. Нічого, живемо ми поряд, до школи її водитиму.

Це не зрада дочки, згодом вона зрозуміє, що так треба, сама потягнеться до повної родини.

Я їй спробую все пояснити.

Справа залишилася за малим – запитати у самої Наталки, чи хоче вона спільно проживати?

Чи не бентежать її чужі діти?

– Ні, діти мене не бентежать, але я ж бачила, як поводиться Катя по відношенню до мене. Я все відчуваю і розумію. Нічого з цього не вийде…

– Катя трохи поживе у бабусі.

– Що?!

– Так треба, це тимчасово.

– Тоді я тим більше не погоджуюся! Що ж це виходить – що я своєю присутністю маю забрати її з сім’ї? Ні-ні!

– Але ж вона сама так хоче.

Андрій збрехав – він ще не розмовляв із Катею. Третій етап – це розмова зі старшою дочкою, начебто – найскладніший, але все було набагато простіше…

– Наталка з донькою переїде до нас жити, хоч би придивитися один до одного.

– Тоді я піду жити до бабусі!

Розмова була закінчена, Катя одразу зібрала речі. Якось Андрій навіть передумав, зателефонував тещі і сказав, що він краще закінчить стосунки з Наталкою, аніж стане чужим для дочки.

– Не говори нісенітниць! – сказала Антоніна Степанівна. – Так ти тільки виховаєш егоїстку, яка керуватиме тобою. Треба внести деякі корективи у її характер…

…Наталя з донькою переїхали до Андрія, Оля та Юля тут же подружилися.

Андрій із жалем подумав, що дівчатка могли б гратися втрьох, але Катя досі не змирилася.

Ось уже тиждень вона живе у бабусі і не хоче змінювати свою думку, навіть не дзвонить і на дзвінки не хоче відповідати.

– Терпіння, Андрію! – казала теща. – Поки не чіпай дівчинку, нехай вона до цієї думки звикне.

Антоніна Степанівна сідала перед онукою і запитувала:

– Так і будеш на тата сердитися?

– Він зрадник. Він і Олька!

– Кого вони зрадили?

– Нашу маму!

– Як вони зрадили? Маму не повернеш навіть тим, що ти злишся. Якби можна було маму повернути, то тато все зробив би заради цього. Йому недобре, неприємно і прикро. І мама дивиться на тебе з хмаринок і засмучується за твою поведінку. Я заходила до тата, познайомилася з Наталкою, вона дуже добра і мила жінка.

Розмови не діяли і Антоніна Степанівна перейшла до плану «Б».

Перед кожними вихідними вона дзвонила до Андрія і домовлялася про розваги дітям – атракціони, розважальний центр, ковзанку та інші забави.

Ходили разом – дорослі сідали десь у кафе за столик і стежили за дітьми.

Катя спочатку дивилася на всіх вороже і трималася поряд з бабусею, ігноруючи решту.

– Бабусю, дай грошей, я хочу погратися на атракціонах.

– У мене немає грошей, у тата попроси.

Погляд скоса на тата. Він давав грошей.

Після сеансу нового мультика у кіно всі бурхливо обговорювали сюжет, кожному хотілося поділитися враженням.

У дискусію вступала і Катя, спочатку звертаючись лише до бабусі, а потім до всіх одразу.

На ковзанці було дуже весело. Відчувалося, що всі дівчата зблизилися, а Катя навіть тримала Наталку за руку, навчаючи її кататися.

Увечері була спільна вечеря вдома в Андрія, дівчатка поїли і побігли гратися у кімнату.

– Я не знаю, Антоніно Степанівно, як вам віддячити, – сказала Наталка. – Я по суті чужа людина, ви мене незлюбити повинні, а ви так до мене з усією душею…

– За що ж я мушу тебе не любити? Ти нічого поганого не зробила, а навпаки – дбаєш про сім’ю моєї дочки. А це теж нелегко, правда ж?

Пора йти. До Антоніни Степанівни підбігла Катя.

– Бабусю, можна я ще трохи з дівчатками пограюся? А через годину повернуся додому.

– Що за питання?! Взагалі-то ти в себе вдома, залишайся, а завтра я тобі принесу речі. Але ви всі мої онуки, тож приходьте у гості у будь-який час!

…Згодом Катя звикла і вже нікого не вважала зрадником.

У сім’ї немає місця для сварок та образ, завжди можна сходити до мудрої бабусі і попросити у неї поради – вона все вирішить!